Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" листопада 2016 р.Справа № 922/3144/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина" м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_2", с. Картамиш
про стягнення 3 053 358, 32 грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_3 за довіреністю б/н від 01.08.2016
відповідача - ОСОБА_4 за довіреністю б/н від 15.10.2016
ТОВ “Украгрозапчастина” (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ “СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ОСОБА_5 ГОСПОДАР” (відповідача) суми заборгованості у розмірі 3053358,32 грн.
В обґрунтування своїх вимог вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №259 від 17.10.2013 щодо повної та своєчасної оплати отриманої продукції.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 вересня 2016 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 25 жовтня 2016 року.
28 вересня 2016 року, через канцелярію суду, надійшла заява позивача (вх. №32041 від 28.09.2016) про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходів по забезпеченню позову та накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках відповідача, та майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ОСОБА_5 ГОСПОДАР”.
Ухвалою суду від 28 вересня 2016 року було задоволено заява позивача (вх. №32041 від 28.09.2016) про забезпечення позову.
Відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. №35130 від 25.10.2016) відповідно до якого просить суд залишити позовну заяву ТОВ "Украгрозапчастина" без розгляду, яке було прийнято судом до розгляду.
Представник позивача звернувся до суду із клопотанням (вх. №37356 від 08.11.2016) про долучення до матеріалів справи доказів, поданих до суду, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Розгляд справи було відкладено на 16 листопада 2016 року.
Позивачем було надано до суду відзив на клопотання позивача про залишення позову без розгляду (вх. №39059 від 16.11.2016), який було досліджено судом та долучено до матеріалів справи.
16 листопада 2016 року відповідачем було надано суду відзив на позовну заяву (вх. № 39053 від 16.11.2016) відповідно до якого відповідач проти позову заперечує в повному обсязі. Вказаний відзив було досліджено судом та долучено до матеріалів справи.
Також, відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 39046 від 16.11.2016) про призначення по справі судової економічної експертизи.
Представник позивача звернувся до суду з заявою (вх. № 39055 від 16.11.2016) про долучення до матеріалів справи доказів, поданих до суду, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
В судовому засіданні, яке розпочалося 16 листопада 2016 року було оголошено перерву до 17 листопада 2016 року та до 21 листопада 2016 року.
17 листопада 2016 року відповідач звернувся з клопотанням (вх. №39196) про залишення позовної заяви без розгляду.
Розглянувши клопотання відповідача вх. №35130 від 25.10.2016 та вх. №39196 від 17.11.2016 про залишення позовної заяви без розгляду, суд визнав їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:
1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;
2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;
4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;
5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;
6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.
В клопотанні відповідач як на підставу залишення позовної заяви без розгляду посилається на факт наявності в Господарському суді Харківської області аналогічної справи, чим нібито порушено п. 2 зазначеної статті.
При цьому, як вбачається з наданих до суду доказів, 25.10.2016 року в справі № 922/3177/16 (суддя Байбак О. І.) було постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, а від так на сьогоднішній день аналогічні справи між тими самими сторонами та про той самий предмет відсутні.
Твердження відповідача про те, що позивачем, в порушення приписів ст. 57 Господарського процесуального кодексу України не надано до суду належних доказів сплати судового збору, а також, не виконано вимоги ухвали суду, також спростовується матеріалами справи.
Таким чином, суд прийшов до висновку про безпідставність заявлених клопотань відповідача щодо залишення позовної заяви без розгляду.
Розглянувши клопотання відповідача (вх. № 39046 від 16.11.2016) про призначення по справі судової економічної експертизи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012 року господарським судам було роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012 року господарським судам було роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012 року господарським судам було роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Суд вважає, що питання, які просить поставити на вирішення експерта позивач, не є такими, для вирішення яких необхідні спеціальні знання, дані питання зводяться до оцінки доказів, що надані сторонами до матеріалів справи, що не входить до компетенції експерта.
