Справа № 2-а-378\09\2035
21 травня 2009 року місто Харків
Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді Шелест І.М.
за участю секретаря - Буклей Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова про зобов'язання вчинення дій,-
Позивач звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного Фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова про відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом пропущених прав, свобод та інтересів за період з 01 січня 2006 року до 31 грудня 2007 року; зобов'язання Управління Пенсійного Фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова нарахувати на його користь недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006 - 2007 роки в сумі 2733 гривні 30 копійок, обґрунтовуючи свої вимоги наступним.
Позивач належить до соціальної категорії „Дитина війни” та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. У 2006-2007 роках йому така допомога не виплачувалась.
Верховна Рада України своїм Законом України № 3235-ІУ від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» стаття 77 та стаття 110 та Законом України № 489-V від 19.12.2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», стаття 71, пункт 12 призупинила дію статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Однак Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року по справі № 1-29/2007, керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України та статтями 45, 51, 61, 63, 65 Закону України «Про Конституційний Суд України», вирішив: пункт 1 визнати такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” пункт 12 статті 71, яким зупинено дію статті 6 Закону України № 2195- IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”, пункт 3 положення статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007рік” № 489-V від 19 грудня 2006 року визнані неконституційними.
Пункт 6 рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частини 2 статті 19 та частини 3 статті 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсяг існуючих прав і свобод.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, невиплата соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України.
Розмір соціальної допомоги відповідно до статті 6 „Про соціальний захист дітей війни” становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Згідно із Законом України „Про Державний бюджет на 2007 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня-380 гривень, з 1 квітня-406 гривень, з 1 жовтня-411 гривень.
Згідно із Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня-350 гривень, з 1 квітня-359 гривень, з 1 жовтня-366 гривень.
Таким чином, сума невиплаченої допомоги за 2006-2007 роки становить 4302 гривні та 4809 гривень відповідно. Тому виплаті підлягає (4302+4809)х30/100 =2733 гривні 30 копійок.
Відповідно до статті 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свободи чи інтересів. Законні права позивача було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили, Законів України, крім того, про належні як дитині війни виплати позивачу стало відомо лише після висвітлення рішення Конституційним Судом України 09 липня 2007 року. Отже, про грубе порушення прав, що на момент винесення рішення Конституційним Судом тривало понад півтора року, стало відома тільки після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації.
Позивач у судове засідання не з”явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідач - Управління Пенсійного Фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова в судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав до канцелярії суду клопотання про розгляд справи без участі представника та заперечення проти адміністративного позову, в якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши наступне.
Соціальне забезпечення категорії громадян, яким встановлено статус «Дитина війни» визначається Законом України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195 від 18.11.2004 року.
Стаття 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» передбачає що «дітям війни» пенсії або щомісячне довічне утримання, або соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Стаття 110 Закону України «про Державний бюджет на 2006 рік» № 3235 від 20.12.2005 року встановлювала, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 статті 5 Закону 2195 запроваджуються у 2006 році поетапно, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. В свою чергу Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Держаний бюджет на 2006 рік» № 3367 від 19.01.2006 року вносить зміни, згідно яких пільги дітям війни, перелічені абзацем 7 статті 5 Закону запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у І півріччі, тобто норми даної статті у відповідності до Бюджетному кодексу мають дію у часі, тобто діють тільки на протязі одного бюджетного року.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію ст. 6 Закону № 2195 зупинено на 2007 рік з урахуванням положення ст. 111 цього Закону, яка передбачає, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами, у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6рп/2007 було визнано такими що не відповідають Конституції положення пункту 12 статті 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було припинено на 2007 рік дію статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка передбачала що в 2007 році підвищення пенсій або щомісячного грошового утримання, яке виплачується замість пенсії, згідно із ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам які є інвалідами, окрім тих на яких розповсюджується дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в розмірі 50% від розміру, надбавки, встановленої для учасників війни.
Стаття 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України». Відповідно до п. 8 Положення бюджет Пенсійного фонду України формується з чітко визначених джерел і щороку затверджується Кабінетом Міністрів України.
Частина 2 ст. 72 Закону України «Про загальнообовя”зкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003 року встановлює норму, згідно якої кошти Пенсійного фонду не включаються до Державного бюджету України, частина 1 статті 5 Закону зазначає, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами є системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону, а норми ст. 6 Закону 2195 суперечать Закону 1058 в частині визначеного мінімального розміру пенсії за віком та спрямування коштів на виплату допомоги.
Відповідно до ст. 28 Закону № 1058 мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Разом з тим, для розрахунку доплати до пенсії особам, яким встановлено статус «Дитина війни» величина мінімальної пенсії за віком на законодавчому рівні не встановлена, оскільки нормативно-правовими актами, які діють на території України, для окремих категорій населення країни встановлені різні величини показника мінімальної пенсії. Також відсутній механізм реалізації положень ст. 6 Закону № 2195.
При цьому норми ч.1 ст. 73 Закону № 1058 дають вичерпний перелік видів виплат, на які можуть бути спрямовані кошти Пенсійного фонду, а саме кошти Пенсійного фонду використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом, надання соціальних послуг, передбачених цим Законом, фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду, оплату послуг з виплати та доставки пенсій, формування резерву коштів Пенсійного фонду. Одночасно норми ч. 2 ст. 73 цього Закону забороняють використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом, виплата підвищення у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не відноситься до жодного з переліку використання коштів Пенсійного фонду.
У листі Міністерства юстиції України від 31 серпня 2007 року № 21-46-561 наведено позицію Мін'юсту щодо порядку реалізації ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Мін'юст вважає, що питання пов'язані з підвищенням пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» слід вирішувати шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Такі зміни до ст. 6 Закону 2195 були внесені п.2 ч. 41 ст. 85 розділом 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесенні змін до деяких законодавчих актів України. Стаття 6 Закону № 2195 була викладена в новій редакції, а саме : «Дітям війни / крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»/ до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно одного із законів».
В листі Міністерства праці та соціальної політики від 27.12.2007 року та Пенсійного фонду України зазначається, що проектом Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» передбачено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачуватиметься підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Також в листі зазначалося, що виплата підвищення до пенсії дітям війни здійснюється за матеріалами пенсійних справ без подання пенсіонерами будь-яких додаткових документів.
Частина 2 статті 103 Закону № 1058 закріплює норму, згідно якої центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики надає разом з Пенсійним фондом роз'яснення з питань призначення , перерахунку та виплати пенсій відповідно до цього Закону. Такі зміни до ст. 6 Закону 2195 і були внесені п.2 ч. 41 ст. 85 розділом 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесенні змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, стаття 6 Закону № 2195 була викладена в новій редакції.
Відповідно до абзацу 4 п. 20 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» іншим учасникам війни підвищується пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомоги, що виплачується замість пенсії - на 10% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року вищезазначені зміни визнані неконституційними.
Таким чином, редакція ст. 6, в якій зазначається, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була змінена на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України». Нова редакція ст. 6 на підставі вищезазначеного рішення Конституційного Суду України визнана неконституційною.
З метою врегулювання виплати державної соціальної допомоги Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», згідно якої з 22 травня 2008 року дітям війни до пенсії провадиться підвищення. Ця постанова Кабінету Міністрів України є обов”язковою для виконання.
Відповідно до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, позивач звернувся до суду з порушенням даного строку.
Суд вирішив можливим розглянути справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.
З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне.
Позивач має статус „Дитини війни”, що також підтверджується пенсійним посвідченням № 157087 від 04.08.1997 року /а. с. 7/.
Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Із заперечень, встановлено, що відповідач не здійснює позивачу зазначених виплат у 2006-2007 роках, посилаючись на те, що виплата підвищення у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не відноситься до переліку використання коштів Пенсійного фонду та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20 грудня 2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19 грудня 2006 року, який набрав чинності 15 березня 2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджені не були.
Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20 грудня 2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19 січня 2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідачів не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15 березня 2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та „Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19 січня 2006 року, суд виходить з того, що з акони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік.
Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15 березня 2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15 березня 2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік”.
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік”, дію статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09 липня 2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.
Отже, відповідач з 09 липня 2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Таким чином, відповідно до ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» позивачу підлягають виплаті в 2007 році:
Липень (4,06 + 406) х 30% =410,06 х 30% = 123,02 грн.,
Серпень (4,06 + 406) х 30% =410,06 х 30% = 123,02 грн.,
Вересень (4,06 + 406) х 30% =410,06 х 30% = 123,02 грн.,
Жовтень (4,11 + 411) х 30% =415,11 х 30% = 124,53 грн.,
Листопад (4,11 + 411) х 30% =415,11 х 30% = 124,53 грн.,
Грудень (4,11 + 411) х 30% =415,11 х 30% = 124,53 грн., а всього за 2007 рік 742 грн. 65 коп.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Крім того, безпідставним є посилання відповідача на те, що виплата підвищення у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не відноситься до жодного з переліку використання коштів Пенсійного фонду, оскільки ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає підвищення пенсії, щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, а механізм виплати пенсій регулюється саме Законом України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування».
Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат, підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення „Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено на відповідача за місцем проживання позивача.
Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
За змістом ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України "Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус "дитини війни", серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо:
- щодо призначення пенсії;
- підготовки документів для її виплати;
- забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.
Отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Суд також відхиляє заяву відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.
Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та припинилось лише після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином, суд, не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч. 2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача по не виконанню з 09 липня 2007 року приписів статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування на отримання доплати до пенсії.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, ст.ст. 6-14, 71, 159-163 , 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова про зобов'язання вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова (61140, м. Харків, вул. 1 Кінної Армії № 15) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) гривні 40 копійок.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Червонозаводський районний суд м. Харкова шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в десятиденний строк з дня складання постанови в повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з одночасною подачею її копії до суду апеляційної інстанції, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги.
Постанову в повному обсязі виготовлено 26 травня 2009 року.
Суддя І.М. Шелест