Провадження №22-ц/790/5392/16 Головуючий 1-ї інстанції - Гайдук Л.П.
Справа №638/5009/15-ц Доповідач - Довгаль А.П.
Категорія: договірні
22 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Довгаль А.П.
суддів - Бездітка В.М., Коваленко І.П.
при секретарі - Щегельському Д.О.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 04 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третьої особи - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (надалі - ПН ХМНО ОСОБА_3І.), уточнивши його при розгляді справи, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05.12.2008р. стосовно продажу квартири №57, розташованої у будинку №22 по вулиці 23-го Серпня міста Харкова.
Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що в кінці 2008 року вона звернулася до ОСОБА_2 з проханням надати їй в позику 220 000,00грн., у забезпечення повернення якої він наполіг на укладенні договору купівлі-продажу належної їй квартири АДРЕСА_1, домовившись, що після повернення суми позики, цей договір буде розірвано. Вона надала на це свою згоду. 05.12.2008року між нею та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4080. Під час оформлення договору вони домовилися проте, що вона разом зі своїм сином залишаються бути зареєстрованими за цією адресою і будуть мати можливість користуватися спірною квартирою. Після оформлення цього договору його примірник вона не отримувала. Згодом вона повністю виплатила відповідачу позичену суму грошей. Проте, влітку 2012р. вона дізналася, що на підставі заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.10.2011року відкрито виконавче провадження про зняття її та сина з реєстрації і виселення зі спірної квартири. У зв'язку з чим, вона звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення. В процесі розгляду справи вона отримала копію спірного договору купівлі-продажу, в якому був відсутній пункт про безстроковий сервітут, а також пункт договору стосовного того, що у випадку повернення суми боргу даний договір підлягає розірванню. Позивач зазначає, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири її було введено в оману та вона підписала не той примірник договору, який укладався насправді.
В судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 заявлені вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, його представник позов не визнав, надавши заяву про застосування до даних правовідносин строку позовної давності.
Представник третьої особи ПН ХМНО ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення позову, вказуючи на його надуманість та безпідставність.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 04 липня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвали нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи та на неналежну оцінку наданим доказам.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, апеляційний суд з'ясовує чи були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти); якими доказами мотивовано рішення, належними чи допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримані та правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність для визнання спірного договору купівлі-продажу квартири недійсним з підстав його фіктивності.
Судовим розглядом встановлено, що 05 грудня 2008року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4080. Відповідно до умов цього договору продавець ОСОБА_1 передає, а покупець ОСОБА_2 приймає у власність трикімнатну квартиру №57, житловою площею 40,6кв.м, загальною площею 56,6кв.м, що розташована в будинку№22 по вул.23-го Серпня в м. Харкові. За домовленістю сторін продаж цей вчинено за 220 000,00грн. Також сторони в договорі визначили, що продавець звільняє відчужувану квартиру до - 05 червня 2009 року.
За змістом ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Укладаючи спірний договір купівлі-продажу сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин вчинено у письмовій формі та нотаріально посвідчено, в ньому міститься істотні умови як - номер квартири, її місце знаходження, розмір площі, вартість продажу, строк звільнення продавцями жилплощі та інше. Договір підписано обома сторонами - продавцем і покупцем. При укладанні договору позивач стверджувала, що відчужувана квартира на момент підписання цього договору нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим чином, не заставлена, в спорі чи під забороною (арештом) не перебуває, боргами не обтяжена, договори управління щодо неї не укладалися, жодних прав на неї (в тому числі права користування) у третіх осіб та/або безпритульних дітей (незалежно від факту їх реєстрації) немає.
Згідно положень ст.ст. 3, 6, 627 ЦК України цивільним законодавством гарантується свобода укладання договору, відповідно до якої сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Оскільки в ході розгляду справи позивач стала стверджувати, що на спірному договорі купівлі-продажу не її підпис, за клопотанням ОСОБА_1 у справі призначалася судова почеркознавча експертиза. Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №8611 від 23.12.2015року, проведеного Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_6, підпис від імені ОСОБА_1 та рукописний запис «ОСОБА_7Ю.» у договорі купівлі-продажу від 05.12.2008року, зареєстрованому в реєстрі за №4080, розташований у рядку «продавець» виконані ОСОБА_1 (а.с.93-112).
Статтею 234 ЦК України встановлені правові наслідки фіктивного правочину. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно роз'яснень, які містяться у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
Таким чином, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалась досягти правового результату, такий правочин не можна визнавати фіктивним.
Як визначено ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в ст.203 вказаного Кодексу.
Отже, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, правові наслідки, зумовлені договором, реально не настають. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, викладених у рішенні, що, заявляючи про фіктивність договору купівлі-продажу, позивач не довела, що внутрішня воля відповідача не відповідала її зовнішньому прояву, що вони мали зовсім інші цілі, ніж ті, що передбачені цим договором, що цей договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, зокрема, що жодна з дій, передбачена договором купівлі-продажу, не була ними вчинена. Отже, позивач не довела, що в діях обох сторін, як учасників договору купівлі-продажу, мав місце умисел на вчинення саме фіктивного правочину.
При розгляді справи представник позивача ОСОБА_8 - ОСОБА_4 стала вказувати на те, що спірний договір є також удаваним (ст.235 ЦК України), тобто такий, що направлений на приховання іншого правочину, а саме договору позики. Суд з цього приводу правильно зазначив в рішенні, що ці дві підстави є взаємовиключними, оскільки, заявляючи підставу про визнання правочину недійсним з підстав його фіктивності, тобто без наміру створення правових наслідків, та стверджуючи, що він одночасно є удаваним, тобто вчиненим сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, не може бути визнано логічним та послідовним.
Разом з тим, дійшовши висновку про необґрунтованість заявлених вимог та відмови з цих підстав в позові, суд безпідставно застосував до даних правовідносин строк позовної давності.
Позивач зазначає, що про порушення своїх прав їй стало відомо влітку 2012 року, коли вона дізналася про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.10.2011року про зняття її та сина з реєстрації та виселення з квартири.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Згідно положень ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як свідчать матеріали справи, з цим позовом ОСОБА_1 звернулася до суду - 02 квітня 2014 року, тобто до сплину трирічного строку позовної давності.
З урахуванням викладеного, оскаржуване рішення підлягає зміні, а саме виключенню з мотивувальної частини рішення посилання на застосування строку позовної давності. В іншій частині рішення суду є правильним.
Згідно п.4) ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміні рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Керуючись ст.ст.307ч.1п.2), 309ч.1п.4), 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 04 липня 2016 року - змінити: виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на застосування строку позовної давності
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді -