23 вересня 2016 р. cправа № 804/6156/16
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Павловський Д.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до упоноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
21 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до упоноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" ОСОБА_2, в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" в особі представника за довіреністю ОСОБА_3, про визнання нікчемним переказ коштів (транзакція) здійснений ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» (код за ЕДРПОУ 39140702) 19.05.2016 р. в сумі 21000,00 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором № 980-027-000213115 від 30.03.2016 р.» на рахунок № 26205525134501, що належить ОСОБА_1 (ІПН1332011839). І переказ коштів (транзакція) здійснений ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» (код за ЕДРПОУ 39140702) 19.05.2016 р. в сумі 189,68 грн. з призначенням платежу «Оплата процентів по договору № 980-027-000213115 від 30.03.2016 р.» на рахунок № 26205525134501, що належить ОСОБА_1 (ІПН1332011839);
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб внести доповнення до Загального реєстру вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які мають право на отримання гарантованої суми відшкодування і додати в перелік "ОСОБА_1 (ІПН1332011839)", із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню в розмірі 21189,68 (двадцять одна тисяча сто вісімдесят дев'ять гривень 68 копійок).
Відповідно до п. п. 4, 6 ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства, та чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Отже, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до її юрисдикції та підсудності.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 17, 18, 104 - 107, Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Так, судом встановлено, що підтверджується матеріалами справи, за Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішено розпочати процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", та призначити уповноваженою особою Фонду та делегувати всі повноваження ліквідатора - ОСОБА_2.
Отже, на даний час банк перебуває у процедурі ліквідації.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відносини, що виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України.
Частиною третьою статті 2 Закону України від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
У свою чергу, ст. 1 Закону України "Про банки та банківську діяльність" № 2121-ІІІ передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
У пункті 6 ст. 2 Закону України від 23.02.2012 р. № 4452-VІ “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постановах № 21-4846а15 від 16.02.2016 р. та 21-286а16 від 15.06.2016р. Верховного Суду України.
У Постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 р. у справі № 21-286а16 зазначено, що колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати в господарських справах Верховного Суду України на спільному засіданні вже вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у спорі цієї ж категорії і у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) вказала, що виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ “Про банки та банківську діяльність”, пункту шостого статті 2 Закону № 4452-VI та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Разом з тим, абзацом другим частини другої статті 215 Цивільного кодексу передбачено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Зважаючи на те, що банк знаходиться в процедурі ліквідації, спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
При розгляді матеріалів позовної заяви, судом також враховано, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 р. “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ”, у разі відкриття провадження в адміністративній справі з порушенням правил предметної підсудності, це є підставою для скасування рішень судів нижчих інстанцій з направленням справи на новий розгляд до належного суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.
Отже, враховуючи приписи Постанов Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що даний спір за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії належить розглядати Господарському суду Дніпропетровської області в порядку господарського судочинства, тому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суд відмовляє позивачу у відкритті провадження у даній адміністративній справі.
У зв'язку з прийняттям такого процесуального рішення, оцінка відповідності, строку звернення, форми та змісту поданої позовної заяви, відповідно до вимог чинного законодавства, судом не надається.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.
Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір” від 08 липня 2011 року № 3674-VI (зі змінами та доповненнями), сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано квитанцію про сплату № 0.0.619986462.1 від 19.09.2016 р. на суму 551,21 грн., тому, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду - підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 3, 4, 17, 18, 87, 105 - 107, 109, 160, 165, 186, 244-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Повернути судовий збір, сплачений ОСОБА_1 (ІПН1332011839) до УДКСУ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, код ОКПО 37989253, розрахунковий рахунок № 31210206784008, МФО 805012, код класифікації доходів бюджету - 22030001, згідно квитанції про сплату № 0.0.619986462.1 від 19.09.2016 р. на суму 551,21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня 21 копійка).
Роз'яснити позивачу право на звернення із зазначеним позовом до Господарського суду Дніпропетровської області в порядку господарського судочинства, передбаченого Господарським процесуальним кодексом України.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження, разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, направити особі, яка її подала.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_4