Справа № 760/5132/16-ц
2-3261/16
15 листопада 2016 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Меуш К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, треті особи: ОСОБА_2, Державне підприємство «Полтавське управління геофізичних робіт» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення коштів,
18 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з зазначеним позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги мотивує тим, що наказом міністра Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 22 жовтня 2015 року № 166-к/к його призначено виконуючим обов'язки директора ДП «Полтавське управління геофізичних робіт» на період до призначення керівника цього підприємства у встановленому порядку.
Наказом № 10 к/к від 21 січня 2016 року його було звільнено з займаної посади згідно з п. 5 ст. 41 КЗпП України.
Він вважає своє звільнення незаконним, оскільки воно відбулося з порушенням норм трудового законодавства та в період його перебування на лікарняному.
Просить суд ухвалити рішення про поновлення його на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року до участі в справі в якості третьої особи було залучено ДП «Полтавське управління геофізичних робіт».
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов з підстав, наведених у позовній заяві та просив його задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала. Пояснила суду, що на час звільнення позивача до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від кадрової служби ДП «Полтавське управління геофізичних робіт» не надходила інформація про перебування позивача на лікарняному. Крім того, Міністерство лише призначає та звільняє керівних осіб і не виплачує заробітну плату працівникам ДП «Полтавське управління геофізичних робіт». Вважає, що вимога про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в такому випадку пред'явлена до неналежного відповідача. ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах саме з ДП «Полтавське управління геофізичних робіт», яке й виплачувало йому заробітну плату.
Треті особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи судом повідомлялись. Будь-яких заяв щодо поважності причин неявки до суду не подавали.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що наказом міністра Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 22 жовтня 2015 року № 166-к/к ОСОБА_1 призначено виконуючим обов'язки директора ДП «Полтавське управління геофізичних робіт» на період до призначення керівника цього підприємства у встановленому порядку (а.с. 17).
Наказом № 10 к/к від 21 січня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади згідно з п. 5 ст. 41 КЗпП України (а.с.18).
У день звільнення позивач перебував на лікарняному, тому копію наказу про звільнення отримав пізніше, відповідно не пропустив строк для звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
У запереченнях на позовну заяву сторони відповідача зазначено, що копія наказу про звільнення була направлена за місцем роботи позивача 22 січня 2016 року. Разом з тим, будь-яких доказів вручення копії наказу позивачу суду не надано як не надано і доказів видачі позивачу трудової книжки.
Звертаючись до суду з позовом про поновлення на роботі, ОСОБА_1 зазначає, що його звільнення суперечить нормам трудового законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Частиною 3 ст. 41 КЗпП України визначено, що розірвання договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40.
Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена ч. 3 ст. 40, ч. 3 ст. 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.
З наданого суду та дослідженого в судовому засіданні листка непрацездатності ОСОБА_1 вбачаться, що останній був непрацездатним і лікувався в період з 13 січня 2016 року по 26 січня 2016 року (а.с. 43).
У наказі про звільнення позивача зазначено, що його звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 5 ст. 41 КЗпП України.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Норму ч. 1 ст. 41 КЗпП України було доповнено пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року.
Зазначений Закон набрав чинності 01 червня 2014 року та метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги в розмірі не менше, як шестимісячний середній заробіток (ст. 44 КЗпП).
При цьому, в п. 9 пояснювальної записки до вищевказаного законопроекту (№ 4586 від 27 березня 2014 року) вказувалося, що проект закону не стосується соціально-трудової сфери та не потребує узгодження з уповноваженими представниками від всеукраїнських профспілок, їх об'єднань та всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців.
Поняття «посадові особи господарського товариства» визначено в ч. 2 ст. 89 ГК України. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради.
У ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року міститься визначення уточненого поняття «посадові особи органів акціонерного товариства». Це фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.
Оскільки Законом № 1255-VII були внесені зміни у тому числі до ГК України і Закону України «Про акціонерні товариства», то, розглядаючи всі внесені зміни в їх системному зв'язку, можна дійти висновку, що термін «посадові особи» був використаний законодавцем саме у визначенні цих двох законодавчих актів.
Заперечуючи проти позову в цій частині, представник відповідача в своїх письмових запереченнях вказав, що з урахуванням визначення поняття «посадова особа» у п. 1 ст. 364 КК України позивач підставно звільнений за п. 5 ст. 41 КЗпП України.
Такі доводи представника відповідача не заслуговують на увагу, оскільки позивач згідно з наказом був призначений на посаду виконуючого обов'язки директора державного підприємства, та не є тією посадовою особою, яку можливо звільнити за п. 5 ст. 41 КЗпП України.
У такому випадку, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Позивач також просить стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Полтавське управління геофізичних робіт» та отримував там заробітну плату згідно штатного розпису, що не оспорювалось учасниками судового розгляду..
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи.
Вбачається, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України не є належним відповідачем у справі за цією позовною вимого.
Згідно з ч. 1 ст. 33 ЦПК суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Представник позивача у судовому засіданні не заявляв клопотання про заміну неналежного відповідача за цією позовною вимогою.
За таких обставин, в задоволені позу в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України слід відмовити.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.
З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 551 гривня 20 копійок судового збору за вимогу про визнання незаконним звільнення та 551 гривня 20 копійок судового збору на користь держави за вимогу про поновлення на роботі.
Керуючись статтями 40, 41, 231, 232, 233, 235 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці», статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223, 367 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, треті особи: ОСОБА_2, Державне підприємство «Полтавське управління геофізичних робіт» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення коштів задовольнити частково.
Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт» на підставі наказу від 21 січня 2016 року № 10 к/к «Про припинення повноважень виконуючого обов'язки директора ДП «Полтавське управління геофізичних робіт».
Поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт» з 21 січня 2016 року.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт» з 21 січня 2016 року допустити до негайного виконання.
Стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь ОСОБА_1 551 гривню 20 копійок судового збору.
Стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь держави 551 гривню 20 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: