"10" листопада 2016 р. м. Київ К/800/301/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головчук С.В. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій, скасування наказів, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що з 14 липня 2014 року по 27 серпня 2014 року він перебував на лікарняному, про відкриття якого по телефону повідомляв свого безпосереднього керівника. Однак, 31 липня 2014 року наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС України в Донецькій області) № 301о/с ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29 липня 1991 року (далі - Положення). Посилаючись на те, що його звільнення є незаконним, оскільки проведено у період перебування на лікуванні, зі службовим розслідуванням та наказом ГУ МВС України в Донецькій області № 1396 від 28 липня 2014 року позивача не ознайомлено, просив суд визнати протиправними дії ГУ МВС України в Донецькій області щодо неознайомлення ОСОБА_4 з висновком службового розслідування та наказом ГУ МВС України в Донецькій області № 1396 від 28 липня 2014 року, визнати протиправним наказ ГУ МВС України в Донецькій області № 1396 від 28 липня 2014 року в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення, скасувати наказ ГУ МВС України в Донецькій області № 301о/с від 31 липня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_4, поновити позивача на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління ГУ МВС України в Донецькій області з 31 липня 2014 року, стягнути з Донецького міського управління ГУ МВС України в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути з ГУ МВС України в Донецькій області 20000 грн. завданої моральної шкоди та понесені судові витрати.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправними та скасовано накази ГУ МВС України в Донецькій області № 1396 від 28 липня 2014 року та № 301о/с від 31 липня 2014 року в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ. Поновлено ОСОБА_4 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління ГУ МВС України в Донецькій області з 01 серпня 2014 року. Стягнуто з Донецького міського управління ГУ МВС України в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 55188 грн. 06 коп. з відрахуванням сум податків та обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ГУ МВС України в Донецькій області порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, судом не враховано положень Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут) щодо підвищеної відповідальності працівників органів внутрішніх справ у порівнянні з пересічними громадянами та що начальник є прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганного виконання вимог Присяги та іншого для підлеглих. Вказує, що апеляційний суд не дав належної правової оцінки тим обставинам, зокрема, що позивач був відсутній на службі, не виходив на зв'язок з керівництвом, не повідомив місця свого перебування.
ОСОБА_4 у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційним судом правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Вказує, що медичні довідки, які тимчасово звільняли його від виконання службових обов'язків не були подані ним до місця служби через звільнення зі служби ще до закінчення лікарняного. Просить залишити касаційну скаргу ГУ МВС України в Донецькій області без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ України та на час виникнення спірних правовідносин обіймав посаду слідчого відділення з розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи СВ Ворошиловського РВ Донецького міського управління ГУ МВС України в Донецькій області.
28 липня 2014 року ГУ МВС в Донецькій області видано наказ № 1396, яким за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст.10 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту, порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382, п.п. 1.2,2.2,4.1, (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012, що виразилося в невиході на службу без поважних причин слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Ворошиловського РВ Донецького міського управління ГУ МВС України в Донецькій області капітана міліції ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ України.
Вказаний наказ виконано шляхом видання 31 липня 2014 року ГУ МВС в Донецькій області наказу № 301о/с про звільнення позивача із займаної посади за п. «є» ст. 64 (за порушення дисципліни) Положення у запас (з постановкою на військовий облік), з 31 липня 2014 року.
Підставою для звільнення ОСОБА_4 став висновок службового розслідування, затверджений 28 липня 2014 року, в ході якого встановлено порушення позивачем вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7,8 Дисциплінарного статуту, Присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382, п.п. 1.2,2.2,4.1, (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України №155-2012, що виразилося у відмові прибути до м. Маріуполя за усним наказом керівництва ГУ МВС в Донецькій області для подальшого проходження служби в ОВС Маріупольського оперативного округу.
