17 листопада 2016 року м. Київ К/800/43540/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Голяшкіна О.В.,
Донця О.Є.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування припису,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування припису від 17.12.2014 №0050.
Позовні вимоги мотивовано протиправністю припису від 17.12.2014 №0050 як такого, що винесено за відсутності передбачених законом підстав, за результатами перевірки, проведено їх порушеннями законодавства, а також на підставі хибного висновку щодо самовільного зайняття позивачем земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 21,8491 га та самовільного використання не за цільовим призначенням земельної ділянки історико-культурного призначення площею 0,0826 га.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року позов задоволено: визнати протиправним та скасовано припис Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 17.12.2014 №0050.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року скасовано; прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 10.10.2014 слідчим СВ Бердянського МВ ГУМВС в Запорізькій області за результатом розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014080130003957 від 15.08.2014 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 197-1 КК України, винесено постанову, якою призначено перевірку щодо додержання вимог земельного законодавства з боку дій ОСОБА_2 щодо займання, використання земельної ділянки за к.н. НОМЕР_1 площею 22 га та к.н. НОМЕР_2 площею 6,6888 га, проведення якої доручено Державній інспекції сільського господарства у Запорізькій області.
На виконання постанови слідчого державним інспектором сільського господарства в Запорізькій області Щербиною В.М. у присутності ОСОБА_2 проведено перевірку щодо дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 17.12.2014.
Перевіркою встановлено факт самовільного зайняття ОСОБА_2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 21,8491 га, а також земельної ділянки історико-культурного призначення площею 0,0826 га; також вказано, що земельна ділянка площею 0,0826 га використовується ОСОБА_2 не за цільовим призначенням.
У зв'язку з виявленими порушеннями 17.12.2014 державним інспектором сільського господарства в Запорізькій області Щербиною В.М. складено та вручено ОСОБА_2 припис №0050, яким приписано у 30-ти денний термін усунути порушення земельного законодавства.
Вказуючи на протиправність припису від 17.12.2014 №0050, ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності припису від 17.12.2014 №0050 як такого, що прийнято за результатами перевірки, проведеної за відсутності передбачених законодавством підстав та із порушенням порядку її проведення. Також судом першої інстанції зазначено, що оскаржуваний припис містить неконкретну вимогу щодо усунення встановлених порушень, що унеможливлює його належне виконання.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності проведення відповідачем позапланової перевірки позивача, оскільки така перевірки вчинена на виконання постанови слідчого, що прийнята у порядку кримінального процесуального закону. Також судом апеляційної інстанції в обґрунтування позиції щодо правомірності оскаржуваного припису вказано на обґрунтованість висновків акту перевірки щодо самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства, погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для вжиття заходів судового захисту прав позивача за вказаним позовом, з огляду на наступне.
Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Підстави для здійснення позапланових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) встановлено частиною першою статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
Так, згідно з частиною другою статті 6 Закону проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У той же час, за змістом частини другої статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, прокурорського нагляду, досудового слідства і правосуддя.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що перевірка позивача проведена на підставі постанови слідчого віл 10.10.2014, винесеної за результатами розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014080130003957 від 15.08.2014 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 197-1 КК України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 40 Кримінального процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент призначення перевірки, слідчий уповноважений, зокрема, призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом.
Частиною першою вказаної статті встановлено, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.
Згідно з частиною сьомою статті 110 Кримінального процесуального кодексу України постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.
За вказаних обставин, враховуючи те, що у спірних правовідносинах перевірка позивача щодо дотримання вимог земельного законодавства проведена на підставі постанови слідчого, винесеної у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного припису з мотивів відсутності підстави для проведення позапланової перевірки позивача, що була б передбачена положеннями Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.02.2013 №132 (далі - Порядок №132).
Так, пунктом 3.2 Порядку №132 у його системного зв'язку з пунктами 1.1, 1.2, Порядку №132 визначено підстави проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю), що проводяться державними інспекторами сільського господарства на виконання повноважень, наданих статтями 5, 6, 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статей 18-1,19 Закону України "Про охорону земель" та пунктів 4, 5 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України.
Аналізуючи доводи суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного припису з мотивів недотримання відповідачем під час проведення перевірки вимог пунктів 5.1, 5.2 Порядку №132 щодо вручення направлення на проведення перевірки, колегія суддів виходить з того, що позивачем у спірних правовідносинах не обґрунтовано яким чином зазначене порушення вплинуло на порядок проведення перевірки або ж на висновки перевірки щодо наявності факту порушення позивачем земельного законодавства.
Погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості висновків акту перевірки щодо наявності факту порушення позивачем земельного законодавства, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 126 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від 18.03.2011 № 213 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на території Нововасилівської сільської ради, ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства орієнтованою площею 22.0 га.
Розпорядженням голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від 04.12.2014 № 493 визнано недійсним розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від 18.03.2011 №213, яке було оскаржено у судовому порядку та скасоване постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2015 року по справі № 808/9249/14, яка на момент судового розгляду справи не набрала законної сили.
Будь-яких документів, які б підтвердили право власності або право володіння земельними ділянками кадастровий номер НОМЕР_1 площею 22 га та кадастровий номер НОМЕР_2 площею 6,6888 га, ОСОБА_2 до справи не надано.
За вказаних обставин, позиція суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості висновків акту перевірки щодо самовільного зайняття позивачем земельних ділянок є обґрунтованою.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що в матеріалах справи наявна науково-інформаційна довідка КЗ «Запорізький обласний центр охорони культурної спадщини» Запорізької обласної ради, № 144/д від 27.06.2014 року, згідно якої, на земельних ділянках, що використовуються ОСОБА_2 наявні історико-культурні об'єкти. Ці ж доводи, за посиланням суду, підтверджуються актом технічного обстеження сучасного стану пам'ятки археології (курганний могильник) № 41 від 10.09.2014 року, складений комісією КЗ «Запорізький обласний центр охорони культурної спадщини» Запорізької обласної ради.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Враховуючи зазначене, виходячи з меж касаційного перегляду та зважаючи на обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, колегія суддів вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо наявності підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції з мотивів відсутності доказів розташування на земельній ділянці курганних могильників.
Згідно з абзацом третім частини першої статті 10 Закону України " Про державний контроль за використанням та охороною земель" державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень.
Той факт, що захід державного нагляду проведено на підставі постанови слідчого, не позбавляє державного інспектора, у випадку встановлення факту порушення земельного законодавства, винести припис про їх усунення.
Колегія суддів також зазначає, що у спірних правовідносинах відсутність вказівки на конкретні заходи, які має вжити суб'єкт для виконання припису, не є підставою для його скасування, оскільки характер встановлених порушень земельного законодавства - самовільне використання земельних ділянок та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, є достатнім для самостійного встановлення позивачем способу усунення таких порушень.
Одночасно з викладеним, колегія суддів вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що виявилося, за посиланням заявника, у неповідомленні позивача про дату, час та місце судового розгляду справи.
Так, у матеріалах справи (а.с. 117) наявний поштовий конверт, направлений на адресу позивача, що зазначена ним у позовній заяві,та який повернутий з відміткою органу поштового зв'язку про закінчення терміну зберігання.
Відповідно до частини одинадцятої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
За вказаних, зважаючи на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі доказів, досліджених під час судового розгляду справи, колегія суддів вказує на обґрунтованість позиції суду апеляційної інстанції щодо правомірності припису від 17.12.2014 №0050 та зазначає про відсутність підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Правова оцінка встановлених обставин справи судом апеляційної інстанції дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом не допущено.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: