Номер провадження: 22-ц/785/511/16
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Громік Р. Д.
23.11.2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Парапана В.Ф., Панасенкова В.О.,
при секретарі - Колмакові В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ТОВ “Кредитні ініціативи” на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, КП “ОМБТІ та РОН”, ТОВ “Кредитні ініціативи” про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільної сумісною власністю,
встановила:
ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3, треті особи - ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, КП “ОМБТІ та РОН”, ТОВ “Кредитні ініціативи” про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на частку в домоволодінні. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач в період з 2004 по 2008р. проживав однією сім'єю з ОСОБА_3 В період з 2006р. по 2007р. він з відповідачкою за спільні кошти побудували будинок за адресою м. Одеса, вул. Мелітопольська б. 11, літера “3, загальною площею 404 кв.м. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29.05.2013р. за ОСОБА_3 було визнано право власності на вищевказаний житловий будинок, проте, ОСОБА_3 не повідомила суд про факт спільного проживання з позивачем. Крім того, ОСОБА_3, згідно свідоцтва про право на спадщину, отримала право власності на будинок під літ. “А”, за адресою м. Одеса, вул. Мелітопольська б. 11, який вони також реконструювали, внаслідок чого він істотно збільшився у своїй вартості.
На підставі викладеного, позивач просив визнати домоволодіння № 11 по вул. Мелітопольська в м. Одесі об'єктом спільної сумісної власності, а також визнати за ним право власності на 1/2 частку будинку літ. “А”, та літ. “З” по вул. Мелітопольська, 11 в м. Одесі та поділити будинок в натурі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги в частині визнання права власності на 1/2 частку будинку літ. “А”, та літ. “З” по вул. Мелітопольська, 11 в м. Одесі, а також поділу будинку в натурі просив залишити без розгляду, а в іншій частині просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, згідно поданої заяви визнала позовні вимоги у повному обсязі, а також просила розглянути справу у її відсутності.
Представники ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, КП “ОМБТІ ” в судове засідання не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Представник ТОВ “Кредитні ініціативи” просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими.
Заочним рішенням суду, уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені в повному обсязі. Встановлений факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю в період з 2004р. по 2008р. Визнано, що житловий будинок з надвірними спорудами № 11 по вул. Мелітопольська в м. Одесі, який складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 67,8 кв.м., житловою площею 28,2 кв.м., житлового будинку літ. «З», загальною площею 417 кв.м., житловою площею 201,0 кв.м., надвірних споруд вбиральні літ. «Г», 1-4 огородження, 1- цистерна, II - мостіння, що розташований на земельній ділянці площею 0,0915 га є належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) та ОСОБА_3, (іпн. НОМЕР_2).
На вказане рішення суду представник ТОВ “Кредитні ініціативи” подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.
Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив з того, що позовні вимоги законні та обґрунтовані.
При цьому суд першої інстанції послався на наступні обставини.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 травня 2007р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Одеської міської ОСОБА_5 про визнання права власності на самочинно збудоване майно, а також за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання право власності на самочинно збудоване майно було встановлено, що ОСОБА_4 самочинно збудувала будинок, який розташований за адресою м. Одеса, вул. Мелітопольська, 11 та позначений на технічному плані під літ. „З”. Домоволодіння № 11 по вул. Мелітопольська в м. Одесі належить позивачці ОСОБА_3, на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину ВСХ №282425 від 29.05.2005р. реєстровий №1-1810. Вищевказане домоволодіння, складається з одного житлового будинку зазначеного в схематичному плані літерою „А" житловою площею 28,2 кв. м, та надвірних будівель та споруд: "Г"- вбиральня, 1-6 - огородження, 1-цистерна, 2-мостіння, розташованого на земельній ділянці площею 514 кв. м., яка знаходиться у фактичному користуванні. ОСОБА_3 успадкувала домоволодіння від ОСОБА_6, якому була відведена земельна ділянка на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, посвідченого Першою Одеською нотаріальною конторою 29.08.1956р., за реєстровим №34-6286, зареєстрованому в комунальному господарстві „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" в книзі: 59-52 номер запису: 18, реєстраційний номер з реєстру прав власності на нерухоме майно - 14845339. Крім того, додатково ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Суворовської райради м. Одеси №50/14 від 20.01.1989р. були надані в безстрокове користування надлишки земельної ділянки площею 352 кв. м. Таким чином загальна площа земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні ОСОБА_3 складає 866 кв. м.
