36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
08.11.2016 р. Справа № 917/133/16
за позовом Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко", вул.Матросова, 10, м.Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область, 37240; адреса для листування: вул. Заводська, 4, смт. Степанівка, Сумська область, 42305
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", вул.Будька,47, м.Гадяч, Полтавська область, 37300
про стягнення 220 524,56грн.
Суддя Погрібна С.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 164 від 30.12.2015р.
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 9 від 02.03.2016р.
В судовому засіданні 08.11.2016р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.
Суть спору: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 220 524,56грн., з яких 51 357,51грн. інфляційні втрати, 34 388,88грн. три відсотки річних, 34 388,88 грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами та 100 389,29 грн. штраф, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань, за Договором поставки №92-П від 18.09.2014р.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов"язань в частині оплати отриманого товару за Договором поставки №92-П від 18.09.2014р.
Ухвалою суду від 31.03.2016р. провадження у даній справі було зупинено до вирішення пов"язаної з нею справи № 912/1229/16 за позовом ТОВ "Гадячсир" до ПАТ "Райз - Максимко", про визнання недійсним Договору поставки № 92-П від 18.09.2014р.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2016року (т.2, арк. с. 34-38) ухвалу господарського суду Полтавської області від 31.03.2016 року у справі №917/133/16 скасовано. Матеріали справи передано на розгляд до господарського суду Полтавської області.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2016 року (т.2, арк. с. 71-75) постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 року у справі №917/133/16 залишено без змін.
Господарський суд Полтавської області ухвалою від 18.08.2016 року призначив справу №917/133/16 до розгляду (т.2, арк. с. 78).
31.03.2016р. позивачем в зв"язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (вхід. №4078) (т.1, а.с.176-178). Зокрема в поданій заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 379 239,46грн. інфляційних втрат, 67 282,75грн. 3% річних, 67 282,75грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 498 408,03 грн. штрафу, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань, за Договором поставки №92-П від 18.09.2014р.
20.09.2016р. позивач подав заяву (вхід. №11612) про зменшення розміру позовних вимог, сума яких за новим розрахунком становить 559 948,97грн., з яких 53 316,88грн. інфляційних втрати, 27 230,05грн. три відсотки річних річних, 27 230,05грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами та 452 171,99грн. штраф, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань, за Договором поставки №92-П від 18.09.2014р. (т.2, а.с. 82-83).
Ухвалою від 20.09.2016р. заяви від 31.03.2016р. та 20.09.2016року були прийняті до розгляду.
04.10.2016р. від позивача надійшли письмові пояснення (вхід. №12146) (т.2, а.с.164-188) відповідно до яких позивач повідомив суд про перерахунок інфляційних втрат, 3% річних, відсотків за користування чужими грошовими коштами, штрафу та надав новий розрахунок. Так позивач просить суд стягнути з відповідача 220 524,56 грн., з яких 51 357,51 грн. інфляційних втрат, 34 388,88 грн. три відсотки річних, 34 388,88 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 100 389,29 грн. штрафу.
Фактично поданим письмовим поясненням позивачем зменшено позовні вимоги в частині нарахованих інфляційних втрат і штрафу та збільшено в частині 3% річних, і відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.
Виходячи з п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Таким чином, ціна позову, яку згідно з частиною третьою статті 55 ГПК вказує позивач складає 220 524,56грн., з яких 51 357,51грн. інфляційні втрати, 34 388,88грн. 3% річних, 34 388,88 грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами та 100 389,29 грн. штраф, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань, за Договором поставки №92-П від 18.09.2014р.
Представник позивача на задоволенні позову наполягає з мотивів викладених у позовній заяві з урахуванням зменшених позовних вимог.
Відповідач надав письмове пояснення по суті спору (№ 1099/3-9 від 08.11.2016р.) в якому просить відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 34388,88 грн. 3% річних за користування чужими грошовими коштами, з тих підстав, що позивачем вже заявлено вимогу про стягнення 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Між Приватним акціонерним товариством "Райз-Максимко" (постачальник за договором; позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (покупець за договором; відповідач по справі) 18.09.2014р. був укладений договір поставки № 92-П (далі Договір) (т.1, а.с.40-41).
За умовами даного Договору постачальник зобов'язався передавати у власність покупця молочну сировину (молоко коров'яче незбиране ДСТУ 3662-97, яке піддавалося попередній фізичній обробці (фільтрації, охолодженню), далі за текстом молоко, а покупець зобов'язався приймати й оплачувати молоко на умовах та в порядку визначеному цим договором.
Підпунктом 4.2.3. Договору визначено, що покупець зобов'язаний своєчасно проводити оплату придбаного молока за цінами, визначеними сторонами у додатку № 1.
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що ціна на молоко встановлюється в національній валюті України - гривні та погоджується сторонами шляхом підписання протоколу погодження цін (додаток № 1), який є невід'ємною частиною Договору.
У пункті 5.4. договору сторони погодили, що відповідач проводить оплату за придбане молоко у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 7 календарних днів з моменту переходу права власності на молоко.
