ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
13 січня 2010 року < Час проголошення > № 2а-9622/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючої судді:Пісоцької О.В.,
суддів: Донця В.А., Кузьменка В.А.,
за участю:
секретаря
судового засіданні Кузьменкової С.П.,
- ОСОБА_1 ,
- представника Генерального штабу Збройних Сил України Петросюка О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві справу
за позовною заявоюОСОБА_1
до:Міністра оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України
провизнання протиправною дію та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Міністра оборони України (далі - відповідач-1), Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач-2) про:
- визнання протиправними дій відповідача-1, які полягають у невиконанні вимог нормативно-правових актів щодо виплати надбавки за виконання особливо важливих завдань позивачу як військовослужбовцю, який безпосередньо розробляє, проводить експертизу проектів нормативно-правових актів, за період з 01 січня 2009 року по 01 березня 2009 року у розмірі 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років;
- зобов'язання відповідача-2 вчинити відповідні дії щодо проведення перерахунку розмірів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2009 року по 01 березня 2009 року, з урахуванням надбавки за виконання особливо важливих завдань (як військовослужбовцю, який безпосередньо розробляє, проводить експертизу проектів нормативно-правових актів), у розмірі 100 відсотків, та проведення виплати суми різниці між фактично отриманим та перерахованим грошовим забезпеченням.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на наступні обставини.
З 13 січня 2005 року позивач проходить службу у Командуванні сил підтримки Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ) на посаді начальника служби правового забезпечення -помічника Командувача сил підтримки Збройних Сил України з правових питань. На даний час позивач обіймає посаду начальника управління правового забезпечення -помічника Командувача сил підтримки Збройних Сил України з правової роботи.
31 жовтня 2006 року між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на п'ять років. Зі змісту пункту другого вказаного контракту передбачено, що Міністерство оборони України зобов'язується забезпечити додержання прав позивача та прав членів його сім'ї і не допускати звуження їх змісту та існуючих свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства тощо.
Весь окреслений період ОСОБА_1 перебуває на грошовому забезпеченні у фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з Наказом Міністра оборони України «Про внесення змін до Наказу Міністра оборони України від 19 лютого 2008 року №56»від 21 січня 2009 року №22, який не пройшов правової експертизи та незареєстрований в Міністерстві юстиції України, до переліку типових посад військовослужбовців внесено зміни, внаслідок яких встановлену йому раніше надбавку у розмірі 100 відсотків посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років зменшено до 75 відсотків, що спричинило у період з 01 січня 2009 року по 01 березня 2009 року виплату грошового забезпечення у значно менших розмірах.
ОСОБА_1 вважає, що зазначені дії відповідача-1 порушують його права та суперечать вимогам статті 22 Конституції України, Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу'від 07 листопада 2007 року №1294 та п. 15.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 14 липня 2008 року №638/15329, оскільки зменшення розміру надбавки, як вбачається з вказаних нормативно-правових актів, можливе лише за наявності несвоєчасного або низькоякісного виконання завдань позивачем, а таких підстав не було.
У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Міністр оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні у повному обсязі.
В обґрунтування своїх заперечень відповідачі в письмових поясненнях зазначили, що відповідно до пункту п'ятого Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу'від 07 листопада 2007 року №1294 Міністру оборони України надано право, а не покладено на нього обов'язок, у межах асигнувань встановлювати військовослужбовцям, які безпосередньо розробляють, проводять експертизу проектів нормативно-правових актів, надбавки, які передбачено положенням про відповідні структурні підрозділи, у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
Згідно з п. 15.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, Міністр оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, своїм рішенням встановлює розміри надбавки за виконання особливо важливих завдань, про що складається відповідний наказ Міністра оборони України.
А тому дії відповідача-1, які є предметом розгляду у даній справі, не можуть порушувати права та інтереси позивача, оскільки вчинені у межах наданих йому повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України.
Також представник відповідачів зауважив на тому, що пунктом шостим статті 51 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями.
Щодо вимоги позивача до Генерального штабу Збройних Сил України, то представник останнього також заперечив проти їх задоволення, оскільки відповідач-2 виконує накази Міністра оборони України.
Ознайомившись з матеріалами справи та поданими документами, заслухавши пояснення позивача та представника відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої та другої Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень збоку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Положенням про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1080, визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 31 жовтня 2006 року між Міністерством оборони України в особі начальника Генерального штабу -Головнокомандувача Збройних Сил України, та ОСОБА_1 -начальником служби правового забезпечення -помічником Командувача сил підтримки Збройних Сил України, укладено на п'ять років контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України.
Вказаним контрактом про проходження військової служби у Збройних Силах України від 31 жовтня 2006 року визначено вимоги до його сторін, зокрема, що позивач бере на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії контракту на умовах, установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють порядок проходження військової служби, та цього контракту. Разом з тим, Міністерство оборони України зобов'язується забезпечувати додержання прав ОСОБА_1 та прав членів його сім'ї, включаючи отримання пільг, гарантій та компенсацій, установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, які визначають статус військовослужбовців та порядок проходження військової служби, не допускати звуження змісту та обсягу прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства, а також призначення його на військову посаду відповідно до професійної освіти, військового звання та військово-облікової спеціальності.
На час звернення ОСОБА_1 до суду з позовними вимогами останній обіймає посаду начальника управління правового забезпечення -помічника Командувача сил підтримки Збройних Сил України з правової роботи.
Відповідно до Наказу Міністра оборони України «Про виплату надбавки за виконання особливо важливих завдань військовослужбовцям, які безпосередньо розробляють, проводять експертизу проектів нормативно-правових актів'від 19 лютого 2008 року №56 позивач отримував надбавку у розмірі 100 відсотків посадового окладу як військовослужбовець, який безпосередньо розробляє, проводить експертизу проектів нормативно-правових актів, вже на посаді начальника управління правового забезпечення -помічника Командувача сил підтримки з правової роботи (військової частини НОМЕР_1 ) протягом 2008 року.
Наказом Міністра оборони України від 21 січня 2008 року №22 внесено зміни до Наказу Міністра оборони України від 19 лютого 2008 року №56 в частині встановлення надбавки шляхом зменшення їх розміру (порівняно з 2008 роком) військовослужбовцям, які безпосередньо розробляють та проводять експертизу проектів нормативно-правових актів.
Згідно зі змістом статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України'Генеральний штаб Збройних Сил України зобов'язаний виконувати накази Міністра оборони України.
Отже, Наказом Командувача сил підтримки Збройних Сил України від 30 січня 2009 року №27 на виконання вимог пункту першого Наказу Міністра оборони України «Про виплату надбавки за виконання особливо важливих завдань військовослужбовцям, які безпосередньо розробляють, проводять експертизу проектів нормативно-правових актів'від 19 лютого 2008 року №56 (із змінами, внесеними наказом Міністра оборони України від 21 січня 2009 року №22) ОСОБА_1 встановлено надбавку у розмірі 75 відсотків, виплата якої проведена з січня по лютий включно 2009 року.
Зауваження відповідача на виконання ОСОБА_1 посадових обов'язків відсутні, рівень складності та обсягів завдань позивача з 2007 року по 2009 рік не змінився.
З переліченими обставинами сторони погодились та останніми не спростовувались.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.
Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно з частиною другою Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу'від 07 листопада 2007 року №1294, з урахуванням змін та доповнень, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, (далі -Постанова КМУ №1294) виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ та іншими державними органами.
На виконання вказаної вимоги Постанови КМУ №1294 Наказом Міністра оборони України №260 від 11 червня 2008 року затверджено Інструк?цію про порядок виплати грошо?вого забезпечення військово?службовцям Збройних Сил Укра?їни та деяким іншим особам, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за № 638/15329 (далі -Інструкція №260).
Частиною четвертою Постанови КМУ №1294 визначено, що умови оплати праці державних службовців та інших працівників бюджетної сфери визначаються відповідно до умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, установ, закладів та організацій відповідних галузей бюджетної сфери.
Частиною п'ятою вищевказаної Постанови КМУ керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право установлювати надбавку тим військовослужбовцям, які безпосередньо розробляють, проводять експертизу проектів нормативно-правових актів, передбачені положеннями про відповідні структурні підрозділи, - у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років. Порядок та умови виплати такої надбавки визначаються залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних завдань. У разі несвоєчасного або низькоякісного виконання завдань надбавка скасовується або розмір її зменшується.
