2-а/760/1140/16
760/13219/16-а
солом'янський районний суд міста києва
28 листопада 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі судді - Кицюк В.С.
за участю секретаря - Піддубняк І.О.
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства Оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, -
В серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив суд визнати протиправними дії Міністерства оборони України (далі - МО) щодо відмови йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, тобто на 21 грудня 2015 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»; зобов'язати МО призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, тобто на 21 грудня 2015 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», мотивуючі свої вимоги наступним.
Так, позивач з 1969 року по 19.03.1993 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР, а на підставі наказу командуючого Червонозоряним Чорноморським флотом № 062-ПМ від 19.03.1993 був звільнений з військової служби в запас по ст.. 46 п. «В» та направлений на облік до Мінського районного військового комісаріату м. Києва для постановлення на облік.
На підставі наказу командира військової частини № НОМЕР_1 №25-ПМ від 24.03.1993 - виключений із списків особового складу військової частини.
21.12.2015 в зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, отримав 2 групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0439670 від 05.01.2016 року.
В січні 2016 року позивач звернувся із заявою до Київського міського військового комісаріату про виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до вищезазначеного закону та постанови КМУ, надавши всі необхідні документи.
Проте, 13.05.2016 Департамент фінансів Міністерства оборони України повідомив Київський міський військовий комісаріат про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, а 15.06.2016 останній направив позивачу лист-відмову із повідомленнямпроте, що згідно чинним законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн, а ОСОБА_2 24.03.1993 був звільнений зі Збройних Сил Російської Федерації.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідно до вимог ст.33 КАС України.
Разом з тим, представник позивача направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та письмові пояснення по справі, зазначав, що позов підтримує у повному обсязі та просить задовольнити.
МО в судове засідання свого представника не направило, попередньо надіславши до суду свої письмові заперечення проти позову, мотивуючи їх наступним.
Позивач відповідно до наказу командуючого Чорноморським флотом № 062-ПМ від 19.03.1993 був звільнений з військової служби, а наказом командира військової частини №51330 №25-ПМ від 24.03.1993 його виключено із списків особового складу, а тому військовослужбовцем Збройних Сил України або іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України ніколи не був, а тому на нього за переконанням МО не може поширюватись дія Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей".
Зазначав, що нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» не передбачено виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям інших країн, в тому числі Російської Федерації.
Також, звертав увагу суду на те, що норми угоди, укладеної між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей від 14.02.1992 року також не поширюються на позивача, оскільки для їх застосування він повинен був після проходження військової служби у Збройних Силах СРСР перейти або бути зарахованим на військову службу в Збройних Силах України, і тільки в цьому разі на підставі цієї міжнародної угоди на нього можуть бути поширені права на одноразову грошову допомогу.
До того ж, зауважив, що з Російською Федерацією не було укладено міждержавних угод щодо здійснення виплат одноразової грошової допомоги. З огляду на зазначене, просив відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1969 року по 19.03.1993 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР, а на підставі наказу командуючого Червонозоряним Чорноморським флотом № 062-ПМ від 19.03.1993 року був звільнений з військової служби в запас по ст.. 46 п. «В» та направлений на облік до Мінського районного військового комісаріату м. Києва для постановлення на облік.
На підставі наказу командира військової частини №51330 №25-ПМ від 24.03.1993 виключений із списків особового складу військової частини.
На час розгляду справи позивач є старшим мічманом у запасі і з 27.04.1993 прийнятий на облік Мінським районним військовим комісаріатом м. Києва, який в подальшому перейменований в Оболонський районний військовий комісаріат м. Києва, у якому перебуває і на час розгляду справи (а.с. 9)
Згідно послужного списку Форми № 1/ЛД ОСОБА_1 , останній з 1969 року по 16.03.1993 року проходив військову службу в Збройних Силах.
Звільнений з військової служби в запас за ст. 46 пункт «В» (по скороченню штату) наказом командуючого Червонознаменним Чорноморським флотом № 062-ПМ від 19.03.1993 року, виключений щі списків особового складу з 24.03.1993 року командувачам військової частини НОМЕР_1 наказ №25-ПМ від 24.03.1993 року.
