Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" листопада 2016 р.Справа № 922/3325/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши справу
за позовом Об'єднання садівничих товариств "Дружба колективів", м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Садівниче товариство "Південний-1", м. Харків
до Харківської міської ради, м. Харків
про часткове скасування рішення
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - ОСОБА_2, дов. № 08-11/7797/2-15 від 30.12.2015 року
третьої особи - не з'явився,
У вересні 2016 до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - відповідач) звернулось ОСТ "Дружба колективів" (далі - позивач). У позові останній просить суд скасувати Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 08.02.1995 №82 в частині передачі у приватну власність земельної ділянки №44 (згідно Додатку до рішення) по пр. Леніна (зараз - Науки), 65, для ведення садівництва.
Ухвалою господарського суду від 03.10.2016 було порушено провадження у справі та її розгляд був призначений на 24.10.2016 о 12:30 год. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Садівниче товариство "Південний-1".
Ухвалою господарського суду від 24.10.2016 року розгляд справи було відкладено на 15.11.2016 о 11:15 год.
Позивач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.
Разом з тим, в матеріалах справи міститься клопотання позивача, подане до суду разом з позовом, в якому він просить суд розглядати справу за відсутністю представників позивача.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за можливе клопотання задовольнити, оскільки брати участь у судовому засіданні, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, є правом сторони а не обов'язком, а обов'язковість явки в судове засідання представника позивача судом не визнавалась.
Присутній у судовому засіданні 15.11.2016 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.
Третя особа правом на участь представника у судовому засіданні не скористалася, причину неявки не повідомила, витребуваних судом документів не надала. Про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.
Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК України та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них. всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Відповідно до Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих №15-4 від 19.01.1960 було вирішено:
1) Задовольнити клопотання товариства садоводів “Дружба колективів” та дозволити йому оформити відвід ділянки землі за списком товариства, який погоджений виконкомом Дзержинської Райради депутатів трудящих 18 грудня 1959.
2) Головному архітектору міста відвести дільниці в натурі, а начальнику Міськжитлоуправління оформити відводи, склавши договір з товариством садоводів “Дружба колективів” на весь масив садів. Всі попередні рішення Міськвиконкому про відвід дільниць окремим підприємствам відмінити та закріпити весь масив садів за правлінням “Дружба колективів”.
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих №68 від 08.02.1961 було вирішено:
1) Затвердити поданий Управлінням головного архітектора міста проект червоних ліній земельної ділянки колективних фруктових садів на пос. Олексїївка.
2) Головному архітектору міста винести червоні лінії в натурі та закріпити їх геодезичними знаками та скласти план.
Договором від 15.03.1961р. укладеним між Міськжитлоуправлінням та Товариством садоводів "Дружба колективів” Дзержинського р-ну м. Харкова, останньому було надано в безстрокове (постійне) користування згадувану вище земельну ділянку в м. Харкові, с. Олексїївка.
Після здобуття Україною незалежності, в ході проведення земельної реформи та її практичної реалізації, рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 08.02.1995р. №82, на підставі заяв членів садівничих товариств Південний-1”, “Південний-2”, “Південний-3”, “Пенсіонери” масиву “Дружба колективів” про передачу у приватну власність земельних ділянок, які надані їм для ведення садівництва, матеріалів інвентаризації цих ділянок та відповідно до Декрету Кабінету міністрів України від 20.12.92 № 15-92 “Про приватизацію земельних ділянок”, ст.ст. 6, 57 Земельного кодексу України (від 18.12.1990, в редакції 05.05.1993р. чинного на той час), та відповідно до рішення XXVII сесії XXI скликання Харківської міської Ради народних депутатів від 21.04.94 № б/н “Про приватизацію земельних ділянок у м. Харкові”, було вирішено, зокрема, “Передати громадянам України, які являються членами садівничих товариств масиву "Дружба колективів . згідно з додатком, у приватну власність земельні ділянки по пр. Леніна, 65 для ведення садівництва”.
Відповідно до п.п. 8, п.1.2. Статуту Об'єднання садівничих товариств “Дружба колективів”, засновниками Об'єднання садівничих товариств “Дружба колективів” є двадцять вісім садівничих товариств, в тому числі і Садівниче товариство “Південний-1”.
Відповідно до п.1.3. Статуту, Товариство "Дружба колективів” здійснює свою діяльність на земельній ділянці, наданій в постійне користування товариству “Дружба колективів” для організації колективного саду рішеннями №15-4 від 19 січня 1960 року і №539-9 від 12 жовтня 1969 року Виконавчого комітету Харківської міської ради загальною площею 104,168 га., яка складається із земель загального користування, що знаходяться у колективній власності Товариства, на орендованих землях, та землях, що знаходяться у приватній власності членів засновників Товариства.
Відповідно до п. 1.3.3. вказаного Статуту, неприватизовані ділянки відносяться до земель, що знаходяться в оренді садівничого Товариства, крім земель загального користування.
Відповідно до п.1.3.4. Статуту, розпоряджатися земельними ділянками, що знаходяться у власності Товариства та на умовах оренди, можуть засновники з подальшим оприлюдненням на Загальних зборах членів садівничого Товариства.
