09 листопада 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Євтушенко О.І. Кадєтової О.В.,
Ізмайлової Т.Л.,Карпенко С.О.,
розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_6 до Чорноморського біосферного заповідника Національної академії наук України про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зустрічною позовною заявою Чорноморського біосферного заповідника Національної академії наук України до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про припинення дії договору земельного сервітуту, за касаційною скаргою Чорноморського біосферного заповідника Національної академії наук України на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 23 лютого 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 06 квітня 2016 року,
У вересні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Чорноморського біосферного заповідника Національної академії наук України (далі - Чорноморський біосферний заповідник НАН України) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - проїзді транспортними засобами та проході через земельну ділянку заповідника до дороги загального користування, згідно умов договору про встановлення земельного сервітуту від 10 травня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та Чорноморським біосферним заповідником НАН України.
У січні 2016 року Чорноморський біосферний заповідник НАН України звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про припинення дії договору на встановлення земельного сервітуту від 10 травня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та Чорноморським біосферним заповідником НАН України на прохід, проїзд через земельну ділянку власника. В обгрунтування позовних вимог Чорноморський біосферний заповідник НАН України посилався на те, що встановлення сервітуту на території, яка перебуває у постійному користуванні Чорноморського біосферного заповідника НАН України повинно погоджуватись з Президією Національної академії наук України, що при укладенні оспорюваного договору не було зроблено. Сервітут встановлено відносно земельної ділянки, яка не перебувала у власності відповідача.
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 23 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 06 квітня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено повністю, у задоволенні зустрічних позовних вимог Чорноморського біосферного заповідника НАН України відмовлено.
У касаційній скарзі Чорноморський біосферний заповідник НАН України просить судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з доведеності позовних вимог, зокрема, наявності перешкод зі сторони відповідача за первісним позовом у здійсненні позивачем права користування земельною ділянкою, відповідно до умов договору земельного сервітуту.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності таких вимог, оскільки не надано належних доказів порушення прав, як землекористувача, та виникнення права припинення земельного сервітуту.
Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно із ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Одним із видів земельних сервітутів є право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (п. «а, б» ч. 1 ст. 99 ЗК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ч. 2 ст. 402 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном,якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
За ч.ч. 1, 2 ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Частинами 2-4 ст. 406 ЦК України передбачено, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: припинення підстав його встановлення; коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням (ч. 2 ст. 102 ЗК України).
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право користування (сервітут).
Судами встановлено, що 10 травня 2011 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та Чорноморським біосферним заповідником НАН України укладено договір про встановлення земельного сервітуту, який зареєстрований у відділі Держкомзему у книзі реєстрації обтяжень, обмежень (сервітутів) 22 грудня 2011 року за № 6522310100 (а.с. 14).
Позивачеві ОСОБА_6 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,0189 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 25 липня 2011 року (а.с. 15).
Вказана земельна ділянка межує із ділянкою, яка належить ОСОБА_7 та ділянкою, яка знаходиться у користуванні Чорноморського біосферного заповідника НАН України.
08 липня 2015 року позивач ОСОБА_6 звернувся до Чорноморського біосферного заповідника НАН України із заявою щодо повідомлення останнім причини невиконання умов договору на встановлення земельного сервітуту через відмову охоронця заповідника 25 червня 2015 року здійснити пропуск позивача та членів його родини до власного будинку (а.с. 7).
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212-215 ЦПК України, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісних позовних вимог, суд першої інстанції не перевірив належним чином чи має місце чинення перешкод позивачеві ОСОБА_6 у користуванні сервітутом Чорноморським біосферним заповідником НАН України, в чому саме полягає таке порушення та не зазначив про це у судовому рішенні і чим це підтверджується. Суд першої інстанції не з'ясував за якою саме адресою знаходиться земельна ділянка, що перебуває у власності позивача ОСОБА_6 (АДРЕСА_2 чи АДРЕСА_3).
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про припинення дії земельного сервітуту, суд першої інстанції не з'ясував належним чином з яких підстав такий позов заявлений, в чому саме полягає неможливість позивача за зустрічним позовом використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням, щодо якої встановлено земельний сервітут, чи підлягає захисту порушене право позивача, а виходив лише з недоведеності позовних вимог, жодним чином не обґрунтувавши своїх висновків у судовому рішенні. При цьому, суд першої інстанції залишив поза увагою доводи позивача за зустрічним позовом Чорноморського біосферного заповідника НАН України щодо розташування на території земельної ділянки відносно якої встановлено земельний сервітут адміністрації Чорноморського біосферного заповідника НАН України, як режимного об'єкту на території якого встановлено певні особливості проходу/проїзду.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, в порушення ст.ст. 303, 315 ЦПК України, на зазначені обставини також уваги не звернув, натомість відхиляючи доводи апеляційної скарги зауважив, що позовні вимоги Чорноморським біосферним заповідником НАН України саме щодо припинення дії земельного сервітуту у суді першої інстанції не заявлялись, залишивши поза увагою підстави зустрічної позовної заяви останнього (а.с.32-34).
Згідно вимог ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, змінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Зі змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що ОСОБА_7 залучений до участі у справі в якості співвідповідача, проте жодного клопотання про залучення останнього як відповідача у справі матеріали справи не містять, як і не містять відповідних ухвал суду першої інстанції про вирішення такого клопотання.
Оскільки заміна неналежного відповідача або залучення іншої особи в якості співвідповідача передбачає розгляд справи спочатку на стадії розгляду справи судом першої інстанції, суди попередніх інстанцій вийшли за межі своїх повноважень, грубо порушивши норми процесуального права.
За таких обставин, судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу Чорноморського біосферного заповідника Національної академії наук Українизадовольнити частково.
Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 23 лютого 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 06 квітня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: О.І. Євтушенко
Т.Л. Ізмайлова
О.В. Кадєтова
С.О. Карпенко