29 листопада 2016 р. Справа № 876/9100/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Кудєрової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанову Мукачівського районного суду Закарпатської області від 05 серпня 2016 року у справі за позовом Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 про примусове видворення,-
В серпні 2016 року позивач - Мукачівський ПЗ ЗРУ ДПС України звернувся в суд з позовом до громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2, в якому просив примусово видворити за межі України гр. ОСОБА_1 ОСОБА_2 та затримати його з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, для забезпечення примусового видворення.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він був затриманий 03 серпня 2016 року прикордонним нарядом відділу прикордонної служби «Горонглаб» Мукачівського прикордонного загону на напрямку 296 прикордонного знаку 400 м від державного кордону, територія Попівської сільської ради Берегівського району, під час спроби незаконного перетину державного кордону з України в Угорщину поза пунктами пропуску, без документів, що посвідчують особу. В Україну також прибув незаконно з території Російської Федерації, поза пунктами пропуску.
Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю; примусово видворено з України громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 18.03.1994 року, до країни походження; затримано громадянина громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 18.03.1994 року, та поміщено його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України на строк до шести місяців; допущено негайне виконання постанови.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, громадянин ОСОБА_1 ОСОБА_2 оскаржив її в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав, викладених у своїй апеляційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції без змін.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, гр. ОСОБА_1 ОСОБА_2 прибув в Україну незаконно.
03 серпня 2016 року на території Попівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області був затриманий за спробу незаконного перетину державного кордону з України в Угорщину поза пунктом пропуску.
04 серпня 2016 року заступником начальника штабу - начальником відділу управління служби штабу прикордонного загону підполковником ОСОБА_3, на підставі положень ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення про примусове повернення громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2, 18.03.1994 року.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не отримано на день розгляду справи статусу біженця, українською мовою не володіє, у нього відсутні документи, родичі, які могли б надати йому допомогу, кошти на повернення.
Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Статтею 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в»їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в»їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Статтею 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон) визначено випадки коли іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України.
Зокрема, передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Питання примусового повернення іноземців та осіб без громадянства визначені у ст. 26 Закону.
Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров»я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Тобто, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Обов»язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.
Як видно з матеріалів справи, вимоги наведеного закону в даному випадку дотримані, рішення про примусове повернення відповідача прийнято, також наявні обґрунтовані підставі вважати, що відповідач може ухилятися від виконання рішення про примусове повернення з території України, зокрема, це відсутність документів, які б посвідчували його особу, та коштів на придбання проїзного документа, що унеможливило самостійно залишити територію України. Підстави, які б стали перешкодою для видворення відповідача за межі території України (ст. 31 Закону) відсутні.
До того ж, встановлено, що відповідач у передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» строки, не звертався до відповідного органу із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (протилежного суду не доведено).
Крім цього, немає жодного доказу, який би свідчив, що відповідач залишив країну свого національного походження у зв»язку з побоюванням стати жертвою переслідувань зі сторони екстриміських збройних формувань та не може користуватися захистом цієї країни і не може повернутися внаслідок зазначених побоювань.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем не отримано на день розгляду справи статусу біженця, українською мовою не володіє, у нього відсутні документи, родичі, які могли б надати йому допомогу, кошти на повернення, що свідчать про те, що останній ухилятиметься від самостійного та добровільного залишення території України, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.
Колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта про те, що під час судового розгляду відповідача не забезпечено належним перекладачем, а також переклад здійснювався на мову Панджабі, одну із багато чисельних мов, якою спілкується лише незначна частина населення Індії, при цьому мова Панджабі не є офіційною.
Згідно із частиною 1 статті 68 КАС України перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.
Крім цього, частиною 5 цієї статті передбачено, що за завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність.
Відповідачем не надано доказів, що в судове засідання не було запрошено належного та професійного перекладача.
Крім цього, слід зауважити, що за даними онлайн-енциклопедії «Вікіпедіа» мова Панджабі є однією із 21-ої офіційних мов Індії та є офіційною мовою штату - Пенджаб, а оскільки відповідно до паспорта громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2, останній є виходцем із штату Панджаб, Індійської республіки, то переклад судочинства під час судового засідання на мову Панджабі для відповідача повинно бути доступним та зрозумілим.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності дій позивача, а тому позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, через що підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 160, 183-7, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Мукачівського районного суду Закарпатської області від 05 серпня 2016 року у справі №303/4676/16-а- без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя : Л.Я. Гудим
Судді: О.М. Довгополов
ОСОБА_4
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 01.12.2016 року.