01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5
15 листопада 2016 року К/800/51355/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Веденяпіна О.А.
Юрченко В.П.
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуСкадовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області
на постановуХерсонського окружного адміністративного суду від 28.03.2012
та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2013
у справі № 2-а-5834/11/2170
за позовомПублічного акціонерного товариства «Каланчацький маслозавод»
доЧаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби
провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення ,-
Публічне акціонерне товариство «Каланчацький маслозавод» звернулось до суду з адміністративним позовом до Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000013500 від 18.07.2011.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 28.03.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2013, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача, за результатами якої складено акт №07/2310/00447652 від 05.07.2011;
- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем не нараховано та не сплачено в бюджет авансовий внесок з податку на прибуток на суму 87 446 грн.;
- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000013500 від 18.07.2011, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на суму 109 308 грн. (з яких: 87 446 грн. - за основним платежем та 21 862 грн. - за штрафними санкціями).
Позиція відповідача полягає в тому, що, отримавши прибуток за результатами 2007-2009 роки, позивач, в порушення ч.2 ст.30 Закону України «Про акціонерні товариства», не нарахував дивіденди, в результаті чого, в порушення п.7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не сплатив до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток.
Згідно пп.7.8.1 п.7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства-емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.
За змістом пп.7.8.2 п.7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що акціонери-учасники позивача рішення про нарахування та виплату дивідендів не приймали, а отриманий прибуток направили на розвиток виробництва.
Статтею 30 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено порядок виплати дивідендів.
Пунктом 11 розділу VII Прикінцевих положень Закону України від 27.04.2010 року №2154- VI «Про державний бюджет на 2010 рік» (який набрав чинності 30.04.2010 року) внесено зміни до ч.2 ст.30 Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до яких виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків.
Рішенням Конституційного Суду України №22-рп/2010 від 30.11.2010 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними)‚ положення статей 14‚ 24‚ 64‚ пунктів 7-13 розділу VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року № 2154-VІ.
За встановлених обставин даної справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованою позицію судів попередніх інстанцій про те, що посилання відповідача на вимоги ч.2 ст.30 Закону України «Про акціонерні товариства» (зі змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»), як на норму, що зобов'язувала позивача нарахувати та виплатити до 30.06.2010 дивіденди коштами у розмірі не менше 30 % чистого прибутку, отриманого у 2007-2009 роках, є необґрунтованими.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Скадовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.
2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2013 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
Судді О.А. Веденяпін
В.П. Юрченко