У матеріалах справи відсутні, а представником позивача до суду не надано доказів, які є взаємно суперечливими та дійсно потребують спеціальних знань для встановлення фактичних даних, що є предметом доказування.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом 19 вересня 2016 року, таким чином, строк розгляду спору по справі №922/3144/16 спливає 21 листопада 2016 року (перший наступний за 19 листопадом робочий день).
Норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" № 4 від 23.03.2012р. господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
При цьому, слід враховувати, що розгляд справи неодноразово відкладався, тобто, господарський суд створив сторонам всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства
Враховуючи обставини, викладені вище суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про призначення по справі судової економічної експертизи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники сторін, та третьої особи які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Позивач, в обґрунтування своїх вимог, вказує на те, що ним було поставлено на адресу відповідача товар :
- згідно накладних № УА-00001765 від 22.03.2014, № УА-00002495 від 15.04.2014, № УА-00002494 від 16.04.2014, № № 00000000027, УА-00003014 від 06.05.2014, № УА- 00003325 від 19.05.2014, № УА-00003452 від 22.05.2014, № УА-00004270 від 17.06.2014, № 00000000053 від 28.07.2014, № 00000000077 від 02.09.2014, № 00000000081 від 11.09.2014, № УА-00007396 від 02.10.2014, № УА-00007539 від 08.10.2014, УА-00003616 від 27.05.2014, УА-00008663 від 26.11.2014 на загальну суму 2460611,60грн. з однієї сторони, та довіреностями: № 3-ДГ від 06.03.2014, № 10-ДГ від 17.03.2014, № 16-ДГ від 14.04.2014, № 22-ДГ від 29.04.2014. № 23-ДГ від 05.05.2014, № 25-ДГ від 21.05.2014, № 31-ДГ від 17.06.2014, № 45-ДГ від 28.07.2014, № 59-ДГ від 01.09.2014, № 75-ДГ від 02.10.2014 на виконання вимог договору №259 від 17.10.2013 на загальну суму 2460611,60 грн., з яких відповідачем було оплачено лише 669417,48 грн., внаслідок чого у відповідача, як вказує позивач виникла заборгованість в розмірі 1791194,12 грн.
- а також відповідно до видаткових накладних № № УА-0003312 від 16.04.2013р., УА-0003370 від 17.04.2013р., УА-0007728 від 19.09.2013р. УА-00000000067 від 15.10.2013р., УА-0008255 від 17.10.2013р., УА-00000000079 від 08.11.2013р., УА-00000000000097 від 02.12.2013р., УА-00001625 від 19.03.2014р. згідно вимог договору №КГТ - 228/1 поставлено відповідачу товар на загальну суму 332787,55грн., який було оплачено відповідачем частково в сумі 233887,55 грн., внаслідок чого у відповідача, як вказує позивач виникла заборгованість за цим договором в розмірі 98900,00 грн.
Також, під час розгляду справи, позивачем було повідомлено про те, що відповідачем в жовтні 2016 року було сплачено на користь позивача суму заборгованості в розмірі 600000 грн., про, що надано до суду банківську виписку.
Надаючи оцінку обставинам на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, суд встановив наступне.
17 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгрозапчастина», та товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство добрий господар» було укладено Договір поставки № 259 (далі-Договір).
Згідно п. 1.1. Договору, постачальник - ТОВ «Украгрозапчастина» зобов'язався передати партіями у власність покупця запасні частини, витратні матеріали та аксесуари (далі - Товар), а покупець - ТОВ «Сільськогосподарське підприємство добрий господар» прийняти Товар та сплатити за нього грошову суму на умовах Договору.
При цьому, факт укладення (наявності) договору не єдиний юридичний факт, необхідний для розвитку договірного правовідношення. Сам по собі факт укладення договору найчастіше тягне за собою тільки виникнення договірного правовідношення, притому нерідко лише в узагальненому вигляді. Подальший розвиток (динаміка) договірного правовідношення має місце вже внаслідок появи інших конкретних юридичних фактів, які передбачені нормами права чи умовами договору, що визначають зміст договірного правовідношення.
Наявність таких конкретних юридичних фактів, які передбачені умовами договору і визначають зміст договірного правовідношення має підтверджуватись належними та допустимими доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Украгрозапчастина» за Договором № 259 передав у власність покупця Товар на суму 41332,48 грн.