Відповідно до п.2.6. Статуту Садівничого товариства “Південний-1”, член товариства зобов'язаний: п.п. 2.6.2. Забезпечити використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання; п.п. 2.6.4. Своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату, плату за використання електроенергії, вступні, членські та цільові внески в розмірах та в терміни, які визначаються загальними зборами Товариства.
Позивач зазначає, що станом на дату пред'явлення позову, значна частина земельних ділянок була приватизована громадянами на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів 08.02.95р. №82. Дані громадяни у встановленому законом порядку зареєстрували свої права на земельні ділянки.
В Управлінні Держгеокадастру в м. Харкові Харківської області не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку №44 Об'єднання садівничих товариств "Дружба колективів” по проспекту Науки, 65 (в т.ч. на ім'я ОСОБА_3).
Отже, громадяни, яким було надано можливість безоплатно приватизувати земельну ділянку за №44 (відповідно до переліку зазначеному в додатку до рішення, що оспорюється) по пр. Леніна, 65. не скористалися такою можливістю, не звернулися до Головного управління земельних ресурсів міськвиконкому для одержання Державного акту, або до інших органів - реєстраторів речових прав, яким в подальшому було надано відповідні повноваження щодо реєстрації речових прав та їх обтяжень.
Відповідно до Інформаційної довідки голови правління Садівничого товариства "Південний-1” за вих. №15 від 12.05.2016р., в період від 19.12.2013р. по 12.05.2016р. членські, цільові внески та інші платежі за земельну ділянку №44 за адресою м. Харків, пр. Науки, 65 ніким не сплачувались. При проведенні перевірки членства в садівничому товаристві “Південний-1" з 01.04.2014 р. по 31.12.2015р. підтвердження членства по земельній ділянці №44 не надходило та в реєстрі членів садівничого товариства “Південний-1” ніхто не значиться. Вказана земельна ділянка занедбана, та використовується не за своїм цільовим призначенням. Громадянка ОСОБА_3 не є членом садівничого товариства “Південний-Г.
Як зазначає позивач у позові, дана ділянка є занедбаною та покинутою, часто виникають пожежі, поширюються бур'яни, створюються інші загрози для власників розташованих поруч ділянок. Засновниками товариства, їх членами та трудовим колективом постійно вживається ряд заходів для унеможливлення вказаних ризиків та забезпечення достатнього рівня догляду за ділянками.
Такі юридичні факти (в даному разі діяння у формі бездіяльності), як невикористання зазначеними вище громадянами та їх правонаступниками (спадкоємцями) протягом більш ніж 11 років можливості приватизувати земельні ділянки, не виявлення жодного інтересу до них. Несплата внесків та інших платежів за користування, допущення занедбаності, інші діяння, що суперечать основним принципам цивільного та земельного права, свідчать про те то така ситуація, без вирішення даного спору, буде продовжуватися і надалі.
Позивач, якому вказані землі комунальної власності надані в постійне користування, вважає, що існуванням на даний час Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 08.02.95р. №82 в частині, що оспорюється, порушуються його права та інтереси, з огляду на те, що робить не визначеним статус земель, адже моменту набуття приватної власності ще не виникло (ним мало бути держання документу, що посвідчує право на земельну ділянку згідно зі ст.ст. 22, 23 ЗК України від 18.12.1990р., в редакції 05.05.1993р., або державної реєстрації прав згідно з ст. 125 чинного Земельного кодексу України), та і виникнути вже не може з огляду на те, що зазначені громадяни давно не є членами Садівничого товариства “Південний-1”, а отже не підпадають під вказану категорію осіб. Також вказане Рішення Виконкому, в частині що оспорюється, є таким що порушує права та інтереси позивача реалізовувати в повній мірі свої правомочності, як користувача, що передбачені Главою 15 Земельного кодексу України.
Так, з припиненням членства в Садівничому товаристві “Південний-1”, припинилися і правовідносини зазначених вище громадян, щодо користування вказаними земельними ділянками, адже враховуючи зміст п. 1.3.3. Статутів обох Товариств, крізь призму ч.1 ст. 8 (аналогія закону) ЦК України, до відносин між Товариством та особами закріпленими за неприватизованими ділянками застосовувалися умови оренди (суборенди), що є різновидом користування. А систематична несплата земельного податку або орендної плати (чи прирівняних до неї платежів), є не лише підставою для виключення з членів Товариства, а й підставою припинення права користування земельною ділянкою (відповідно до п. д ст. 141 Земельного кодексу України).
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 та ч,1 ст. 23 Земельного Кодексу України від 18.12.1990, в редакції від 05.05.1993р.(чинного на момент прийняття оспорюваного рішення), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України (від 25.10.2001р. в редакції від 01.03.2016р. - чинного на даний час), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 даного кодексу, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до ч. 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до ч. 4 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до ч.1 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України, державна реєстрація речових гав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до п.2 Розділу VII (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України Про державний земельний кадастр”, земельні ділянки, право власності і користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно віл присвоєння їм кадастрового номера.