Вислуга років на 19.03.1993 складає:
календарна - 24 роки 04 місяці;
у пільговому обчисленні - немає;
раніше проходив службу у 316 УО м. Київ
Як вбачається з матеріалів справи позивачу згідно з довідкою МСЕК серії АВ № 0439670 від 05.01.2016 року встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з 21.12.2015 року (а.с. 26)
Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
В силу вимог статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Згідно частини 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно рішення центральної військово-лікарської комісії МО України протокол № 4640 від 08.12.2015 - ЗЧМТ, струс головного мозку, яка призвела до розвитку «Віддалених наслідків ЗЧМТ (струс головного мозку в 1993 році) та перенесеного ГПМК (199 рік) за ішемічним типом у вертебро-базилярному басейні з розвитком церебрального кістозно-злипливого арахноїдиту. Цереброваскулярної хвороби. Стенозуючого атеросклерозу БЦА (до 30 %). Енцефалопатії ІІІ ст.. складного ґенезу (дисциркуляторна, посттравматична, гіпертонічна) з розвитком атрофічних змін головного мозку, двобічної пірамідної недостатності, стійкого помірно вираженого цефалічного та вести було-мнестичного зниження. Церебрально-судинного кризу в вертебро-базилярному басейні від 23.11.2015 року. Гіпертонічної хвороби ІІ ст.. кризового перебігу. Гіпертонічного кризу від 29.11.2015 року. ІХС. Стенокардії напруження ФК ІІ. Дмфузного кардіосклерозу. Пароксизмальної форми фібриляції передсердь. Частої передсердної екстра систолічної аритмії періодично по типу парних та групових з минущими епізодами суправентрикулярної тахікардії. Минущої політропної екстра систолічної аритмії. Недостатності АК з регургітацією І ст.. МК та ТК з регургітацією ІІ ст.. Легеневої гіпертензії І ст.., СН ІІ А ст.. Хронічної двобічної сенсоневральної приглухуватості із сприйняттям шепітної мови 4,5 м на кожне», що підтверджується медичною документацією, - пов?язана з виконанням обов?язків військової служби (а.с. 27).
Київською медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності довічно з 21.12.2015 року, яка настала внаслідок травми пов?язаної з виконанням обов?язків військової служби, що підтверджується відповідною довідкою серії АВ № 0439670 від 05.01.2016 року (а.с. 26)
Частиною 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, а саме:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;
4) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
5) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
6) встановлення військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві;
7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;
8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;
9) отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;
б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Згідно пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975 (далі - Порядок № 975), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Судом встановлено, що на час подання позову у даній справі позивач є старшим мічманом у запасі.
Позивач звернувся з заявою від 05.01.2015 року до Київського міського військового комісаріату щодо виплати йому одноразової грошової допомоги на підставі Постанови КМУ від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Погоджуючись із правом позивача на виплату одноразової грошової допомоги, Київський міський військовий комісаріат надіслав заяву ОСОБА_1 та додані ним документи для прийняття рішення Департаменту фінансів Міністерства оборони України (а.с.29)
Проте, листом № ВСЗ/1393 від 15.06.2016 року МО відмовило ОСОБА_1 у виплаті одноразової допомоги з тих підстав, що останній звільнений зі Збройних Сил Російської Федерації, з якою не укладалося міждержавних Угод щодо виплати одноразової грошової допомоги (а.с.31)
Таким чином, позивач вважаючи таку відмову протиправною, оскільки виплата зазначеної допомоги гарантована йому Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до абзацу 1 пункту 13 Порядку № 975, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Абзацом 2 пункту 13 Порядку № 975 встановлено, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Однак, із підставами, що слугували для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу, суд не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач на час розгляду справи є старшим мічманом у запасі і з 27.04.1993 року прийнятий на облік Мінським районним військовим комісаріатом м. Києва, який в подальшому перейменований в Оболонський районний військовий комісаріат м. Києва, у якому перебуває і на час розгляду справи (а.с. 9)
Згідно послужного списку Форми № 1/ЛД ОСОБА_1 , останній з 1969 року по 16.03.1993 року проходив військову службу в Збройних Силах України, присягу на вірність службі Російській Федерації не приймав та громадянином Російської Федерації не був.
Звільнений з військової служби в запас за ст. 46 пункт «В» (по скороченню штату) наказом командуючого Червонознаменним Чорноморським флотом № 062-ПМ від 19.03.1993 року, виключений щі списків особового складу з 24.03.1993 року командувачам військової частини НОМЕР_1 наказ №25-ПМ від 24.03.1993 року.
Вислуга років на 19.03.1993 складає:
календарна - 24 роки 04 місяці;
у пільговому обчисленні - немає;
раніше проходив службу у 316 УО м. Київ
Так, статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги,встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб,звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям,особам, звільненим з військової служби,та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробитиі прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців,осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року» від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.
Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил,інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації,встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Представник МО у своїх письмових запереченнях наголошував на тому, що Російською Федерацією не було укладено міждержавних угод щодо здійснення виплат одноразової грошової допомоги.
Однак, з такими доводами представника МО суд не погоджується, з огляду на наступне.
Так, наведеними вище міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, проте, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військовуслужбу у військових частинах Збройних Сил,інших військах,військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.
В свою чергу, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.
В ході судового розгляду справи з'ясовано, що позивач є громадянином України та проживає на території України з 1991 року, а тому має право, гарантоване Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з інвалідністю, внаслідок поранення, контузії головного мозку та захворювань, які пов'язані із виконанням військового обов'язку у країнах, де велись бойові дії.
