Справа № 638/19617/15-ц
Провадження № 2/638/938/16
17.11.2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова
в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.
при секретарі Шептуха В.М.
з участю судового розпорядника Зміївської О.Ю.
з участю позивача ОСОБА_2
з участю представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, про стягнення заборгованості зі сплати аліментів,-
У 2015 році позивач звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_4, Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, про стягнення заборгованості зі сплати аліментів. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 11.07.2003 року з відповідачем було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 року від шлюбу народився син - ОСОБА_5. У вересні 2005 році шлюбно-сімейні стосунки припинились. Оскільки відповідач ігнорував свої батьківські обов'язки стосовно утримання дитини, це питання було вирішено у судовому порядку. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.05.2006 року була затверджена мирова угода, згідно якої відповідач зобов'язався сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі 500, 00 грн. щомісяця, починаючи з 21.03.2006 року й до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.12.2006 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.10.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09.12.2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до відповідача про стягнення заборгованості зі сплати аліментів відмовлено. 12.02.2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист по справі №2-3151/2006, який 14.02.2015 року нею було пред'явлено до Жовтневого ВДВС Харківського міського управління юстиції. Постановою державного виконавця Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_6 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №2-3451/2006 року від 12.02.2015 року про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів на утримання сина у твердій грошовій формі у розмірі 500,00 грн. щомісячно, починаючи з 21.03.2006 року. Проте, незважаючи на наявність виконавчого провадження, відповідач до цього часу продовжує свідомо ухилятись від сплати аліментів на утримання дитини, про що свідчить лист Жовтневого ВДВС ХМУЮ, витяг з кримінального провадження №120115220500001821. З урахуванням уточнених позовних вимог просить стягнути з відповідача ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 203878, 48 грн., а також зобов'язати державного виконавця Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_6 привести розрахунок заборгованості з аліментів, яку повинен сплатити ОСОБА_4 на користь позивача у відповідність до вимог чинного законодавства України, тобто скласти розрахунок з урахуванням індексації відповідно до вимог частини статті 184 Сімейного кодексу України та статті частини 4 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», а також пені, що передбачено частиною 1 статті 196 Сімейного кодексу України.
Позивач -ОСОБА_2 у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача - ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, просила суд відмовити у їх задоволенні у зв'язку з наступним. Заборгованість по сплаті аліментів утворилась не з вини відповідача. Після затвердження Дзержинським районним судом м. Харкова 24.05.2006 року мирової угоди, відповідно до якої ОСОБА_4 зобов'язався сплачувати щомісячно на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання сина ОСОБА_8 у розмірі 500,00 грн., відповідач свої зобов'язання виконував, сплачував належні суми позивачці. Позивачка аліменти на утримання дитини до березня 2010 року отримувала і жодних претензій до ОСОБА_4 не мала. З березня 2010 року стала проживати у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_9, з яким 27.12.2014 року зареєструвала шлюб. На той момент її співмешканець ОСОБА_9 став налаштовувати ОСОБА_10 проти ОСОБА_4, його побачень з сином. З цього приводу між ОСОБА_10, її батьками - ОСОБА_11 і ОСОБА_12, ОСОБА_9 і ОСОБА_4 стали виникати конфлікти. В результаті чергового конфлікту, який відбувся 21.03.2010 року, зазначені особи спричинили ОСОБА_4 тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. По даному факту порушено кримінальне провадження, по якому досудове слідство триває. Після вказаних подій ОСОБА_2 стала чинити перешкоди ОСОБА_4 у спілкуванні з дитиною. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11.06.2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у його вихованні задоволені у повному обсязі. З березня 2010 року ОСОБА_2 перестала отримувати аліменти від ОСОБА_4, які останній направляв поштовими переказами через відділення зв'язку. ОСОБА_2 умисно створювала зростання заборгованості, щоб звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30.10.2015 року у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відмовлено. При відкритті виконавчого провадження державним виконавцем був складений розрахунок заборгованості у сумі 18232, 14 грн. за період з 16.02.2015 року по 01.03.2015 року, з вказаним розрахунком ОСОБА_2 погодилась. Після отримання розрахунку заборгованості по аліментам, ОСОБА_4 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом про звільнення його від сплати заборгованості по аліментах. Також ОСОБА_4 надав державному виконавцю копії фіскальних чеків про направлення поштових переказів для проведення перерахунку заборгованості, але в проведенні перерахунку заборгованості відмовлено у зв'язку з розглядом справи про звільнення від сплати заборгованості. Враховуючи, що ОСОБА_2 грошові перекази не отримує, державним виконавцем було запропоновано в рахунок сплати аліментів внести грошові кошти на депозитний рахунок виконавчої служби для подальшого їх перерахування стягувачу, що і було зроблено ОСОБА_4 Так, 15.12.2015 року на депозитний рахунок виконавчої служби було внесено 3000, 00 грн., 05.01.2016 року - 500, 00 грн., проте ОСОБА_2 вказані кошти не отримує, не надає державному виконавцю розрахунковий рахунок на перерахування грошей, що також беззаперечно свідчить про вину ОСОБА_2 у виникненні заборгованості по аліментам. Також рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.10.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09.12.2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2015 року ОСОБА_10 було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по сплаті аліментів за період з 21.03.2006 року по квітень 2014 року. Виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина знаходиться на примусовому виконанні у Жовтневому ВДВС ХМУЮ, державним виконавцем обчислена заборгованість по аліментам, неповнолітній син не досяг 18-річного віку, виконавче провадження не закрито, що свідчить про те, що судове рішення виконується в примусовому порядку і не втратило своєї сили, а винесення ще одного рішення приведе до постійного стягнення.