У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Відповідно до п.4 Розділу VII (Прикінцеві та перехідні положення) Закону > країни "Про державний земельний кадастр", у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 6 даного Закону, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до ст. 1 Постанови КМУ №15 від 14 січня 2015 р., державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 28 (особливості державної реєстрації прав на земельні ділянки державної та комунальної власності) ЗУ “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку І земельну ділянку в Державному реєстрі прав. У разі надання користування, поновлення або внесення змін до діючих договорів користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельних ділянок державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державна реєстрація права власності здійснюється одночасно з державною реєстрацією права користування такими земельними ділянками. Щодо статусу цих земель, слід виходити з наступного.
Статтею 2 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922р. (чинного на час передачі земель в постійне користування) було передбачено “власність робітничо-селянської держави”, на даний час вищевказаного поняття вже не існує.
Пунктом 3 розділу II (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” №5245-УІ від 06.09.2012р. встановлено наступне:
“ 3. З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки:
на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування,
- комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
Таким чином, на підставі підпункту “б” пункту 3 розділу II (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів країни щодо розмежування земель державної та комунальної власності” згадувані земельні ділянки відноситься до земель комунальної власності.
Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих №15-4 від 19.01.1960 р., №68 від 08.02.1961р. та Договір від 15.03.1961р. укладений між Міськжитлоуправлінням та Товариством садоводів “Дружба колективів Дзержинського р-ну м. Харкова, яким останньому було надано в безстрокове (постійне) користування згадувану вище земельну ділянку в м. Харкові пос. Олексіївка (зараз пр. Науки, 65) - ніхто не скасовував та не оспорював. Тож дані рішення, договір, та всі подальші видані на його підставі документи що посвідчують права на земельні ділянки залишаються чинними, та не підлягають заміні, крім випадків добровільного звернення громадян або юридичних осіб (такі ж положення висловлені в рішенні Конституційного суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005р.).
Обсяг правомочностей постійного користувача земельною ділянкою окреслені главою 15 Земельного кодексу України. А Рішення Виконкому №82 від 08.02.1995р., в частині що оспорюється, є таким що порушує права позивача реалізовувати в повній мірі ці правомочності.
Відповідно до ч.1 та ч. 3 ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до п. г ст. 5 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на таких принципах забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися і моральних засад суспільства.
Відповідно до п. д ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Правова позиція щодо неможливості органу місцевого самоврядування самостійно скасувати власне рішення висловлена в рішення Конституційного суду України від 16.04.2009р. № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).
Відповідно до п.5 мотивувальної частини даного рішення, “органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 р. № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання”.
Відповідно до ч.2 ст. 77 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”, спори про відновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до ч.2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч.1 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної
ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Об'єднання садівничих товариств “Дружба колективів” зазначає, що у позивача немає претензій до законності та правомірності оспорюваного рішення на момент його прийняття.
Скасування (в частині) даного рішення вимагається позивачем як реалізація передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України способу захисту цивільного інтересу - “припинення правовідношення”.
Оспорюване рішення є по своїй суті актом індивідуальної дії, сила якого вичерпується тактом його (повного) застосування.
Особи, яким оспорюваним рішенням було передано у приватну власність земельну ділянку, не скористалася своїм правом та не зареєстрували право власності, і хоча право власності за даними особами не виникло, можна говорити про те, що в даних осіб виникли майнові права на дану земельну ділянку.
З правових обґрунтувань наведених вище слідує, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності та перебуває у постійному користуванні у позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до ст. 95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і засадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; г) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права користувачів підлягають відновленню в порядку встановленому законом.
Відповідно до ч.1 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом, і лоба, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, (будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Тобто, в разі якщо громадяни, яким спірним рішенням було передано в приватну власність земельні ділянки, зареєструють своє право власності на згадувану земельну ланку - неодмінно виникнуть спори з приводу власності на посіви і насадження, що розташовані на земельних ділянках, а також з приводу власності на земельні ділянки під збудованими, реконструйованими, відремонтованими об'єктами нерухомості.
Так резолютивна частина оспорюваного рішення сформульована наступним чином: “Передати громадянам України, які являються членами садівничих товариств масиву “Дружба колективів”, згідно з додатком, у приватну власність земельні ділянки по пр. Леніна, 65 для ведення садівництва".
Громадянку ОСОБА_1 відображено в додатку до рішення, як члена Садівничого товариства “Південний-1”, яке входить до масиву садівничих товариств “Дружба колективів”, проте, на даний час цей громадянка ОСОБА_1 згідне інформаційної довідки, яка міститься в матеріалах справи не є членом даного товариства.
Харківська міська рада у даних правовідносинах є суб'єктом господарських правовідносин і має такий самий статус, що й інші учасники цих відносин. Тобто відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин іншому, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.
Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог та задоволення позову у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6. 8. 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1 4 12. 22 33 43 44-49. 75. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Cкасувати Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 08.02.1995 №82 в частині передачі у приватну власність земельної ділянки №44 (згідно Додатку до рішення) по пр. Леніна (зараз - Науки), 65, для ведення садівництва.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 18.11.2016 р.
Суддя ОСОБА_4