Справа № 820/6356/16
Україна
про відмову у відкритті провадження
22 листопада 2016 р. м . Харків
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мар'єнко Л.М., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у Харківській області, Прокуратури Харківської області, Харківської місцевої прокуратури № 1 про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди, -
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у Харківській області, Покуратури Харківської області, Харківської місцевої прокуратури № 1, в якому просить суд: визнати неналежним контроль відповідачів по нагляду за дотриманням закону органами, які здійснюють оперативно - розшукову діяльність, при використанні приміщень для завдань оперативно - розшукової діяльності у будинках за місцями проживання позивача у АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 по АДРЕСА_3 по АДРЕСА_4, а також притягненні до експлуатації зазначених заходів окремих осіб; стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в сумі 9000000 грн. за період 1991-2016 р.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.1, ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.
З аналізу вищезазначених норм суд приходить до висновку, що публічно-правовий спір в адміністративному судочинстві, це не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, в якому суб'єкт владних повноважень здійснює свої владні управлінські функції.
З матеріалів позову встановлено, що спір стосується застосування відносно позивача та за його місцями проживання радіоелектронних пристроїв - спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації під час здійснення оперативно-розшукових заходів, що потягло за собою пошкодження внутрішніх органів позивача.
Позивач зазначав, що саме незабезпечення відповідачами належного контролю за органами, які здійснюють оперативно - розшукову діяльність, при здійсненні останніми відповідних заходів за допомогою випромінюючого обладнання у будинках, де мешкав позивач, спричинило тяжкі наслідки для позивача.
Крім того, позивачем зазначено про існування кримінального провадження №42014220090000046 за фактом нанесення йому тілесних ушкоджень таким самим способом у зв'язку з виконанням службових обов'язків старшого слідчого прокуратури Київської області.
Судом встановлено, що позивач фактично оскаржує неналежне здійснення контролю за проведенням оперативно-розшукової діяльності під час здійснення негласного отримання інформації.
При цьому, відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 року №2135-ХІІ, а саме ст. 2 визначено, що оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 7 Закону України Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 року №2135-ХІІ встановлено, що Підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, зобов'язані: виконувати письмові доручення слідчого, вказівки прокурора та ухвали слідчого судді суду і запити повноважних державних органів, установ та організацій про проведення оперативно-розшукових заходів.
Згідно з ч.2 ст. 9 вище зазначеного Закону України, контроль за оперативно-розшуковою діяльністю здійснюється Національною поліцією, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, Службою безпеки України, Державним бюро розслідувань, Службою зовнішньої розвідки України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управлінням державної охорони України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, розвідувальним органом Міністерства оборони України, Національним антикорупційним бюро України.
Відповідно до ч.8 ст. 9 Закону України визначено, що у випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювались оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась, Служба безпеки України, Державне бюро розслідувань, Національна поліція, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управління державної охорони України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, розвідувальний орган Міністерства оборони України, розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Служба оз'яснити позивачу, що для захисту своїх прав та законних інтересів він має право звернутись до відповідного місцевого загального суду в порядку, передбаченому чинним законодавством. зовнішньої розвідки України, Національне антикорупційне бюро України зобов'язані невідкладно поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки в повному обсязі.
Таким чином, спір виник не з приводу реалізації відповідачами управлінських функції як суб'єктів владних повноважень, а з правовідносин, котрі склались при організації останніми виконання функції контролю під час здійснення підконтрольними органами своєї діяльності в рамках КПК України.
З огляду на наведений характер правовідносин, вимоги позивача не належать до юрисдикції адміністративного суду, оскільки не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язані із оскарженням бездіяльності відповідачів під час здійснення контролю за виконанням правоохоронних функцій підлеглих органів. Їх розгляд можливий лише у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, адже процесуальна діяльність посадових осіб правоохоронних органів має свої особливості та не віднесена до сфери управлінської діяльності.
Що стосується позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди з Державної казначейської служби України, суд зазначає, що розгляд таких позовних вимог є нерозривно пов'язаним із встановленням бездіяльності відповідачів - Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у Харківській області, Прокуратури Харківської області, Харківської місцевої прокуратури № 1.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки зазначену заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з ч.6 ст. 109 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Отже, у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у Харківській області, Прокуратури Харківської області, Харківської місцевої прокуратури № 1 про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди, належить відмовити, оскільки така не підлягає розгляду в порядку адміністративного судовчинства.
Керуючись ст. ст. 109, 165, 186, 254 КАС України, суд -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у Харківській області, Прокуратури Харківської області, Харківської місцевої прокуратури № 1 про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди.
Роз'яснити позивачу, що для захисту своїх прав та законних інтересів він має право звернутись до відповідного місцевого загального суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу постановлено у письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Мар'єнко Л.М.