що підтверджується наступними видатковими накладними:
- № УА-00001186 від 06.03.2014 на суму 7491,60 грн., товар отримано згідно довіреності №3-ДГ від 06.03.2014,
- № УА-00001187 від 06.03.2014 на суму 10372,40 грн., товар отримано згідно довіреності №3-ДГ від 06.03.2014,
- № УА-00001188 від 06.03.2014 на суму 13385,88 грн., товар отримано згідно довіреності №3-ДГ від 06.03.2014,
- № УА-0009125 від 02.12.2013 на суму 4975,90 грн., товар отримано згідно довіреності №132-ДГ від 02.12.2013,
- № УА-0008673 від 08.11.2013 на суму 5106,70 грн., товар отримано згідно довіреності №126-ДГ від 08.11.2013,
Згідно п. 3.1. Договору, покупець - ТОВ «Сільськогосподарське підприємство добрий господар» зобов'язалося здійснювати розрахунки за кожну поставлену партію Товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту фактичного отримання Товару, шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому Договорі, або шляхом внесення готівки до каси постачальника.
У відповідності до п. 3.2. Договору, розрахунок за фактично одержану партію Товару здійснюється покупцем на підставі належним чином оформленням Видаткових накладних та рахунків-фактур постачальника.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. І ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Аналогічно регулює ці відносини ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до норм ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до умов договору № 259 від 17.10.2013 року (п. 3.2) розрахунок за фактично одержану партію товару здійсняється Покупцем на підставі належним чином оформлених видаткових накладних та рахунків - фактур Постачальника.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Тобто, виходячи зі змісту п. 3.2 договору № 259 від 17.10.2013 року, обов'язок щодо належного оформлення видаткових накладних та рахунків - фактур та надання їх Покупцеві, покладений на Постачальника (Позивача по справі). А початок перебігу строку виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару пов'язано з певною подією: фактом надання Позивачем до адреси Відповідача рахунків-фактур та видаткових накладних за поставлений товар, які повинні бути оформлені належним чином.
Оскільки, позивач не надав суду доказів направлення на адресу відповідача рахунків-фактур на оплату за поставлений товар, суд прийшов до висновку, що у відповідача не виникло обов'язку щодо оплати товару отриманого від позивача на виконання умов договору №259 від 17.10.2013, поставленого згідно накладних № УА-00001186 від 06.03.2014 на суму 7491,60 грн., № УА-00001187 від 06.03.2014 на суму 10372,40 грн., № УА-00001188 від 06.03.2014 на суму 13385,88 грн., № УА-0009125 від 02.12.2013 на суму 4975,90 грн., № УА-0008673 від 08.11.2013 на суму 5106,70 грн.
В ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству, що відображено у постанові ВГСУ від 10.09.2012 у справі №5017/216/20.
Іншими словами, сторони Договору визначали зміст даного договору на основі вільного волевиявлення та погодили на свій розсуд умови договору відображені в п. 3.2. вище зазначеного Договору, які не суперечили діючому законодавству України.
Крім того, 19 березня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Украгрозапчастина» та товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство добрий господар» було укладено Договір поставки сільськогосподарських машин № КГГ-228/1 (копію якого було надано до матеріалів справи позивачем та на який позивач посилається як на підставу своїх вимог).
Згідно п.1.1. Договору, постачальник - ТОВ «Украгрозапчастина» зобов'язалося передати у власність Покупцю сільськогосподарські машини, а Покупець зобов'язався прийняти сільськогосподарські машини і оплатити їх на умовах розстрочення платежу в кількості, за ціною, порядком, строками та розмірами платежів, передбачених Специфікаціями, які оформлюються у вигляді Додатків до цього Договору та є його невід'ємною частиною.
Так, позивач вказує, що п. 1 розділу II «Порядок оплати» Специфікації від 19.03.2014, що є невід'ємною частиною Договору передбачено, що 15 жовтня 2014 року є датою остаточного розрахунку Покупця перед Постачальником за отриманий у власність Товар в сумі 298 900,00 (двісті дев'яносто вісім тисяч дев'ятсот) гривень 00 копійок, в т.ч. ПДВ.
