Провадження № 22-ц/774/5310/16 Справа № 176/2378/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.
Категорія 19
16 листопада 2016 року м. Дніпро 16 листопада 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого - Куценко Т.Р.
суддів - Городничої В.С., Демченко Е.Л.
при секретарі - Синенко Є.А.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою
Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізінг Україна»,
на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживачів та витребування безпідставно одержаних грошових коштів, -
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Євролізинг Україна» та просив договір фінансового лізингу укладений 23.06.2015 року визнати неукладеним та стягнути з відповідача кошти в сумі 214 000 грн. в порядку ст. 1212 ЦК України.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу та того ж дня були сплачені грошові кошти в рахунок виконання даного договору, однак відповідач відмовився передавати предмет лізингу посилаючись на те, що виконання даної умови передбачено протягом 120 днів, що на думку позивача є порушенням його права як споживача. Після укладення даного договору та детального дослідження його умов позивачем виявлено що сторонами не було підписано додаток № 3, який є невід'ємною частиною спірного договору та посилаючись на дану обставину просить суд визнати договір неукладеним. За таких підстав вважає, що відповідачем були безпідставно отриманні грошові кошти сплачені позивачем на його користь, які підлягають стягненню в порядку вимог ст. 1212 ЦК України /а.с.2-8/.
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2016 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно одержані грошові кошти у розмірі 214 000, 00 грн. та кошти сплаченої комісії за прийом платежів згідно тарифів банку у розмірі 2 140, 00 грн. Вирішено питання щодо судових витрат /а.с.70-71/.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування оскаржуваного рішення /а.с.74-78/.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Євролізинг Україна» укладено договір фінансового лізингу №д 00165, відповідно до якого відповідач бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу та передати його у користування позивачу на строк та на умовах передбачених даним договором.
Окрім цього, сторонами підписано додатки №1 та №2 до даного договору.
Відповідно п.1.1. та 8.2 договору предметом фінансового лізингу є транспортний засіб марки «Renault Duster» вартістю 15 844, 44 доларів США, що на дату укладання договору в гривневому еквіваленті становить 356 500,00 грн.
Всі планові платежі, які повинен сплатити позивач в рахунок виконання зобов'язань визначені договором та додатками до нього.
Пунктами 9.1, 9.2 визначено, що авансовий платіж складає 50 % від вартості предмету лізингу та підлягає сплаті впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання договору платежами, які визначені в Додатку №1.
Відповідно до додатку № 1 до договору лізингу розмір адміністративного платежу становить 1 584, 44 доларів США, що за курсом на дату підписання договору становить 35 629,90 грн.
На виконання договору, 23 червня 2015 року позивач перерахував 214 000 грн., із зазначенням призначення платежу - платіж, згідно договору фінансового лізингу №д00165 та сплатив 2 140 грн. комісії за послуги банку, що підтверджується відповідними квитанціями / а.с.29/.
Згідно умов договору відповідач передає у користування предмет лізингу позивачу не пізніше 120 робочих днів з дня отримання на свій поточний рахунок наступних платежів: адміністративного та авансового, комісії за передачу предмета лізингу та у разі наявності, оплатити різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4., 9.6 ст.9. (пункти договору 1.8, 4.1).
Тобто, умовами договору передбачений термін на протязі якого як позивач так і відповідач повинен виконати свої зобов'язання зі свого боку.
Визначивши вартість предмету лізингу сторони також узгодили можливість її зміни у випадках передбачених договором. У випадку залишення вартості на рівні, який був встановлений на момент підписання даного договору, та до передачі предмета лізингу лізингоодержувачу сторони зобов'язані підписати Додаток №3 до даного договору (пункт 10.3).
Отже, при підписанні спірного договору сторони узгодили період підписання Додатка № 3, який визначається з моменту підписання договору до моменту отримання позивачем предмету лізингу.
Дана обставина також підтверджується п. 4.3. договору, яким передбачено, що при отриманні позивачем предмету лізингу сторони підписують акт приймання-передачі, який засвідчує відповідність обраного транспортного засобу вимогам позивача та повне його прийняття. Разом з підписаним актом лізингодавець передає лізингоодержувачу Графік лізингових платежів (план відшкодування або Додаток №3), який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акту приймання-передачі предмету лізингу.
Крім того, у п. 10 договору сторони погодили розмір лізингових платежів у відсотковому співвідношенні та погодили відповідні формули щодо їх розрахунків, а також розмір щомісячного лізингового платежу, який розрахований на момент укладення договору виходячи з ціни товару, що діє на момент такого укладення. Проте остаточне встановлення таких платежів сторони передбачили закріпити додатком № 3 до договору.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що сторонами при підписанні договору фінансового лізингу не було узгоджено та підписано Додаток №3 «Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів між сторонами», який є невід'ємною частиною даного договору, що свідчить про не погодженням усіх істотних умов договору. За таких обставин спірний договір є неукладеним та кошти підлягають стягненню з відповідача як безпідставно отримані, як передбачено положеннями ст. 1212 ЦК України.
Але з таким висновком суду погодитись не можна, з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначені істотні умови договору лізингу, а саме: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
З указаного вбачається, що на момент укладення сторонами вказаного договору вони погодили всі істотні умови цього договору, а саме щодо предмета договору, строку, порядку та складових лізингових платежів, про що свідчить особистий підпис позивача на кожній сторінці договору, а передбачений додаток № 3 сторони погодили укласти на стадії купівлі/передачі предмета лізину лізингоодержувачу, виходячи з нової ціни товару, якщо така зміна відбудеться.
Проте ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, викладеного у повній мірі не врахував, у наслідок чого передчасно та помилково дійшов висновку про те, що не підписання сторонами додатку №3 є порушенням істотної умови договору та свідчить про неукладеність такого договору.
Разом з цим, відповідно до роз'яснень викладених у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.
Щодо стягнення безпідставно отриманих коштів слід зазначити наступне.
За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Частина 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-88цс13 та від 24 вересня 2014 року в справі № 6-122цс14.
Отже, встановивши, що підстав вважати договір фінансового лізингу від 23 червня 2015 року № д00165 неукладеним немає, колегія суддів приходить до висновку, що вимога про стягнення з відповідача коштів у розмірі 214 000, 00 грн. та 2 140 грн. не підлягає задоволенню, оскільки зазначені кошти були передані позивачем на виконання умов цього договору, а тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 1212 ЦК України.
Крім того, слід зазначити, що посилання позивача на підстави визнання спірного договору неукладеним та посилання на ст..18 ЗУ «Про захист прав споживачів» можуть слугувати для визнання договору недійсним, такий висновок узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізінг Україна» - задовольнити.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2016 року - скасувати.
В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
Головуючий: Куценко Т.Р.
Судді: Городнича В.С.
ОСОБА_3