Представник відповідача - Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції - судове засідання не з'явився, про час, дату, місце судового розгляду був повідомлений своєчасно та належним чином.
Суд, дослідивши доводи позивача, представника відповідача та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як встановлено матеріалами справи та не заперечувалось сторонами цивільного процесу, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, зареєстрованому 11.07.2003 року в міському відділі реєстрації актів громадянського стану №1 Харківського обласного управління юстиції, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №909.
Від шлюбу мають неповнолітнього сина - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1.
З вересня 2005 року між позивачем та відповідачем були припинені шлюбно-сімейні стосунки, з того часу вони спільного господарства не ведуть, мешкають окремо.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.12.2006 року шлюб між сторонами було розірвано. На підставі вказаного рішення 06.02.2007 року Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції в книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №57 і видано свідоцтво про розірвання шлюбу.
Після припинення шлюбно-сімейних стосунків дитина залишилась проживати разом з ОСОБА_2
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.05.2006 року була затверджена мирова угода, згідно якої ОСОБА_4 зобов'язався щомісячно сплачувати ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_8 у розмірі 500 грн. щомісяця, починаючи з 21.03.2006 року й до досягнення дитиною повноліття.
12.02.2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист по справі №2-3151/2006, який 14.02.2015 року позивачем було пред'явлено до Жовтневого ВДВС Харківського міського управління юстиції.
Постановою державного виконавця Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_6 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №2-3451/2006 року від 12.02.2015 року про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів на утримання сина у твердій грошовій формі у розмірі 500, 00 грн. щомісячно, починаючи з 21.03.2006 року.
Згідно розрахунку, складеного державним виконавцем Жовтневого відділу Державної виконавчої служби України Харківського міського управління юстиції ОСОБА_6, заборгованість по аліментам станом на 01.03.2015 року становить 18232 (вісімнадцять тисяч двісті тридцять дві) грн. 14 коп. (а. с. 50).
Згідно розрахунку, складеного державним виконавцем Жовтневого відділу Державної виконавчої служби України Харківського міського управління юстиції ОСОБА_6, заборгованість по аліментам станом на 01.09.2015 року становить 21232 (двадцять одну тисячу двісті тридцять дві) грн. 14 коп. (а. с. 51).
Як визначено у частині 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, згідно рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.02.2016 року (справа №638/9926/15-ц), позовні вимоги про звільнення ОСОБА_4 від сплати заборгованості по аліментам за період з 16.02.2012 року по 01.03.2015 року в розмірі 18232 (вісімнадцять тисяч двісті тридцять дві) грн. 14 коп., яка нарахована державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_6 на підставі виконавчого листа №2-3151/2006, виданого 12.02.2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з 21.03.2006 року й до досягнення дитиною повноліття - залишені без задоволення.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21.03.2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 за довіреністю ОСОБА_14 задоволено: рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.02 2016 року скасовано; позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, звільнено ОСОБА_4 від сплати заборгованості по аліментам за період з 16.02.2012 року по 01.03.2015 року в сумі 18232 грн.14 коп., яка визначена державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_6 на підставі виконавчого листа №2-3151/2006, виданого 12.02.2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.10.2016 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено,рішення апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2016 року залишено без змін.