В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на те, що ним було на виконання умов Договору за період з 19.09.2014 року по 31.10.2015р. було передано відповідачу товар на загальну суму 29 149 478,06 грн., що підтверджується наданими позивачем копіями приймальних квитанцій, видаткових накладних та довіреностей на отримання товару (т. 1, а.с. 58-143).
Відповідачем факт отримання від позивача молочної продукції на загальну суму 29 149 478,06 грн. не заперечується.
Як вказує позивач у заяві про зменшення позовних вимог та не заперечується відповідачем, відповідач за одержаний товар розрахувався повністю, але з порушенням строків, узгоджених умовами Договору.
На підтвердження здійснення відповідачем оплат за поставлений товар позивачем надано копії банківських виписок (т. 2, а.с. 100-155), також відповідачем надано копії платіжних доручень (т. 2, а.с. 191-220) про перерахування позивачу за отриманий товар коштів на загальну суму 5 214 000,00 грн.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст.712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Отже, змістом договору купівлі продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором чи товарно-розпорядчими документами не визначено іншого строку оплати.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Судом встановлено, що підписаними між сторонами накладними, приймальними квитанціями та довіреностями, виданими відповідачем на отримання цінностей, підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу на загальну суму 29 149 478,06 грн.
У пункті 5.4. договору сторони погодили, що відповідач проводить оплату за придбане молоко у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 7 календарних днів з моменту переходу права власності на молоко.
З огляду на визначений у договорі порядок розрахунку, зобов"язання по оплаті отриманого молока у відповідача виникло по закінченню 7-денного строку з моменту отримання товару та підписання відповідної накладної.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару за Договором виконав повністю, що підтверджується копіями банківських виписок (т. 2, а.с. 100-155) та копіями платіжних доручень (т. 2, а.с. 191-220), проте з порушенням строків виконання зобов'язання.
Докази того, що відповідач здійснив оплату поставленої позивачем продукції у визначені договором строки в матеріалах справи відсутні.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов"язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов"язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання.
Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку, якщо заборгованість з оплати молока становить 10 календарних днів і більше, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 1 % від суми боргу.
У зв'язку із порушенням відповідачем умов п 5.4. договору позивач просить стягнути з відповідача штраф відповідно до п. 6.2. Договору у розмірі 1 % від суми боргу.
Позивач надав суду розрахунок штрафу по кожній накладній, згідно якого розмір штрафу становить 100 389,29 грн. (т. 2, а.с. 165-187). Вказаний розрахунок підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 51357,51 грн. інфляційних втрат та 34388,88 грн. три відсотки річних.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач надав суду розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних по кожній накладній, згідно якого розмір інфляційних втрат становить 51357,51 грн., розмір річних - 34388,88 грн.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача 34388,88 грн. нарахованих відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Відповідач у поясненні по суті спору № 1099/3-9 від 08.11.2016р. просить відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 34388,88 грн. 3% річних за користування чужими грошовими коштами, з тих підстав, що позивачем вже заявлено вимогу про стягнення 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Згідно з частиною 3 статті 198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором. Нарахування і сплата відсотків у грошових зобов'язаннях учасників господарських відносин здійснюється як плата за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Також відповідно до ст.ст. 627 та 629 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору у виборі контрагента та визначенні умов договору і є обов"язковим в виконанні його сторонами.
Так згідно умов Договору а саме п. 6.4, у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості молока покупець сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами в розмірі 3 (трьох) відсотків річних з простроченої суми.
Таким чином, заперечення відповідача щодо нарахування позивачем відсотків за користування чужими грошовими коштами є не обґрунтованим.
Позивач надав суду розрахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами по кожній накладній, згідно якого розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами становить 34388,88 грн. (т. 2, а.с. 165-187).
Наданий позивачем розрахунок штрафу, інфляційних втрат, 3% річних та 3 відсотків за користування чужими грошовими коштами перевірено судом. З урахуванням моменту виникнення у відповідача зобов'язань з оплати отриманого товару та проведених відповідачем оплат, суд прийшов до висновку, що заявлені розміри відповідають вимогам Цивільного кодексу України, є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню (розрахунок сум здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").
Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. і 29 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач контррозрахунку стягуваної за позовом суми не надав.
Виходячи з вищевикладеного, позов обґрунтований та підтверджений належними доказами, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору, враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (вул. Будька, буд. 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300; код ЄДРПОУ 33460268) на користь Приватного акціонерного товариства "Райз-Марсимко" (37240, Полтавська область, Лохвицький район, м. Заводське, вул. Матросова, 10; код ЄДРПОУ 30382533) 51357 грн. 51 коп. інфляційних втрат, 34388 грн. 88 коп. три відсотки річних, 34388 грн. 88 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 100389 грн. 29 коп. штрафу, 3307 грн. 87 коп. витрат з оплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
Повне рішення складено 14.11.2016 року.
Суддя С.В. Погрібна