При цьому, позивачем до матеріалів справи не було надано ні самої специфікації до зазначеного вище договору, ні жодної накладної, яка б підтверджувала факт поставки позивачем товару на адресу відповідача згідно договору №КГГ-228/1.
Наявність конкретних юридичних фактів, які передбачені умовами договору і визначають зміст договірного правовідношення має підтверджуватись належними та допустимими доказами. В даному випадку, враховуючи предмет позову та умови Договору, КГГ-228/1 позивач повинен довести та підтвердити накладними на отримання ТМЦ та довіреностями на їх отримання за цим договором.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Згідно з п.2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо неможливо, безпосередньо після її завершення.
В силу ст.ЗЗ ГПК України предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
При цьому, правило належності доказів, закріплене ст.34 ГПК України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, для вирішення питання про виникнення у покупця обов'язку з оплати вартості товару мають значення належні та допустимі докази - передбачені законом документи, якими стверджується сам факт здійснення господарської операції з передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.
Водночас, слід зазначити, що сама по собі довіреність не є документом, який підтверджує факт передачі товару від однієї особи до іншої, оскільки відповідно до п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р. - у разі відпуску товарно-матеріальних цінностей на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ), але, як встановлено судом - такі документи, що підтверджують факт передачі товару згідно договору №КГТ-228/1 від 19.03.2014 у справі відсутні.
Таким чином, саме видаткова накладна, як первинний бухгалтерський документ повинна містити усі необхідні істотні умови передбачені чинним законодавством України (належним чином оформлені), що відсутнє у видаткових накладних наданих позивачем, тому посилання останнього на них як на докази, відповідно до яких у відповідача настав обов'язок щодо сплати отриманого товару за договором №КГТ-228/1 від 19.03.2014 є безпідставними, та такими що не відповідають умовам договору.
Як зазначає позивач, ТОВ «Украгрозапчастина» в повному обсязі та належним чином виконало взяті на себе зобов'язання за цим Договором, передавши у власність покупця товарно-матеріальні цінності відповідно до видаткових накладних № № УА-0003312 від 16.04.2013р., УА- 0003370 від 17.04.2013р., УА-0007728 від 19.09.2013р„ УА-00000000067 від 15.10.201Зр., УА-0008255 від 17.10.2013р., УА-00000000079 від 08.11.2013р., УА-00000000000097 від 02.12.2013р., УА-00001625 від 19.03.2014р. на загальну суму 332787,55грн.
При цьому, суд не може погодитись з таким твердженням позивача, оскільки, накладні на які він посилається в якості доказів отримання відповідачем товару не містять посилання на договір № КГГ-228/1.
Видаткові накладні № УА-0003312 від 16.04.2013р., № УА-0003370 від 17.04.2013р., які додані в якості доказів до позовної заяви датовані раніше, ніж дата укладання договору.
Також Позивач, як доказ поставки відповідачеві товару, посилається на видаткові накладні № УА - 00000000079 від 08.11.2013р., № УА-00000000067 від 15.10.2013р. та № 00000000000097 від 02.12.2013 р., але не додає їх в якості доказів до позовної заяви (вони відсутні в матеріалах справи) тому у суду відсутня можливість зробити висновки щодо поставки товару за цими накладними та чи відносяться вони до договору №КГТ - 228/1.
Окрім цього, у видаткових накладних № УА- 0007728 від 19.09.2013р., № УА-0008200 від 15.10.2013р., № УА-00001625 від 19.03.2014р., № УА-0008255 від 17.10.2013р., які були долучені Позивачем в якості доказів поставки товару за договором № КГТ- 228/1 від 19.03.2014 року, міститься відомості про те, що поставка товару була здійснена на підставі договору № 228 от 31.07.2013 р., який не є предметом спору за даним позовом, не додавався позивачем до матеріалів справи, у зв'язку з чим, суд не може зробити висновку щодо правовідносин між сторонами за цим договором, визначити їх права та обов'язки за ним, наявності або відсутності заборгованості за цим договором.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позивачем, в порушення вимог ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не було надано суду доказів поставки товару згідно договору №КГТ-228/1 від 19.03.2014 (накладні або будь - які інші документи з посиланням на вказаний договір в матеріалах справи відсутні).
