31 жовтня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Умнової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року,
У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ «КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 139, 76 грн, з яких: заборгованість за кредитом складає 16 210, 98 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 3 254,03 грн, заборгованість по комісії за користування кредитом - 430 грн, штрафи: фіксована частина - 250 грн та процентна складова - 994,75 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору від 18 червня 2008 року ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 16 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, підтверджується підписом у заяві. Свої зобов'язання за укладеним договором банк виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Разом з тим, ОСОБА_4 не сплачувала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, відповідно до умов договору, у зв'язку із чим, станом на 31 грудня 2013 року у виникла заборгованість у розмірі 21 139,76 грн, яку банк просить стягнути в судовому порядку.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд.
Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи не встановлено обставин, які безспірно доводять, що користувач ОСОБА_4 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Вина ОСОБА_4 для настання цивільно-правової відповідальності відсутня, а тому не має підстав для задоволення позову.
Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд погодився з його висновками та, крім іншого, перевіряючи доводи апеляційної скарги банку, виходив з того, що про списання з картрахунку грошових коштів відповідач негайно повідомила банківську установу, яку неодноразово просила провести перевірку з приводу незаконного списання коштів з її картрахунку, та звернулася до правоохоронних органів. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 червня 2008 року ОСОБА_4 звернулася з заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про надання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту у сумі 10 000 грн, з базовою процентною ставкою по кредиту 2,5% в місяць на залишок заборгованості.
Підписана заява разом з Умови надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою складає між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» договір.
На виконання вказаного договору відповідач отримала кредитну картку Голд клуба «ПриватБанк» № 4149625323633030 та отримала ПІН-код до неї і здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжних операцій із використанням платіжної картки.
ОСОБА_4 з листопада 2012 року проживає у Російській Федерацій, АДРЕСА_1 та працює бухгалтером ТОВ «Агбар Інжинірінг», що підтверджується анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг поданою ОСОБА_4 до ЗАО МКБ «Москомприватбанк».
12 квітня 2013 року о 00 год. 00 хв. 00 сек. з банкомату, розташованого за адресою: пр. Будівників. 68 А в м. Іваново Російської Федерації були здійснені шість транзакцій про здійснення операцій з отримання готівкових коштів з платіжної картки на загальну суму 57 000 рублів.
27 квітня 2013 року о 18 год. 34 хвл. 22 сек. було здійснено транзакцію на суму 1250 російських рублів, що підтверджується випискою.
Після отримання інформації про транзакцію 12 квітня 2013 року ОСОБА_4 28 квітня 2013 року заблокувала картку, а 29 квітня 2013 року звернулася з заявою про надання інформації щодо незаконного зняття коштів з її картрахунку.
30 квітня 2013 року відповідач звернулася до позивача у м. Дніпропетровську в електронному вигляді із запитом про зникнення з її кредитної картки грошових коштів.
17 травня 2013 року вона отримала відповідь, де зазначено, що зловживань та порушень зі сторони співробітників банку не виявлено та рекомендовано звернутися до правоохоронних органів.
16 травня 2013 року відповідач звернулася до відділу МВС Росії по району Тропарево-Нікуліно м. Москви із заявою про злочин, що підтверджується талоном- повідомленням № 06/011-1043.
27 травня 2013 року ОСОБА_4 звернулася з заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про недозволене використання карточного рахунку, на що отримала відповідь про заборону передавати картки, ПІН-коди третім особам, не використовувати картки, стікер або нанесені на них дані у цілях, не передбачених даним договором, або що суперечить чинному законодавству, а також було рекомендовано звернутися до правоохоронних органів.
Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
За відсутності обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно дійти висновку про відсутність вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 13 травня 2015 року № 6-71цс15, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
В ході розгляду справи судами не було встановлено, банком не доведено обставин, які безспірно доводять, що користувач ОСОБА_4 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ОСОБА_4 для настання цивільно-правової відповідальності та відсутність у зв'язку із цим правових підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд належним чином перевірив встановлені місцевим судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для скасування ухваленого ним рішення.
При вирішенні даної справи судами попередніх інстанцій правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень.
За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Умнова
М.К. Гримич
І.М. Фаловська