Однак на час розгляду даної справи відомості, що ОСОБА_3 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 були відсутні.
Під час розгляду справи, суд виходив з того, що згідно з ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки, суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Таким чином, оскільки ОСОБА_7 була користувачем земельної ділянки, на якій було збудований самочинно збудований будинок, то, на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України суд визнав право власності на даний будинок.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Частиною 2 ст. 74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіку за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В судовому засіданні представник позивачів пояснив, що позивач приймав активну участь у будівництві нового житлового будинку літ. «З», у тому числі надав кошти на його будівництво, а також будівельні матеріали.
Факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_7 однією сім'єю, як дружини та чоловіка підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9.
У відповідності до ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Суд вважав, що оскільки позивач проживав однією сім'єю з відповідачкою під час будівництва будинку, а також, що набуття права власності на житловий будинок під літ. «З», що розташований на території домоволодіння № 11 по вул. Мелітопольська в м. Одесі істотно збільшило вартість всього будинку, то він повинен бути визнаний об'єктом спільної сумісної власності.
З такими висновками суду першої інстанції судова колегія погодитись не може, і приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, суд порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 212 ЦПК України с уд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Статтею 214 ЦПК зазначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до статті 215 ЦПК в мотивувальній частині рішення суд зазначає: встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.
За положеннями чч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Разом з тим згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Крім того, за положеннями статті 16 Закону України "Про власність", який втратив чинність на підставі Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України", майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснює, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактично шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі.
Суд першої інстанції не з'ясував, чи не перебували сторони в іншому шлюбу в той час, коли, як зазначає позивач, ним та відповідачем було придбане та відремонтоване спірне нерухоме майно. Усунути та встановити зазначену обставину в суді апеляційної інстанції неможливо у зв'язку з небажанням сторін по справі з'являтися до суду, незважаючи на чисельні, належним чином оформлені виклики до суду апеляційної інстанції.
Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що спірне нерухоме майно придбано за спільні кошти позивача та відповідача, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Так, єдиним доказом, крім вимог позивача, на підставі яких був зроблений судом висновок про задоволення позову та визнання спірного нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності є показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які лише підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_7 однією сім'єю, як дружини та чоловіка.
Однак, жодного письмового доказу щодо спільного ведення сімейного бюджету, щодо придбанні ними спільно іншого майна, щодо наявності у позивача коштів на придбання та ремонт спірного майна сторони по справі не надали суду.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди повинен був встановити факт створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що б дозволяло надати цьому майну правовий статус спільної сумісної власності.
Таке рішення повинно бути обґрунтовано належними і допустимими доказами, про що повинно було бути зазначено у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.
Проте, у справі, яка переглядається, суд на ці обставини уваги не звернув.
ОСОБА_9 того, колегія суддів звертає свою увагу на те, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29.05.2007р. був встановлений факт того, що спірну нерухомість незаконно збудувала ОСОБА_4 на землі ОСОБА_3, вказане рішення набрало чинності 08.06.2007р. (т.1 а.с.16-18), однак, ні позивач, ні будь яка інша особа вказане рішення не оскаржували, також не було ні оскаржено, ні скасовано свідоцтво про право власності на спірне майно, видане ОСОБА_3 на підставі вказаного вище рішення суду.
З матеріалів справи також вбачається, що при отриманні ОСОБА_3 кредитних коштів в сумі 503 000 дол. США, вона зазначила в заяві - анкеті від 03.08.2007р., що вказані кошти їй потрібні на ремонт та облаштування саме спірного житла, в шлюбі не перебуває, з іншим чоловіком однією сім'єю не проживає.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п. 1-4; ст.313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, судова колегія,
вирішила:
Апеляційну скаргу ТОВ “Кредитні ініціативи” задовольнити.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2015 року скасувати.
Постановити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, КП “ОМБТІ та РОН”, ТОВ “Кредитні ініціативи” про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільної сумісною власністю відмовити у повному обсязі.
Рішення вступає в законну силу з моменту оголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.
Головуючий ОСОБА_5
Судді ОСОБА_10
ОСОБА_11