ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.11.2016Справа №910/17376/16
За позовом Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплет" Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул", м. Київ
про неналежне виконання та стягнення неустойки за договором поставки від 22.05.2015 р. № 53-129-01-15-00507 в сумі 1 161 487,88 грн.
Суддя Комарова О.С.
Представники сторін:
від позивача: Шевченко І.О. (представник за довіреністю)
від відповідача: не з'явились
В судовому засіданні 15 листопада 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплет" Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", 21 вересня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 6217/51 від 19.09.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул", про неналежне виконання та стягнення неустойки за договором поставки від 22.05.2015 року № 53-129-01-15-00507 в сумі 1 161 487,88 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 53-129-01-15-00507 від 22.05.2015 року в частині строків своєчасної поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 року порушено провадження у справі № 910/17376/16 та призначено розгляд справи на 18.10.2016 року.
Через відділ діловодства суду 29.09.2016 року від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про долучення документів до матеріалів справи, які було долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 18.10.2016 року від відповідача надійшло заперечення на позов б/н від 17.10.2016 року, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що відповідач листами №05/06-01 від 05.06.2015 р. та №08/06-01 від 08.06.2015 р. вимагав позивача терміново надати оригінал договору та попереджав, що затримка в отриманні підписаного договору з боку позивача призведе до невключення до графіку виробництва товару, як і до затримки його поставки, а відповідальність за прострочення термінів поставки буде покладено на позивача. Відповідач вказує, що лише 10.06.2015 р. представник відповідача отримав договір поставки №53-129-01-15-00507 від 22.05.2015 р. відповідно до листа № 3528/42 від 22.05.2015 р., а відсутність оригіналу договору не давало достатніх підстав здійснити попередню оплату та розмістити замовлення на заводі виробника та вчасно бути включеним до графіку замовлень заводу виробника, що і призвело до суттєвого збільшення строків виготовлення та постачання продукції.
В судовому засіданні 18.10.2016 року оголошено перерву до 15.11.2016 року.
Через відділ діловодства суду 14.11.2016 року від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання, яке було долучено судом до матеріалів справи.
В судовому засіданні 15.11.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору.
Розглянувши в судовому засіданні 15.11.2016 року подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Зі змісту даної норми вбачається, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
В пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника з урахуванням обставин конкретної справи можуть бути відхилені виходячи з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1-5 статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Положеннями ст. 28 Господарського процесуального кодексу України визначено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).
Тобто, ст. 28 Господарського процесуального кодексу України не визначає представників юридичних осіб, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації, як єдиних представників останніх в суді. Безпосередньо представляти інтереси сторони надано керівникам підприємств та організацій, іншим особам, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Так, клопотання відповідача, підписане директором ТОВ «Сіті Соул» - Анапріюк А.С., свідчить про реальну можливість відповідача здійснити своє представництво в суді безпосередньо на рівні керівництва, враховуючи при цьому обмежений строк вирішення спору (ст. 69 ГПК України).
Разом з цим, суд звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки останнє розцінюється судом як свідоме та безпідставне ухилення від розгляду справи, пошук шляхів для затягування судового процесу та обмеженістю процесуального строку вирішення спору, встановленого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Представник відповідача в судове засідання 15.11.2016 року не з'явився.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,
22 травня 2015 року між Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплет" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" (надалі - відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № 53-129-01-15-00507 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити трансформатори напруги ємнісні (далі - продукція) виробництва Trench Ltd, Канада (структурний підрозділ фірми Siemens AG, Німеччина), для ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.
Відповідно до п. 1.2. договору, найменування, одиниця виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціни, належність до систем, важливих для безпеки (СВБ), строк поставки зазначені в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.
В п.п. 3.1., 3.2. договору визначено, що сума договору становить 8 732 991,60 грн., у тому числі ПДВ - 1 455 498,60 грн. Ціна на кожну одиницю продукції встановлена в національній валюті України і зазначена в специфікації.
Строки поставки продукції вказані у специфікації. За умови погодження з покупцем допускається поставка продукції партіями (п. 5.1. договору).
За умовами п. 5.4. договору, датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.
Пунктом 5.10. договору встановлено, що право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, який підтверджує виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки продукції.
Відповідно до п. 7.2. договору, за порушення строку поставки продукції за договором постачальнику нараховується пеня в розмірі 0,1% вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення (включно з днем фактичної поставки, відповідно до видаткової накладної), але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язання. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленої продукції.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2016 р., а в частині оплату за поставлену продукцію, до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов'язань постачальника, передбачених договором, договір діє до закінчення терміну дії гарантії (п. 10.1. договору).
Так, у відповідності до специфікації № 1, яка є додатком № 1 до договору № 53-129-01-15-00507 від 22.05.2015 року, відповідач мав поставити наступний асортимент та кількість продукції: трансформатор напруги ємнісний 750 кВ типу TEIMF 765; відповідно до технічних вимог та умов постачання "Емнісні трансформатори напруги для ВРП-750 кВ 00.ЭЦ.АВ.ТТ.46-13", технічної специфікації виробника; креслення виробниках" 21510050-10; не СВБ, к.б.4Н, к.с. ІІ; у кількості - 3 штуки; загальною вартістю 8 732 991,60 грн. Строк поставки - протягом 10 місяців від дня укладання договору.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки № 53-129-01-15-00507 від 22.05.2015 року відповідач поставив позивачу обумовлену договором продукцію, що підтверджується видатковою накладною № 11 від 24.05.2016 року (копія містяться в матеріалах справи), проте, продукція за зазначеною видатковою накладною була поставлена відповідачем з порушенням, встановлених в п. 5.1. договору та специфікації, строків.