У пункті 15.7 Інструкції №260 передбачені наслідки несвоєчасного або неякісного виконання завдань військовослужбовцями, умови і порядок зменшення та скасування грошової надбавки, зокрема, рішення про зменшення розміру надбавки або її скасування здійснюється наказом командира (начальника) військової частини (установи) на підставі податних за командою рапортів безпосередніх командирів (начальників) з клопотанням про зменшення розміру надбавки або її скасування.
Пунктом 15.4 Інструкції №260 визначено, що Міністр оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, своїм рішенням встановлює розміри надбавки за виконання особливо важливих завдань, про що складається відповідний наказ Міністра оборони України.
Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та норми законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про правомірність дій Міністра оборони України щодо виконання покладених на нього обов'язків як керівника державного органу з питань виплати позивачу грошового забезпечення як військовослужбовцю, який безпосередньо розробляє, проводить експертизу проектів нормативно-правових актів (далі -виконання особливо важливих завдань).
Так, Постановою КМУ №1294 надано право Міністру оборони України як керівнику державного органу встановлювати військовослужбовцям розміри грошової надбавки за виконання особливо важливих завдань шляхом підписання відповідних наказів. Проте, таке право керівники мають можливість реалізовувати лише у межах асигнувань, що виділяються на утримання державних органів.
Разом з тим, вказаним нормативно-правовим актом не передбачено мінімального розміру відсотку при визначенні вказаної грошової надбавки за умов якісного виконання особливо важливих завдань, а також - обов'язку відповідача-1 дотримуватися нарахування вказаних грошових виплат саме у 100-відсотковому розмірі від посадового окладу військовослужбовця. Крім того, Постанова КМУ №1294 обмежує керівника у застосуванні таких виплат шляхом встановлення вимог щодо дотримання останнім при нарахуванні меж асигнувань та граничного відсотку від посадового окладу.
Отже, дії, вчинені відповідачем-1 щодо прийняття Наказу від 21 січня 2009 року №22, не передбачали процедури попередження, на якій зауважив позивач, оскільки були вчинені у зв'язку зі зменшенням асигнувань, а не на підставі несвоєчасного та неякісного виконання позивачем особливо важливих завдань.
Не лишається поза увагою суду і вимоги чинного законодавства щодо зобов'язань, взятих особами за рахунок коштів Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законами про Державний бюджет України. Такі зобов'язання, відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України, не вважаються бюджетними, визначаються як бюджетні правопорушення та передбачають відповідальність відповідних посадових осіб.
Також судом не можуть враховуватися посилання позивача на зменшення обсягу прав останнього, передбачених у контракті від 31 жовтня 2006 року, оскільки жодним чином відповідачем-1 не допущено звуження змісту та обсягу прав та свобод ОСОБА_1 та членів його сім'ї. Крім того, позивач зобов'язувався проходити військову службу у Збройних Силах України на умовах, установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють порядок проходження військової служби.
Пункт п'ятий Постанови КМУ №1294, який визначає нарахування вищевказаних грошових виплат військовослужбовцям як обмежене право відповідача-1, діє та у порядку, визначеному законодавством, не змінювався.
Твердження ОСОБА_1 відносно проведення експертизи та реєстрації Наказу Міністра оборони України «Про внесення змін до Наказу Міністра оборони України від 19 лютого 2008 року №56»від 21 січня 2009 року №22 суд не враховує, оскільки вони спростовуються наступним.
Відповідно до Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади'від 03 жовтня 1992 року №493/92 здійснюється державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади (далі -Положення №731).
Частиною другою цього Положення №731 визначено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, а у пункті «д» частини п'ятої Положення №731 зазначено, що на державну реєстрацію не подаються акти спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм.
Таким чином, Наказ відповідача-1 від 21 січня 2009 року №22 не підлягає реєстрації в Міністерстві юстиції України, оскільки спрямований на виконання Постанови КМУ №1294.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази та пояснення позивача, представника відповідачів, надані під час розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що Міністром оборони України доведено правомірність вчинених ним дій, які є предметом судового розгляду, що передбачає відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 до відповідача-1.
Оскільки накази відповідача-1 є обов'язковими до виконання відповідачем-2, і дії останнього фактично не оскаржуються позивачем, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог і до Генерального штабу Збройних Сил України.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-71, 99-102, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя О.В. Пісоцька