Матеріалами справи безспірно підтверджено, що захворювання ОСОБА_1 пов'язані із виконанням ним обов'язків військової служби на Чорноморському флоті України, а не під час проходженням військової служби у Російській Федерації.
Отже, враховуючи, що позивач отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.
Слід відзначити, що отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби, а тому доводи відповідача в письмових запереченнях на позов про те, що нова редакція (з 1 січня 2007 року) Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не поширюється на позивача, - є безпідставними з огляду на наступне.
За п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99 (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) до подій, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце.
Отже, до факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на 21.12.2015 року - день встановлення позивачу інвалідності другої групи.
Аналогічний висновок викладений Верховним судом України у постановах від 18.11.2014 року (справа № 21-446а14) та від 21.04.2015 року (справа № 21-183а13)
Згідно ст. 244 -2 КАС України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов?язковим для всіх суб?єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Згідно ч. 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Надаючи офіційне тлумачення вищезазначених положень, Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Також суд акцентує увагу, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" визначено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що моментом виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги є встановлення позивачу ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби - 21.12.2015 року, і станом на 21.12.2015 року діяв Порядок № 975.
Відносно твердження відповідача щодо підсудності даної категорії справ окружному адміністративному суду, то тут слід зазначити наступне.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим кодексом.
Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено передусім підстави соціального захисту останніх, інвалідність яких настала після звільнення з військової служби.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Враховуючи викладене, суд вважає, що одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та про зобов'язання якої ставить питання позивач, відноситься до соціальних виплат, а тому даний спір належить розглядати місцевим загальним судом як адміністративним в порядку, встановленому КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена ВАС України в ухвалах від 21.10.2015 у справі №К/800/15929/15, від 29.10.2015 у справі №К/800/82719/13.
Щодо клопотання представника відповідача про залучення до участі в справі обласний військовий комісаріат в якості відповідача, то суд в його задоволенні відмовив із посиланням на те, що останній будь-яких прав чи законних інтересів позивача не порушував, будь-яких вимог до нього позивач не заявляв, тому суд розцінив дане клопотання як спробу затягнути розгляд справи. Суд зауважує, що в спірних правовідносинах військовий комісаріат виконав свої обов'язки в повній мірі та належним чином, відтак є безпідставним твердження представника відповідача і про його залучення до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог.
Також суд вважає неспроможними посилання представника відповідача на необхідність відмови в задоволенні позову з тих підстав, що рішення про відмову позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги безпосередньо МО не приймалося, що свідчить, за переконанням представника відповідача, про те, що Міністерством оборони України ймовірно не вчинено жодних протиправних дій відносно позивача, оскільки це було вчинено повноважним його органом - Департаментом фінансів, у відповідності до порядку такого призначення, передбаченого Порядком №975. Саму заяву про виплату такої одноразової грошової допомоги позивач також адресував безпосередньо Міністерству оборони України через обласний військовий комісаріат, а відповідно до ч.6 ст.16-3 Закону обов'язок щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги покладено на Міністерство оборони України, відтак фактично йдеться про відмову у нарахування та виплаті допомоги саме з боку відповідача.
Аналогічної правової позиції притримується і ВАС України в постанові від 15.10.2015 у справі №К/800/26489/15.
В даному контексті слід зупинитися і на визначенні дискреційності повноважень останнього і формулюванні резолютивної частини постанови суду.
Принцип розподілу влади дійсно заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням є - здійснення правосуддя.
Проте, суд аналізуючи позицію сторін у справі не вважає визначену позивачем вимогу про «зобов'язання призначити та виплатити» формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та таким, що можуть вийти за межі завдань адміністративного судочинства.
Саме по собі зобов'язання відповідача розглянути лише питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачеві не призведе до очікуваного позивачем результату від здійснення правосуддя і не забезпечить захист його прав і свобод, оскільки представник відповідача кожного разу категорично стверджував про те, що підстав для такого призначення і подальшої виплати позивачу такої допомоги у відповідача немає.
Таким чином, формулювання резолютивної частини рішення «зобов'язати відповідача вирішити/розглянути питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги» може мати наслідком повернення позивача до суду за спливом нетривалого проміжку часу знову для пошуку захисту свого порушеного права за аналогічно викладеним вище обставинам.
Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003№3 рп/2003)
Ст.13 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, при цьому права громадян не можуть бути скасовані.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 КАС України.
Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Суд констатує, що відповідач не довів, що діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Таким чином, зважаючи на обставини справи, досліджені в судовому засіданні докази та системний аналіз положень діючого законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись статтями 9, 11, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Міністерства Оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності ІІ групи внаслідок травми, отриманої ним під час виконання обов'язків військової служби, в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із настанням інвалідності ІІ групи внаслідок травми, отриманої ним під час виконання обов'язків військової служби, в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. В разі відсутності осіб, які приймали участь у справі, - протягом десяти днів з моменту отримання її копії.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя: В.С.Кицюк