В подальшому, 15.06.2016 року сторонами було підписано акт приймання-передачі продукції № 84/61.
Як вказує позивач, 03.08.2016 року він звернувся до відповідача з претензією про сплату неустойки (штрафу, пені) в сумі 1 161 487,88 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором поставки № 53-129-01-15-00507 від 22.05.2015 року в частині своєчасної поставки, обумовленої вказаним договором продукції.
Позивач стверджує, що вищезазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача неустойки за договором поставки від 22.05.2015 р. № 53-129-01-15-00507 в сумі 1 161 487,88 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що листами №05/06-01 від 05.06.2015 р. та №08/06-01 від 08.06.2015 р. відповідач вимагав позивача терміново надати оригінал договору та попереджав, що затримка в отриманні підписаного договору з боку позивача призведе до невключення до графіку виробництва товару, як і до затримки його поставки, а відповідальність за прострочення термінів поставки буде покладено на позивача. Відповідач вказує, що лише 10.06.2015 р. представник відповідача отримав договір поставки №53-129-01-15-00507 від 22.05.2015 р. відповідно до листа № 3528/42 від 22.05.2015 р., а відсутність оригіналу договору не давало достатніх підстав здійснити попередню оплату та розмістити замовлення на заводі виробника та вчасно бути включеним до графіку замовлень заводу виробника, що і призвело до суттєвого збільшення строків виготовлення та постачання продукції.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справах №23/225 від 28.02.2011 року, №06/5026/1052/2011 від 27.04.2012 року та № 3-88гс11 від 09.04.2012 року.
В п. 7.2. договору передбачено, що за порушення строку поставки продукції за договором постачальнику нараховується пеня в розмірі 0,1% вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення (включно з днем фактичної поставки, відповідно до видаткової накладної), але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язання. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленої продукції.
Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Як вже було встановлено судом, 22.05.2015 року між позивачем, як покупцем та відповідачем, як постачальником було укладено договір поставки № 53-129-01-15-00507, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити трансформатори напруги ємнісні (далі - продукція) виробництва Trench Ltd, Канада (структурний підрозділ фірми Siemens AG, Німеччина), для ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.
Судом встановлено, що у відповідності до специфікації № 1, яка є додатком № 1 до договору № 53-129-01-15-00507 від 22.05.2015 року, відповідач мав поставити наступний асортимент та кількість продукції: трансформатор напруги ємнісний 750 кВ типу TEIMF 765; відповідно до технічних вимог та умов постачання "Емнісні трансформатори напруги для ВРП-750 кВ 00.ЭЦ.АВ.ТТ.46-13", технічної специфікації виробника; креслення виробниках" 21510050-10; не СВБ, к.б.4Н, к.с. ІІ; у кількості - 3 штуки; загальною вартістю 8 732 991,60 грн. Строк поставки - протягом 10 місяців від дня укладання договору.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору поставки № 53-129-01-15-00507 від 22.05.2015 року відповідач поставив позивачу обумовлену договором продукцію, що підтверджується видатковою накладною № 11 від 24.05.2016 року (копія містяться в матеріалах справи).
15.06.2016 року сторонами було підписано акт приймання-передачі продукції № 84/61.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності зі статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Як встановлено судом, продукцію відповідач поставив з порушенням строків встановлених у п. 5.1. договору та специфікації (протягом 10 місяців від дня укладання договору), у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № 53-129-01-15-00507 від 22.05.2015 року щодо строків своєчасної поставки продукції.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та штрафу, суд встановив, що позивач здійснив нарахування пені та штрафу у відповідності до умов договору, а тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 550 178,47 грн. та штрафу в сумі 611 309,41 грн. за порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № 53-129-01-15-00507 від 22.05.2015 року щодо строків своєчасної поставки продукції є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю за розрахунком позивача.
У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
При цьому, доводи відповідача, викладені у заперечені на позов не приймаються судом до уваги, оскільки, підписуючи договір поставки № 53-129-01-15-00507 від 22.05.2015 року, відповідач був обізнаний про обсяг зобов'язань за ним, а відсутність оригіналу договору не є причиною щодо невиконання зобов'язань за вказаним правочином у визначений у ньому строк.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви було сплачено 17 423,23 грн. судового збору. Проте, відповідно до Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на момент звернення позивача із позовом до суду, за подання позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378,00 грн.) та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (206 700,00 грн.). Тобто позивач повинен був сплатити 17 422,32 грн. (1 161 487,88*1,5%). Таким чином, зайво сплачений судовий збір в розмірі 0,91 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" (ЄДРПОУ 37897422, адреса: 04073, м. Київ, вул. Семена Скляренка, 15) на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код ЄДРПОУ 26251923, адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 108, літ. А) неустойки: пені - 550 178,47 грн. (п'ятсот п'ятдесят тисяч сто сімдесят вісім гривень 47 копійок), штрафу - 611 309,41 грн. (шістсот одинадцять тисяч триста дев'ять гривень 41 копійка) та судовий збір - 17 422,32 грн. (сімнадцять тисяч чотириста двадцять дві гривні 32 копійки). Видати наказ.
3. Повернути зайво сплачений судовий збір на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код ЄДРПОУ 26251923, адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 108, літ. А) в розмірі 0,91 грн. (91 копійка) з Державного бюджету України.
4. Копію рішення надіслати відповідачу у справі 910/17376/16.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 17.11.2016 року.
Суддя О.С. Комарова