07 червня 2016 р. Справа № 804/2635/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріусу Киівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” про скасування рішення, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27244791 від 18.12.2015 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна №810028012101 - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.10.2007 року між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» укладений договір іпотеки №11227107000/1127149000/3 від 02.10.2007, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №3060.В подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3М прийнято рішення № 12612319 від 18.12.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно якого квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2, зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект». Позивач вважає, що дії відповідача вчинені з грубим порушенням норм чинного законодавства, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити, проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували.
Представник відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, суд ухвалив розглянути справу без участі сторін відповідно до положень ст.128 КАС України в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 02 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» укладений договір споживчого кредиту №№11227107000.
Для забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 02.10.2007 №11227107000, між ОСОБА_2 (Іпотекодавець) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (Іпотекодержатель) укладено договір іпотеки від 02.10.2007 №11227107000/1127149000/3, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №3060.
Відповідно до розділу 1 договору від 02.10.2007 року №11227107000/1127149000/3 в іпотеку передано нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 та є власністю Іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 05.02.2001р. Загальна площа предмета іпотеки становить 69,3 кв.м.
На підставі договору іпотеки, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 накладено заборону на відчуження предмета іпотеки квартири за адресою АДРЕСА_4, про що 01.10.2007 внесено відповідний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №3061.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» (Клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (Фактор) укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого Клієнт передав у власність Фактору, а Фактор прийняв права вимоги та в їх оплату надав грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором, та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, за яким цедент (ПАТ «УкрСиббанк») передає, а цесіонарій (ТОВ «Кей-Колект») приймає права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у додатку 1 до договору.
Відповідно до порядкового запису № 1939 додатку № 1 до договору факторингу №1 від 12.12.2011 року зазначено, що право вимоги за кредитним договором №11227107000 від 02.10.2007 боржником за яким виступає ОСОБА_2, відступлено ТОВ «Кей-Колект», що підтверджено матеріалами справи.
В подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3М прийнято рішення № 12612319 від 18.12.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно якого квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2, зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».
Вирішуючи спір по суті, суд виходить із того, що правовідносини пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-ІV (далі - Закон №1952-IV), в редакцій на час виникнення спірних реєстраційних дій.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державній реєстрації, відповідно до частини 4 статті 15 Закону №1952-ІV, підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Частина 1 статті 15 Закону №1952-ІV встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №1952-ІV, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Частиною п'ятою статті 3 Закону №1952-ІV визначено, що державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.
Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.
Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Частиною 9 статті 15 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.
Відповідно до пункту 2 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868, нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об'єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.
Таким чином, на час вчинення оскаржуваного рішення законодавством не було передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав на об'єкт нерухомості, а таке право, внаслідок зміни законодавства виникло виключно з 01.01.2016 року.
Суд зазначає, що станом на 18.12.2015 року повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав були пов'язані законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.
Судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 нотаріальна дія з нерухомим майном за адресою:м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_5 - не вчинялася.
Посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права на нерухоме майно - не мало місця.
Таким чином, суд вважає, що рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» - є протиправним у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном, а тому підлягає скасуванню.
Статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Суд зазначає про відсутність підстав для реєстрації переходу права власності на нерухоме майно від позивача з огляду на відсутність укладеного відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 розділу 5 договору іпотеки від 02.10.2007 №11227107000/1127149000/3 окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку», отже й відсутність підстав для здійснення оскаржуваних реєстраційних дій.
7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VII, згідно з підпунктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 4 Закону №1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Пунктом 3 Закону №1304-VII передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 Цивільний кодекс України).
Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).
Саме до цього зводяться правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 28 травня 2015 року (справа №6-57цс15), від 11.11.2015 року (справа №6-9цс15), від 15.04.2015 року (справа №6-46цс15), та інші щодо застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27244791 від 18.12.2015 року.
Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 551,20 грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_1