Надаючи оцінку решті накладних, які надані позивачем до матеріалів справи в якості доказів поставки товару та підстав для стягнення з відповідача заборгованості за ними, суд зазначає наступне.
- в накладній №УА-00001765 від 22.03.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00002385 від 22.03.2014;
- в накладній №УА-00002495 від 15.04.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00003296 від 15.04.2014;
- в накладній №УА-00002494 від 16.04.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00003288 від 14.04.2014;
- в накладній №УА-00002494 від 16.04.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00003288 від 14.04.2014;
- в накладній №УА-00000000027 від 06.05.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00003898 від 06.05.2014;
- в накладній №УА-00003014 від 06.05.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00003842 від 05.05.2014;
- в накладній №УА-00003325 від 19.05.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00004299 від 19.05.2014;
- в накладній №УА-00003452 від 22.05.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00004450 від 21.05.2014;
- в накладній №УА-00004270 від 17.06.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00005334 від 16.06.2014;
- в накладній №УА-00000000081 від 11.09.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00008628 від 11.09.2014;
- в накладній №УА-00000000053 від 28.07.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00006961 від 28.07.2014;
- в накладній №УА-00000000077 від 02.09.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00008254 від 02.09.2014;
- в накладній №УА-00007396 від 02.10.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00009253 від 01.10.2014;
- в накладній №УА-00007539 від 08.10.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00009472 від 08.10.2014;
- в накладній №УА-00008663 від 26.11.2014 підставою продажу зазначено замовлення покупця №УА-00010931 від 26.11.2014;
При цьому, позивачем не було надано до суду жодної заявки відповідача на поставку товару на які міститься посилання в зазначених вище накладних, а тому суд не може зробити висновку, що товар за вище переліченими накладними, поставлявся на адресу відповідача в рамках договорів на які посилається позивач в своїй позовній заяві.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки, позивач не надав суду доказів направлення на адресу відповідача вимоги про оплату товару отриманого за спірними накладними, не надав заявок на поставку товару, а в самих накладних не міститься посилань на строк їх оплати, суд прийшов до висновку, що у відповідача не виникло обов'язку щодо оплати вартості товару поставленого за накладними №УА-00001765 від 22.03.2014, №УА-00002495 від 15.04.2014, №УА-00002494 від 16.04.2014, №УА-00002494 від 16.04.2014, №УА-00000000027 від 06.05.2014, №УА-00003014 від 06.05.2014, №УА-00003325 від 19.05.2014, №УА-00003452 від 22.05.2014, №УА-00004270 від 17.06.2014, №УА-00000000081 від 11.09.2014, №УА-00000000053 від 28.07.2014, №УА-00000000077 від 02.09.2014, №УА-00007396 від 02.10.2014, №УА-00007539 від 08.10.2014, №УА-00008663 від 26.11.2014.
При цьому було б невірним вважати, що виникнення у відповідача обов'язку оплатити товар у зв'язку з тим, що законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги, а тому її можна здійснити будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову, оскільки, в своїй позовній заяві, позивач вказує на отримання відповідачем товару саме за договорами.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки, позивачем так і не було надано суду належних доказів в підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості у позивача відсутні й підстави для нарахування відповідачу штрафних санкцій, інфляційних та річних.
За таких обставин, суд визнав позовні вимоги необґрунтованими, такими, що не підтверджуються наданими суду доказами та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи, що в позові ТОВ "Украгрозапчастина" судом було відмовлено повністю, заходи щодо забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року, підлягають скасуванню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору, покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 33, 34, 41, 43, 44, 49, 77, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Скасувати заходи щодо забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року по справі №922/3144/16.
Повне рішення складено 28.11.2016 р.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя ОСОБА_1