Так, вищенаведеним рішенням суду апеляційної інстанції, що має преюдиціальне значення для вирішення даної справи, встановлено, що ОСОБА_4 звернувся до суду з тих підстав, що заборгованість виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.
Відповідно до статті 197 Сімейного Кодексу України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Зазначена норма передбачає звільнення платника від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти. Тобто, норма частини 3 статті 197 Сімейного кодексу України регулює випадки, коли заборгованість виникла у зв'язку з обставинами, пов'язаними з одержувачем аліментів, а не діями (бездіяльністю) інших осіб (органів виконавчої служби, банків, адміністрації організації у якій працює боржник. При цьому поведінка платника аліментів, який не виконує добровільно рішення суду не має вирішального значення.
Рішення про стягнення аліментів може бути пред'явлено для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Стягувач має право в ході виконавчого провадження подати заяву про відмову від стягнення аліментів й повернення виконавчого документа (Закон України «Про виконавче провадження»). А тому заборгованість може виникнути в тому разі, якщо виконавчий документ протягом певного часу не пред'являвся до виконання.
У матеріалах справи наявна копія заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.10.2014 року, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 та зазначено, що позивачем не надано доказів невиконання мирової угоди (а. с. 8).
Залишаючи вказане рішення суду без змін, Апеляційний суд Харківської області в ухвалі від 09.12.2014 року зазначив, що ОСОБА_10 (ОСОБА_2), вважаючи, що відповідач у справі належним чином не виконує умови мирової угоди, не скористалася наданими їй процесуальними правами і не пред'явила ухвалу суду до примусового виконання до органів виконавчої служби (а.с. 9-10).
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.10.2014 року, ухвала Апеляційного суду Харківської області від 09.12.2014 року по справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по аліментам ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.07.2015 року залишені без змін (а. с. 80).
В матеріалах справи міститься достатньо доказів того, що між сторонами існують неприязні стосунки, які викликані тим, що колишнє подружжя не може вирішити між собою питання щодо участі батька у вихованні малолітньої дитини.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.12.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11.06.2015 року, позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_10, третя особа - управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про усунення перешкод спілкуванні з дитиною та визначення способів участі батька у її вихованні задоволені: усунені перешкоди у спілкуванні батька з неповнолітнім сином та визначений спосіб його участі у його вихованні (а. с. 81-84).
Крім того, Жовтневим районним судом м. Харкова розглядалася справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про позбавлення його батьківських прав.
В рішенні суду від 30.0.2015 року зазначено, що виконавчий лист про примусове стягнення аліментів з позивача було отримано ОСОБА_2 в лютому 2015 року, а тому суд прийшов до висновку, що заборгованість по аліментам у ОСОБА_4 виникла у тому числі і з вини позивача, яка своєчасно не пред'явила виконавчий лист про стягнення аліментів до виконання. Судом також у рішенні зазначено, що ОСОБА_4 намагався приймати участь у матеріальному забезпеченні свого сина, однак з вини матері грошові кошти не отримувались (а. с. 85-88).
Тобто, вищенаведеними судовими рішення, які набрали законної сили було встановлено, що з вини одержувача аліментів не був отриманий протягом більше шести років виконавчий документ і не пред'явлений до виконання.
Відповідно до статті 368 ЦПК України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Виконавчий лист видається особі на підставі її власної заяви. Таким чином лише одержувач аліментів або його представник вправі пред'явити отриманий виконавчий документ до виконання у відділ Державної виконавчої служби. Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа про примусове виконання рішення за заявою стягувача або його представника. Таким чином, для відкриття виконавчого провадження необхідні дві складові: виконавчий документ, який відповідає вимогам закону, пред'явлений за належною територіальністю і відповідна заява стягувача на підставі виконавчого документа.
Суд має встановити причину непред'явлення виконавчого листа до виконання, а також з'ясувати, чи дійсно в результаті цього утворилась заборгованість. Якщо виконавчий документ не пред'явлено до виконання без поважних причин, суд може повністю звільнити платника від сплати заборгованості.
В судовому рішення, яке набрало законної сили за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав, суд Жовтневого району м. Харкова у рішенні від 30.10.2015 року критично оцінив те, що ОСОБА_4 не виконує умови мирової угоди щодо сплати аліментів та зазначив, що згідно з доказами, що були досліджені в судовому засіданні, встановлено, що протягом 2014 року ОСОБА_4 декілька разів в місяць в різних сумах на адресу відповідачки відправляв поштові перекази, але позивачка їх не отримувала.
Суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 виходив з того, що судом було встановлено, що батько дитини цікавиться станом здоров'я сина, його успіхами в навчанні та має бажання спілкуватися з малолітнім сином, але мати хлопчика перешкоджає цьому спілкуванню. Судом також встановлено, що між колишнім подружжям склалися складні неприязні стосунки і сторони не бажають заради малолітньої дитини прийти до компромісу, з урахуванням у першу чергу інтересів цієї дитини, яка потребує як материнського піклування, так і батьківського.
Апеляційний суд Харківської області у рішенні від 21.03.2016 року встановив, що ОСОБА_2 не доведено поважність причин не пред'явлення виконавчого листа до виконання. Посилання на наявність чисельних звернень до правоохоронних органів як ОСОБА_2 та її батьків, так і ОСОБА_4 не є свідченням наявності поважної причини, а є свідченням наявності конфлікту між батьками дитини, яка в силу свого малолітнього віку не може зрозуміти, чому її батьки так вороже ставляться один до одного. А тому судова колегія віднеслась критично до обґрунтувань непред'явлення виконавчого листа до виконання у зв'язку зі страхом розправи з боку позивача.
Після пред'явлення виконавчого листа до виконавчої служби ОСОБА_4 за вказаний період частково вніс суму щодо погашення заборгованості, а саме 3000, 00 грн., що підтверджує квитанція №164 від 15.12.2015 року, 500, 00 грн., що підтверджує квитанція №0.0.485479607.1 від 05.01.2016 року (а. с. 75).
Згідно розрахунку, складеного державним виконавцем Жовтневого відділу Державної виконавчої служби України Харківського міського управління юстиції ОСОБА_6, заборгованість по аліментам станом на 01.04.2016 року становить 0 грн. 00 коп., оскільки рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21.03.2016 року боржника ОСОБА_4 звільнено від сплати заборгованості за період з 16.02.2012 року по 01.03.2015 року у сумі 18232, 14 грн. (а. с. 107).
Також з розрахунку вбачається, що ОСОБА_4 вніс на рахунок з обліку депозитних сум грошові кошти для подальшого перерахування стягувачеві: у лютому 2016 року у розмірі 1000, 00 грн. + 500, 00 грн. +1000, 00 грн., у березні - 500 грн. Таким чином заборгованість по аліментам станом на 01.04.2016 року становить 0 грн. 00 коп.
Також у матеріалах справи наявні:квитанція №14536298-1 від 12.04.2016 року на суму 500, 00 грн., квитанція №14791657-1 від 10.05.2016 року на суму 500, 00 грн., квитанція №2_32 від 06.06.2016 року на суму 500, 00 грн., квитанція №15732401-1 від 12.08.2016 року на суму 500, 00 грн., квитанція №15941045-11 від 05.09.2016 року на суму 500, 00 грн., квитанція №16278851-1 від 07.10.2016 року на суму 500, 00 грн., квитанція №16579884-1 від 08.11.2016 року на суму 500, 00 грн. (а. с. 168-170).
У відповідності до пункту 22 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена статтею 196 Сімейного кодексу України, відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених статтею 197 Сімейного кодексу України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.
Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що оскільки вина ОСОБА_4 у прострочені сплати аліментів відсутня, більш того рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21.03.2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.10.2016 року, ОСОБА_4 звільнено від сплати заборгованості по аліментам за період з 16.02.2012 року по 01.03.2015 року в сумі 18232 грн.14 коп., яка визначена державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_6 на підставі виконавчого листа №2-3151/2006, виданого 12.02.2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова, а тому на нього не можу бути покладений обов'язок щодо сплати неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, а тому підстав для задоволення позову ОСОБА_2 немає.
Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За положенням статті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 2, 3 статті 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, про стягнення заборгованості зі сплати аліментів задоволенню не підлягає.
Крім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін цивільного процесу на наступне. Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно із статтею 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Дана норма передбачає у першу чергу, щоб саме батьки виявляли до дитини повагу та ставилися до неї як до особистості, враховували її бажання, інтереси, потреби.
При цьому, сторони не позбавлені можливості домовитися, діючи в інтересах дитини, щодо спільної участі у вихованні спільної дитини.
Керуючись ст. 3, 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. 194, 197 СК України суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, про стягнення заборгованості зі сплати аліментів - відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: