печерський районний суд міста києва
Справа № 757/21807/16-ц
Категорія
20 жовтня 2016 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Гладун Х.А.,
при секретарі - Кулакова І. О.,
розглянувши подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера Івана Анатолійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_2 за межі України, -
ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2016 р. скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26.07.2016 р., якою було задоволено подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера І.А., погоджене заступником директора Департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Крайчинським С. С., про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_2 за межі України, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подання вмотивовано тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знаходиться виконавче провадження № 49928917 з виконання виконавчого листа № 752/15859/14-ц, виданого 22.10.2015 Голосіївським районним судом м. Києва, про стягнення солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 та компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» як солідарних стягувачів грошові кошти в розмірі 748 205 985,02 грн.
25.01.2016 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та боржнику встановлено строк для добровільного виконання рішення суду протягом 7 днів з дня відкриття провадження, копія якої у встановленому законом порядку направлена до відома на адресу боржника ОСОБА_2, та отримана ним 29.01.2016 р., що підтверджується даними Українського Державного підприємств поштового зв'язку «Укрпошта»
В зв'язку з невиконанням судового рішення в добровільному порядку у встановлений строк, державною виконавчою службою розпочато примусове виконання рішення суду.
Так, 10.02.2016 р. державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення - 748 205 985,02 грн. та заборону на відчуження будь-якого майна, що належить боржнику.
В поданні зазначено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.02.2016 за боржником нерухомого майна не зареєстровано.
В судовому засіданні старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера І.А. доводи подання підтримав в повному обсязі, просив задовольнити. Додатково зазначив, що згідно даних Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України боржником ОСОБА_2 регулярно здійснюється перетин державного кордону України виключно шляхом авіасполучення, що потребує значних матеріальних витрат. Крім того, на виконання вимоги державного виконавця про накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках, відкритих боржником ОСОБА_2 в ПАТ КБ «Приватбанк», банківською установою накладено арешт на грошові кошти на загальну суму 54,47 дол. США та 1087,73 грн.. що є явно недостатньою для погашення заборгованості. Станом на день розгляду подання державного виконавця боржник ОСОБА_2 є належним чином повідомленим про відкриття виконавчого провадження, однак судове рішення ним не виконане, будь-яких дій щодо ліквідації заборгованості боржник не вчиняє. Таким чином, державний виконавець вважає, що матеріали виконавчого провадження містять документи, що підтверджують повноту вчинення виконавчих дій, наявність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань, не зважаючи на обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання, в зв'язку з чим подання просить задовольнити.
Частиною 2 ст. 377-1 ЦПК України передбачено, що суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.
Вислухавши думку старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера І.А., дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до статі 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами України і є обов'язковими для виконання на всій території України.
Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя. Конституційний Суд України вважає, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» наголошував, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.
Як роз'яснив Верховний Суд України, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, виконання судових рішень розглядається як невід'ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції. Невиконання судових рішень негативно впливає на авторитет судової влади, оскільки в цьому разі не досягається кінцева мета правосуддя. Це призводить до ситуації, несумісної з принципом верховенства права.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
В силу статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Статтею 6 даного Закону встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV.
За змістом п. 18 ч. 3 ст. 11 вказаного Закону державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи - до виконання зобов'язань за рішенням.
Отже, Законом встановлено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань. Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», як то:
утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця; письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
За змістом цієї статті вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується в порядку, передбаченому цим Кодексом щодо боржників у виконавчому провадженні, за будь-якими виконавчими документами, передбаченими ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, державний виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Як вбачається з матеріалів подання державного виконавця постанова про відкриття виконавчого провадження направлена на адресу боржника ОСОБА_2, зазначену у виконавчому листі, ним отримана, що в розумінні положень ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» є належним повідомленням боржника про відкриття виконавчого провадження. Більше того, його представником оскаржувалася ухвала Печерського районного суду м. Києва від 26.07.2016 р., якою було задоволено подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера І.А. про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_2 за межі України, до апеляційної інстанції. Вищевказане свідчить про те, що боржнику достеменно відомо про відкриття виконавчого провадження. Однак, станом на день розгляду подання, боржник ОСОБА_2 дій, спрямованих на виконання обов'язку, покладеного на нього рішенням суду не вчиняє, і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Даних звернення боржника щодо неможливості виконання судового рішення з інших причин матеріали виконавчого провадження не містять, а його систематичні перетинання державного кордону України унеможливлюють та ускладнюють виконання рішення.
За таких обставин, враховуючи ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання судового рішення щодо стягнення на користь стягувача у виконавчому провадженні значної суми грошових коштів у якості погашення заборгованості, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення подання державного виконавця.
Керуючись ст. 208-210, 212, 377-1 ЦПК України, суд,-
подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера Івана Анатолійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_2 за межі України - задовольнити.
Тимчасово обмежити ОСОБА_2 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документа, до виконання зобов'язань по виконавчому провадженню ВП №49928917 з виконання виконавчого листа № 752/15859/14-ц, виданого 22.10.2015 р. Голосіївським районним судом м. Києва
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Х.А. Гладун