Справа № 520/9257/16-ц
Провадження № 2/520/4277/16
29.11.2016 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого - судді Куриленко О.М.,
застю секретаря - Баранової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики в частині нарахування відсотків недійсним,
03 серпня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом та просить ухвалити рішення, яким визнати недійсним п. 3 договору позики грошових коштів від 08.11.2012 року, укладений між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 10177.
В обґрунтування свого позову посилається на те, що 08.11.2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач передала у його власність грошові кошти у розмірі 2 397 900 гривень, що за офіційним курсом НБУ на день посвідчення договору складало 300 000 дол. США в термін до 08.11.2017 року.
Позивач вважає, що положення пункту 3 договору позики в частині нарахування та сплати відсотків підлягає визнанню недійсним, як такі, що суперечать нормам діючого законодавства, оскільки діючим законодавством України забороняється надання позики зі сплатою процентів особам, які не є фінансовими установами або суб'єктом підприємницької діяльності.
Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.74, 76, 77 ЦПК України.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 позовну заяву підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ній.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи сповіщалась належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Правовідносини між сторонами врегульовані Цивільним Кодексом України.
З матеріалів справи вбачається, що 08 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Договір позики грошових коштів, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстр. № 10177.
Відповідно до п. 1 даного Договору «Позикодавець» - ОСОБА_2 передала у власність «Позичальника» - ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 397 900 (два мільйони триста дев'яносто сім тисяч дев'ятсот) гривень, що за офіційним курсом Національного банку України на день посвідчення договору (1 долар США = 7, 9930 гривень) складає 300 000 (триста тисяч) дол.. США, а Позичальник зобов'язався повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та проценти за користування грошовими коштами на умовах, визначених цим договором.
Згідно п. 3 Договору, за домовленістю сторін за користування позикою сплачуються проценти в розмірі 20 % (двадцять відсотків) у місяць від суми позики.
Пунктом 4 передбачено, що Позичальник зобов'язаний повернути Позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому Позикодавцем) у строк до 08.11.2017 року.
Згідно з частиною 1 статті 638 та частиною 1 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
На підставі частини 2 статті 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.
Позивач зазначає, що положення договору позики в частині визначення розміру відсотків за користування кредитом суперечать вимогам чинного законодавства, а саме п. 6 ст. 4, п. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Однак, суд вважає, що дані твердження позивача є безпідставними та необґрунтованими, а як наслідок не заслуговують на увагу, оскільки п. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» регламентує, що у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. А п. 6 ст. 4 вказаного Закону встановлює, що фінансовими вважаються такі послуги: надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
Натомість статтями 6, 627 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України.
Пунктом 9 Договору, передбачено, що сторони у присутності нотаріуса стверджують, що: однаково розуміють природу цього правочину та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину; вони не обмежені в праві укладання правочини; вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково); вони не перебувають у хворобливому стані, не страждають в момент укладання цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті, не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин; вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них правильно зрозуміти зміст цього договору.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 2 ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У відповідності до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства. Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, позивач у позовній заяві свідомо посилається на обставини, які не відповідають дійсності та спростовуються безпосередньо копіями доданих до позовної заяви документів.
При укладанні договору та визначенні їх умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини за яких він буде виконуватися.
Згідно вимог ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі , визначені родовими ознаками, у такій самій кількості , такого самого роду та такої самої якості , що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином заявлені позивачем вимоги про визнання пункту 3 договору недійсним суперечать положенням законодавства про позику щодо одержання позикодавцем від позичальника процентів від суми позики, оскільки вказане не суперечить чинному законодавству.
Вирішуючи питання по суті, суд також бере до уваги твердження позивача щодо того, що він має вищу освіту та розуміє порядок нарахування процентів, а також те, що договір був укладений ним на добровільних засадах з повним розумінням його значення та наслідків.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування.
Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 2. ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Отже, оцінюючи докази у їх сукупності, суд вважає що посилання позивача на недійсність п 3 Договору позики ним не доведені та не підтверджені, крім наведення загальних фраз, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною 2 ст. 3 ЦПК України зазначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають через їх безпідставність та необґрунтованість.
Керуючись ст.ст. 203, 215, 526, 530, 533, 614, 615, 617, 629, 642, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212, 213-215, 218 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики в частині нарахування відсотків недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через Київський районний суд м. Одеси.
Суддя Куриленко О. М.