ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
30 грудня 2010 року № 2а-10513/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
судді: Пісоцької О.В.
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_1,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою Міністерства транспорту та зв'язку України
дореєстратора комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»ОСОБА_2 комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Одеської залізниці,
проскасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Міністерство транспорту та зв'язку України (далі -Мінтранс, позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до реєстратора комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»ОСОБА_2 (далі -реєстратор БТІ, відповідач1), комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»(далі -Одеське БТІ, відповідач2), в якій просило скасувати рішення реєстратора БТІ від 16 листопада 2009 року про відмову в реєстрації (далі -оскаржуване рішення) та зобов'язати Одеське БТІ зареєструвати право власності держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на об'єкти нерухомості на будівлю трансформаторної підстанції №313 Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці (далі -будівля №313).
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги просив задовольнити, обґрунтовуючи їх тим, що рішенням Господарського суду Одеської області у справі №3/143-08-2744 було визнано право власності держави України на будівлю №313, а тому відмова реєстратора БТІ у реєстрації права власності на вказану будівлю є протиправним та порушує право позивача на здійснення права власності.
Позивач посилався на невиконання відповідачем-2 обов'язку щодо здійснення реєстрації права власності на об'єкти нерухомості. Також зазначав про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.
Відповідачі проти задоволення позову заперечували та надали відповідні письмові пояснення.
В обґрунтування заперечень на позов зазначили, що відмова у реєстрації права власності на будівлю №313 є обґрунтованою, оскільки без внесення запису до Реєстру прав власності про місцезнаходження -адреси об'єкту, електронна система Реєстру прав не здійснює обліку запису (реєстрації) тому, що не заповнені всі розділи, які обов'язкові для заповнення, а в рішенні Господарського суду Одеської області його адреса відсутня.
Повноважний представник третьої особи у судовому засіданні усно повідомив, що підтримує позовні вимоги Мінтрансу та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Згідно з частиною третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 01 листопада 2010 року о 14год. 09хв. у відкритому судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.
Приписи частини другої статті 19 Конституції України визначають, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав на момент виникнення спірних правовідносин встановлювались Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обмежень»від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі -Закон України №1952) та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (далі - Тимчасове положення №7/5).
Частинами першою, другою, четвертою та восьмою статті 3 Закону України №1952 визначено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. В Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна. Державна реєстрація прав є публічною, здійснюється місцевим органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані речові права та їх обмеження в порядку, встановленому законом. Реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень проводиться місцевим органом державної реєстрації прав того реєстраційного (кадастрового) округу, в якому розміщена нерухомість або більша за площею її частина.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 4 Закону України №1952 обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема право власності на нерухоме майно.
Згідно зі статтею 2 Закону України №1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна
Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України №1952 державна реєстрація прав проводиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, міст обласного підпорядкування, районі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з заявою від 19 жовтня 2009 року №116809.67.09 до відповідача про реєстрацію права власності на будівлю №313, яка розташована за адресою: м. Одеса, станція Одеса-Застава-1, - на підставі правовстановлюючого документу - рішення Господарського суду Одеської області від 01 вересня 2008 року у справі №3/143-08-2744 та технічного паспорту.
Згідно зі статтею 18 Закону України №1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб. У разі подання заяви про державну реєстрацію прав фізична особа повинна пред'явити документ, що посвідчує особу, а в разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені цих осіб.
Заява про державну реєстрацію права власності подається до органу державної реєстрації прав, на території якого перебуває нерухоме майно або більша за площею його частина.
Для державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно до місцевого органу державної реєстрації прав разом із заявою про державну реєстрацію прав подаються документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права. Разом із заявою про державну реєстрацію права власності, інших речових прав, їх обмежень, документами, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права, подається документ про сплату державного мита. Облік заяв про державну реєстрацію прав проводиться в порядку їх надходження із зазначенням дати і часу. У разі отримання заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, здійснюється облік заяви в базі даних обліку заяв із зазначенням дати і часу.
Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Рішення Господарського суду Одеської області від 01 вересня 2008 року у справі №3/143-08-2744 у встановленому законом порядку оскаржено не було, а тому набрало законної сили 12 вересня 2008 року, а тому є обов'язковим до виконання.
Приписи статті 19 Закону №1952 визначають, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.
Згідно з пунктом десять додатка один до пункту 2.1 статті 2 Тимчасового положення №7/5 рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.
Частиною першою статті 17 Закону України №1952 встановлюється порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Так, державна реєстрація речових прав проводиться в такому порядку: облік заяви про державну реєстрацію речових прав; прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав; установлення відсутності підстав для відмови в державній реєстрації речових прав; державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав; присвоєння кадастрового номера об'єкту нерухомого майна; видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право.
Частиною третьою статті 17 Закону України №1952 визначено, що державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав. Інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації речових прав орган державної реєстрації прав згідно із порядком ведення Державного реєстру прав зобов'язаний надати до відома заявників.
Як вже встановлено судом та зазначалося вище, Реєстратором БТІ 16 листопада 2009 року прийнято рішення про відмову в реєстрації будівлі №313, в якому зазначено, що надання витягу з реєстру прав власності неможливо у зв'язку з відсутністю назви «станція Одеса-Застава-1»в реєстрі словників топонімічних назв Інформаційного центру.
Судом враховується, що відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 23 Закону України №1952 передбачено вичерпний перелік підстав за наявності, яких може бути відмовлено в державній реєстрації прав на нерухоме майно. Так, у державній реєстрації права власності може бути відмовлено в разі, якщо: заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; нерухоме майно або більша за площею його частина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі; із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта; подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію права власності відповідно до правочинну про відчуження нерухомого майна було подано після державної реєстрації обмежень, вчинених щодо цього майна; заявлене право власності або інше речове право вже зареєстроване. Відмова у державній реєстрації прав з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Відповідно до статті 26 Закону №1952 у документі (свідоцтві) про державну реєстрацію речових прав, про відмову в державній реєстрації речових прав, про державну реєстрацію та відмову в державній реєстрації їх обмежень, що обтяжують нерухоме майно, про скасування записів у Державному реєстрі прав та внесення до них змін повинні зазначатися: кадастровий номер об'єкта нерухомого майна; час, дата і місце прийняття рішення; підстави для прийняття рішення, а в разі прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав - обґрунтування такого рішення; посилання на розділ Державного реєстру прав, до якого вноситься запис. Документ (свідоцтво) підписується державним реєстратором прав і засвідчується печаткою.
В порушення вище зазначеної норми відповідачем-1 в рішенні про відмову в реєстрації не вказано підстав для прийняття рішення про відмову в реєстрації, не обґрунтовано прийняття такого рішення та не зазначено стислого опису майна. Посилання реєстратора БТІ в оскаржуваному рішенні на те, що надання витягу з реєстру прав власності неможливо у зв'язку з відсутністю назви «станція Одеса-Застава-1»в реєстрі словників топонімічних назв Інформаційного центру не може бути підставою для відмови у реєстрації права власності в розумінні статті 23 Закону України №1952, оскільки останньою визначено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав на нерухоме майно.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного рішення та невідповідність його приписам чинного законодавства, а тому останнє підлягає скасуванню.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується, зокрема, принципом законності.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази та пояснення представника позивача та третьої особи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог стосовно скасування рішення від 16 листопада 2009 року та зобов'язання Одеське БТІ зареєструвати право власності держави Україна в особі Мінтрансу будівлі №313.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
Позов Міністерства транспорту та зв'язку України задовольнити.
Скасувати рішення реєстратора комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»ОСОБА_2 від 16 листопада 2009 про відмову в реєстрації права власності на трансформаторну підстанцію №313 розташовану за адресою: м. Одеса, станція Одеса-Застава-1.
Зобов'язати комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»зареєструвати право власності держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на об'єкт нерухомого майна - трансформаторну підстанцію №313 Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці, загальною площею 31,4мІ, розташовану за адресою: м. Одеса, станція Одеса-Застава-1, що перебуває у повному господарському віданні державного підприємства «Одеська залізниця».
Стягнути з Державного бюджету України на користь Міністерства транспорту та зв'язку України 03грн. 40коп. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Пісоцька