Крім того, судами встановлено, що з 14 липня 2014 року по 21 липня 2014 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні в КЗОЗ «Михайлівський центр первинної медико-санітарної допомоги» та був направлений на лікування до ЛОР відділення КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня»; з 22 липня 2014 року по 05 серпня 2014 року - на стаціонарному лікуванні у ЛОР відділенні КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня ЗОР»; з 05 серпня 2014 року по 15 серпня 2014 року - на стаціонарному лікуванні у ЛОР відділенні КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР.
06 серпня 2014 року в Медичному центрі ТОВ «Лекар» ОСОБА_4 проведена операція, а з 16 серпня 2014 року по 27 серпня 2014 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні в поліклінічному відділенні Михайлівського району.
Розпорядження про передислокацію підрозділів органів внутрішніх справ міста Донецька до іншої місцевості до 14 липня 2014 року до судів не надано.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наявності підстав, передбачених п. 64 «є» Положення для звільнення позивача з органів внутрішніх справ, оскільки останній не повідомив керівництво про причини відсутності на службі, не надав документів на підтвердження поважності причин відсутності на службі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов в частині визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення, апеляційний суд виходив з того, що звільнення ОСОБА_4 за п. 64 «є» Положення є протиправним, оскільки позивач на час звільнення перебував на лікуванні та був непрацездатним, під час проведення службового розслідування не мав можливості надати пояснення щодо обставин, які стали причиною звільнення. Крім того, неповідомлення у встановленому порядку керівника про причини неявки на службу як порушення службової дисципліни є неспіврозмірним із таким видом дисциплінарного стягнення як звільнення.
Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
За приписами ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Згідно підпункту «є» пункту 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.
Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою рядового або начальницького складу службової дисципліни, визначення якої наведене у статті 1 цього Статуту (стаття 2 Дисциплінарного статуту).
Такими підставами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи рядового або начальницького складу органів внутрішніх справ ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.
Частиною 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Відповідно до ст. 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Виходячи зі змісту ст. 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до ст. 14 цього ж Статуту при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Враховуючи, що позивач був відсутній на службі з поважних причин, оскільки перебував на лікуванні, в тому числі і на стаціонарному, а сам лише факт неповідомлення у встановленому порядку свого безпосереднього керівника про причини неявки на службу як порушення службової дисципліни є неспіврозмірним із таким видом дисциплінарного стягнення як звільнення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині визнання протиправними та скасування наказів ГУ МВС України в Донецькій області № 1396 від 28 липня 2014 року та № 301о/с від 31 липня 2014 року в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ та поновлення останнього на раніше займаній посаді з 01 серпня 2014 року.
До того ж, судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що доказів наявності розпорядження про передислокацію підрозділів внутрішніх справ м. Донецька до іншої місцевості до 14 липня 2014 року відповідачем не надано.
Разом з тим, вирішуючи спір в частині стягнення з Донецького міського управління ГУ МВС України в Донецькій області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 55188 грн. 06 коп. з відрахуванням сум податків та обов'язкових платежів на підставі довідок № 244 від 23 вересня 2015 року та № 771/15 від 13 листопада 2015 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що середньомісячний заробіток обчислюється із грошового утримання позивача за останні 6 місяців його роботи з урахуванням суми індексації, надбавки за службу в нічний час та матеріальної допомоги.
Проте з такими висновками погодитися не можливо з огляду на наступне.
Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Згідно пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, враховуючи те, що суд апеляційної інстанції вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не визначив розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку № 100, та включив до розрахунку індексацію та матеріальну допомогу на оздоровлення, рішення суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Крім того, вирішуючи спір в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі, крім іншого, і довідки № 244 від 23 вересня 2015 року, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що листом № 772/15 УФ від 13 листопада 2015 року ГУ МВС України в Донецькій області просило вважати недійсною довідку № 244 від 23 вересня 2015 року. Відмінності у цих довідках полягають у видах виплат, що включаються при обчисленні заробітної плати.
Отже, суд апеляційної інстанції мав навести обґрунтування чому він надає перевагу одному доказу перед іншим.
Відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
Згідно з частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд в цій частині до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року в частині стягнення з Донецького міського управління ГУ МВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В решті постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді С.В. Головчук
А.Ф. Загородній
Ю.К. Черпак