23 листопада 2016 року м. Київ К/800/8781/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г. Голяшкіна О.В. Єрьоміна А.В.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4
на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 02 грудня
2015 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року
у справі №607/5146/15-а
за позовом ОСОБА_4
до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -
У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.
Позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:
- визнати рішення від 21 січня 2015 року протоколу №1 засідання комісії УМВСУ в Тернопільській області по розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій протиправним;
- зобов'язати комісію УМВСУ в Тернопільській області по розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій, визнати ОСОБА_4 учасником бойових дій та видати посвідчення відповідного зразка.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Азербайджанська РСР, до якої позивача було відправлено у відрядження, не входить у Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63, а тому позивачу не може бути надано статусу учасника бойових дій.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та справу направити на новий розгляд.
Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, що у 1987 році позивач був зарахований курсантом першого курсу Львівської спеціальної середньої школи міліції МВС СССР. Під час навчання ОСОБА_4 в складі спеціального батальйону, сформованого на базі школи з офіцерів і курсантів, відряджався в м.Баку Азербайджанської РСР для виконання завдань МВС СССР, про що свідчать виписки із наказів №90 від 15 травня 1989 року та №123 від 26 червня 1989 року, видані Львівською спеціальною середньою школою міліції МВС СССР. Під час проходження служби на позивача було покладено обов'язок з охорони громадського порядку на території м.Баку Азербайджанської РСР в умовах надзвичайного стану та збройних конфліктів по нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку.
Вказане вище послугувало підставою для звернення ОСОБА_4 в січні 2015 року до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області з вимогою про визнання його учасником бойових дій та видачу йому відповідного посвідчення встановленого зразка.
Однак, 21 січня 2015 року засіданням комісії УМВСУ в Тернопільській області позивачу було відмовлено у наданні статусу учасника бойових, оскільки Республіка Азербайджан, до якої його було відряджено, не входить в перелік держав та періодів бойових дій на їх території, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63.
Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року учасниками бойових дій визнаються: учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці ОСОБА_5, ОСОБА_6, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
У Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Перелік), Азербайджанська РСР відсутня.
Зі змісту примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 травня 2010 року, 3 жовтня 2011року та 26 листопада 2013 року (№№ 21-74во10, 21-162а11, 21-384а13 відповідно).
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.
Судами першої та апеляційної інстанції правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи.
Згідно частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, судова колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вони ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 02 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі №607/5146/15-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді