ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
20 грудня 2010 року № 2а-16610/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пісоцької О.В. за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_1,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою ОСОБА_2
доГенерального прокурора України
прозобов'язання повідомити про результати скарги,
ОСОБА_2 (далі -ОСОБА_2, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Генерального прокурора України (далі -Генеральний прокурор, відповідач), в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 16 грудня 2010 року, просив суд зобов'язати відповідача письмово повідомити його про результати перевірки скарги від 21 червня 2010 року і суть прийнятого рішення.
У судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідачем безпідставно не розглянута його скарга від 21 червня 2010 року вх. №21 (далі -скарга №21), не проведена на її підставі перевірка та не надана йому ґрунтовна відповідь, як це передбачено Законом України «Про звернення громадян». Зазначив, що належне реагування на скаргу №21 та надіслання на його адресу у встановленому законодавством порядком відповіді поновить його порушені права.
Відповідач у письмовому запереченні та усно в судовому засіданні повідомив, що проти позову заперечує. Зазначав, що скарга №21 розглянута у встановлені Законом України «Про звернення громадян»порядку та строки, а також відповідь про результати розгляду скарги надіслана позивачу.
Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у відкритому судовому засіданні 20 грудня 2010 року о 15год. 34хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.
Приписи частини другої статті 19 Конституції України визначають, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулюються Законом України «Про звернення громадян»від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі -Закон України №393).
Відповідно до частини першої статті 1 вказаного Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Стаття 3 Закону №393 закріплює три форми звернень громадян - пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Так, в розумінні частини четвертої статті 3 Закону України №393 скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до статті 16 Закону України №393 скарга на дії чи рішення, зокрема, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 21 червня 2010 року подана до Генерального прокурора України скарга «…про приховування злочинів заступником Генпрокурора ОСОБА_3..», яка зареєстрована Генеральною прокуратурою України у встановленому Законом порядку у цей же день за №21.
Зі змісту скарги вбачається, що позивач не погоджується з діями заступника Генерального прокурора Кудрявцева В.В. під час розгляду його заяв про скоєння злочину суддями. Вважає, що Генеральна прокуратура порушила вимоги Кримінально-процесуального кодексу України щодо строків розгляду заяв про злочин та неправомірно не вживає заходів для їх перевірки.
Позивач також у скарзі зазначив, що за підписом заступника Генерального прокурора йому надано відповідь, в якій посадовою особою зазначено, що підстав для ініціювання питання про перегляд судових рішень у справі про банкрутство банку «Денді»не вбачається, а також -вказується, що незгода ОСОБА_2 із судовим рішенням не є підставою для порушення кримінальної справи.
Позивач, не погоджуючись з наданою йому відповіддю, вважає, що остання «свідчить про…шахрайство»посадової особи, оскільки він «…не заявляв про незгоду з судовими рішеннями, а подав 25.12.09…заяви про скоєння злочинів суддями…». Додатково вказав, що «…не вчинивши жодних дій для перевірки заяв про скоєння злочинів, не витребувавши жодних документів, заступник Генпрокурора ОСОБА_3 у відповіді від 11.06.10 стверджує, що кримінальна справа не може бути порушена…», що, на думку скаржника «…свідчить про…шахрайство ОСОБА_3, який умисно ухиляється від вивчення наданих…копії Звіту ліквідатора КАБ «Денді»від 05.01.05 та численних копій матеріалів ліквідаторів і матеріалів справи про банкрутство банку «Денді», і чисельних копій матеріалів Національного банку України…».
У прохальній частині скарги №21 ОСОБА_2 просив:
«…1. Спрямувати роботу органів прокуратури на перевірку…заяв про скоєння злочинів суддями належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Здійснювати особистий контроль перевірки..»його «…заяв органами прокуратури.
3. Відповідно до ст. 40 Конституції України і ст. 19 Закону «Про звернення громадян» надати…письмову відповідь про результати перевірки даної скарги і суть прийнятих рішень.».
Статтею 18 Закону України №393 визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Згідно з абзацом сьомим та дев'ятим частини першої статті 19 Закону України №393 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.
Відповідно до частини першої статті 20 вказаного Закону №393 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналізуючи наведені вище норми Закону України №393, суд приходить до висновку, що відповідь на звернення особи має бути надана у вказаний термін та на чітко визначену скаргу або заяву.
З наявних у справі доказів та пояснень сторін судом встановлено, що позивачу 21 липня 2010 року направлено лист №05/2/1-6457-03, в якому повідомлено останнього про продовження строку розгляду звернень ОСОБА_2 відповідно до ст. 20 Закону України №393. Водночас, у вказаному листі не зазначено, яке саме звернення ОСОБА_2 потребує більш детального вивчення і додаткового часу поза межами встановлених законом 30 днів.
06 серпня 2010 року на адресу позивача за підписом заступника Генерального прокурора України ОСОБА_4 направлено лист №05/2/1-6457-03. Отримання вказаного документу позивач не заперечував.
Разом з тим, зі змісту зазначеного листа вбачається, що відповідь надавалась на звернення, які «…надійшли з редакції газети «Голос України» та Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, щодо неправомірних дій суддів…».
Вказаний лист містить хронологічний перелік обставин щодо судових справ стосовно банку «Денді», який ліквідовано та виключено з Державного реєстру банків у зв'язку із завершенням ліквідаційної процедури. Повідомлено, що вимоги, які не задоволено за недостатністю майна боржника, вважаються погашеними, і підстав для ініціювання перегляду судових рішень, які набрали законної сили, не вбачається.
Також у цьому листі позивачу роз'яснено вимоги статті 94 Кримінально-процесуального кодексу України та зазначено, що незгода із судовими рішеннями та діями суддів при розгляді ними справ не є підставою для порушення кримінальної справи. Одночасно повідомлено про результати перевірки, проведеної прокуратурою Печерського району міста Києва стосовно керівних осіб банку «Денді»та про проведення досудового слідства у кримінальній справі за фактом підроблення договорів переведення боргу від КАБ «Денді»до ТОВ СУІП «Колір»та ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України.
Так, зі змісту вказаного листа не вбачається, що в ньому розглядалися питання, порушені позивачем у скарзі №21, а тому доводи останнього щодо відсутності реагування на вказане звернення знайшли своє підтвердження.
Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що посилання відповідача на Регламент Генеральної прокуратури України, затвердженої Наказом Генерального прокурора України від 30 вересня 2005 року №53, не може усувати нерозгляд скарги позивача №21.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується, зокрема, принципом законності.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази та пояснення позивача та представника відповідача, надані під час розгляду даної справи, та враховуючи заяву про уточнення позовних вимог суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Генерального прокурора України вжити заходів щодо розгляду скарги ОСОБА_2 від 21 червня 2010 року у порядку та строки, встановлені чинним законодавством України.
Враховуючи вимоги статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодуванню з рахунків Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 підлягають витрати, пов'язані зі сплатою останнім судового збору, у розмірі 01грн. 70коп.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Зобов'язати Генерального прокурора України вжити заходів щодо розгляду скарги ОСОБА_2 від 21 червня 2010 року у порядку та строки, встановлені чинним законодавством України.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 01грн. 70коп. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Пісоцька