29 березня 2016 р. Справа № 804/5596/15
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0053861703 від 23.12.2014р., та податкової вимоги № 316-25 від 03.04.2015р., -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 23.12.2014 року №0053861703 з податку на додану вартість в розмірі 93998,87 грн., за основним платежем в розмірі 75199,10 грн., та штрафні санкції в розмірі 18799,77 грн.;
визнати протиправним та скасувати повністю податкову вимогу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 03.04.2015 року №316-25 загальна сума податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) складає в розмірі 94729,08 грн., в тому числі за основним платежем - 90535,20 грн., штрафні санкції - 3627,77 грн., пеня - 748,11 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що Криворізькою південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з контрагентами за період з 01.09.2012 по 31.03.2013, з 01.06.2013 по 31.10.2013, з 01.02.2014 по 30.04.2014, з 31.07.2014 по 31.07.2014, з 01.08.2014 по 31.08.2014 року, за результатами якої складено акт №1150/178/НОМЕР_1 від 10.12.2014 pоку. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 23.12.2014 року №0053861703, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 75199,1 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 18799,77 грн., податкову вимогу від 03.04.2015 року №316-25, якою повідомлено позивача про податковий борг за узгодженими грошовими зобов'язаннями в розмірі 94729,08 грн., в тому числі за основним платежем - 90353,20 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3627,77 грн., та пеня - 748,11 грн. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесене податкове повідомлення-рішення та податкова вимога підлягають скасуванню.
Представник відповідача надав суду заперечення, в яких зазначив, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому контролюючий орган при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В подальшому замінено первинного відповідача на Криворізьку південну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, суд ухвалив розглянути справу без участі сторін відповідно до положень ст.128 КАС України в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що Криворізькою південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з контрагентами за період з 01.09.2012 по 31.03.2013р., з 01.06.2013 по 31.10.2013р., з 01.02.2014 по 30.04.2014р., з 31.07.2014 по 31.07.2014р., з 01.08.2014 по 31.08.2014 року.
Перевіркою встановлено порушення:
1) п.185.1. ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, 198.3, п.198.4 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 194093,03 грн., в тому числі за періодами:
- за лютий 2013 року завищено податковий кредит на суму 14310,08 грн. та податкові зобов'язання на суму 23165,87 грн.;
- за липень 2013 року завищено податковий кредит на суму 13697,37 грн. та податкові зобов'язання на суму 32659,19 грн.;
- за серпень 2013 року завищено податковий кредит на суму 14361,12 грн. та податкові зобов'язання на суму 29910,07 грн.;
- за вересень 2013 року завищено податковий кредит на суму 13336,48 грн. та податкові зобов'язання на суму 25144,21 грн.;
- за жовтень 2013 року завищено податковий кредит на суму 15050,32 грн. та податкові зобов'язання на суму 30509,43 грн.;
- за квітень 2014 року завищено податковий кредит на суму 5053,52грн. та податкові зобов'язання на суму 23006,96 грн.;
- за квітень 2014 року завищено податковий кредит на суму 10035,97 грн. та податкові зобов'язання на суму 29697,30 грн.;
2) п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, а саме завищення податкового кредиту на загальну суму 78199,10 грн., в тому числі по періодам:
- за вересень 2012 року завищено податковий кредит на суму 8580,85 грн.;
- за жовтень 2012 року завищено податковий кредит на суму 11553,60грн.;
- за листопад 2012 року завищено податковий кредит на суму 12514,73 грн.;
- за грудень 2012 року завищено податковий кредит на суму 14892,16 грн.;
- за січень 2013 року завищено податковий кредит на суму 3951,01 грн.;
- за червень 2013 року завищено податковий кредит на суму 8117,55 грн.;
- за липень 2014 року завищено податковий кредит на суму 15589,20 грн.;
За результатами перевірки складено Акт № 1150/178/НОМЕР_1 від 10.12.2014 pоку на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 23.12.2014 року №0053861703, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 75199,1 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 18799,77 грн., податкову вимогу від 03.04.2015 року №316-25, якою повідомлено позивача про податковий борг за узгодженими грошовими зобов'язаннями в розмірі 94729,08 грн., в тому числі за основним платежем - 90353,20 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3627,77 грн., та пеня - 748,11 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року провадження по справі №804/5596/15 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - зупинено до набрання законної сили рішенням по справі №804/19909/14, в якій позивач оскаржує наказ Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровсьій області № 1020 від 25.11.2014 року на підставі якого проведено перевірку та складено акт № 1150/178/НОМЕР_1 від 10.12.2014pоку.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2015 року, залишеною без змін Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 року, по справі №804/19909/14 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області позов задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області №1020 від 25.11.2014р.
Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Судом встановлено, що позивач за перевіряємий період мав взаємовідносини з ПП «Апплікат», ТОВ «Юмас», ТОВ «Макрос-Опт», ТОВ «Калев», ТОВ «Модум», ТОВ «Велтрейд М», ТОВ «Джеміус», ТОВ «Капрод».
Судом по вищевказаним контрагентам досліджені договори, податкові та видаткові накладні, рахунки на оплату.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для встановлення порушень з боку податкового органу стало те, що відповідачем використано акти перевірок контрагентів.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.
Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість.
Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».
Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».
Так, у п. 37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».
Відповідно до п. 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».
Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.
Також, суд зазначає, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (Ухвала ВАСУ від 20.01.2015 року № К/800/15312/13).
Щодо ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку Товариство здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності операцій.
Товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару, та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому висновки є безпідставними та зробленими при довільному трактуванні як норм чинного законодавства, так і фактичних обставин.
Зазначеної позиції дотримуються у своїй практиці адміністративні суди вищих інстанцій, зокрема такий висновок наведено в ухвалі ВАС України від 16 квітня 2013 року № К/800/9087/13 та в ухвалі ВАСУ від 19 лютого 2013 року №К/9991/64514/11.
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.12.2014 року за № НОМЕР_2 винесене Криворізькою південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу від 03.04.2015 року №316-25 винесену Криворізькою південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_1