ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.11.2016Справа №910/8132/16
За позовом: Приватного акціонерного товариства “Альба Україна”, м. Бориспіль
до Публічного акціонерного товариства “Фітофарм”, м. Київ
про стягнення заборгованості в розмірі 1 285 611,27 грн.
Суддя О.С. Комарова
Представники сторін:
від позивача не з'явились
від відповідача ОСОБА_1 (представник за довіреністю)
В судовому засіданні 15 листопада 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Приватне акціонерне товариство “Альба Україна”, 04.05.2016 року звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою вих. 210 від 29.04.2016 року до відповідача, Публічного акціонерного товариства “Фітофарм”, про стягнення заборгованості в розмірі 1 285 611,27 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як замовник, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014 від 15.01.2014 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не оплатив позивачу, як виконавцю, суму наданих послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2016 року порушено провадження у справі № 910/8132/16 та призначено розгляд справи на 24.05.2016 року.
Через відділ діловодства суду 24.05.2016 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке було долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено на 05.07.2016 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2016 року задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства “Фітофарм” про зупинення провадження у справі та зупинено провадження у справі №910/8132/16 до затвердження реєстру кредиторів у справі №911/254/16/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства “Альба Україна”.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2016 року поновлено провадження у справі № 910/8132/16 та призначено розгляд справи на 15.11.2016 року.
Через відділ діловодства суду 14.11.2016 року від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8132/16 до розгляду пов'язаної з нею справи № 911/254/16, яке було долучено судом до матеріалів справи.
В судовому засіданні 15.11.2016 року представник відповідача проти позовних вимог заперечив та дав пояснення по суті спору, підтримав подане ним клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8132/16 до розгляду пов'язаної з нею справи № 911/254/16.
Розглянувши в судовому засіданні 15.11.2016 року подане відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8132/16 до розгляду пов'язаної з нею справи № 911/254/16, суд зазначає наступне.
В обґрунтування поданого клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8132/16 до розгляду пов'язаної з нею справи № 911/254/16 відповідач посилається на те, що ухвалою Господарського суду Київської області від 27.09.2016 року у справі № 911/254/16 відхилено заяву ПАТ «Фітофарм» від 10.06.2016 року № 12321/16 про визнання кредиторських вимог боржника у сумі 500536,06 грн., яку було оскаржено шляхом направлення 11.10.2016 року цінним листом з описом вкладення апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Київської області від 27.09.2016 року у справі № 911/254/16. Відповідач зазначає, що розглядати справу № 910/8132/16 до вирішення питання про прийняття до провадження апеляційної скарги ПАТ «Фітофарм» за заявою про визнання грошових вимог у справі № 911/254/16 про банкрутство ПАТ «Альба Україна» є неправильним, оскільки дані справи є пов'язаними предметами розгляду вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
В пункті 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” визначено, що статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є вимога позивача (ПАТ “Альба Україна”) до відповідача (ПАТ “Фітофарм”) про стягнення заборгованості за договором про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014 від 15.01.2014 року.
Тоді як, предметом спору у справі Господарського суду Київської області № 911/254/16 є заява про грошові вимоги кредитора (ПАТ «Фітофарм») до боржника (ПАТ «Альба Україна») у розмірі 500 536,06 грн. від 09.06.2016 року, що ґрунтується на заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог № 8 від 26.02.2016 року, що виникла за маркетинговим договором № У/15/01/2014 від 15.01.2014 р. та договором поставки № ДФ11/108 від 04.012011 року.
Наразі суд зазначає, що відсутність у відповідача певних доказів на підтвердження заперечень позовних вимог у даній справі та необхідність встановлення, на думку відповідача, фактів недобросовісності та протиправності дій позивача не може бути підставою для зупинення розгляду даної справи до розгляду пов'язаної з нею справи № 911/254/16.
Отже, відповідачем не доведено суду пов'язаність справ № 910/8132/16 та № 911/254/16, а рівно неможливість вирішення даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а тому суд відмовляє в задоволенні відповідного клопотання відповідача про зупинення розгляду справи.
Представник позивача в судове засідання 15.11.2016 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Пунктом 11 “Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)” передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд,
15 січня 2014 року між Приватним акціонерним товариством “Альба Україна” (надалі - позивач, виконавець) та Публічним акціонерним товариством “Фітофарм” (надалі - відповідач, замовник) було укладено договір про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати йому, у відповідності до умов даного договору, спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію) та провести маркетингові дослідження (у подальшому - дослідження) за вказаними напрямками, а замовник зобов'язується прийняти вказані послуги та оплатити їх.
За умовами п. 8.1. договору, замовник проводить оплату отриманих послугу формі безготівкового розрахунку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Пунктом 8.2. договору визначено, що розмір винагороди, яка підлягає виплаті виконавцю, встановлюється щомісячно і вказується в рахунку-фактурі та акті здачі-приймання викопаних робіт.
Відповідно до п. 8.3. договору замовник виплачує винагороду виконавцю протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактуру.
В пункті 8.4. договору встановлено, що підставою для проведення оплати є виставлений виконавцем рахунок-фактура.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору надав відповідачу обумовлені договором послуги на загальну суму 684 347,63 грн., що підтверджується актами виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 року та № 14000126 від 10.02.2014 року, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплені печатками товариств, проте відповідач надані позивачем послуги не оплатив, внаслідок чого у відповідача, утворилась заборгованість за договором в сумі 684 347,63 грн.
Позивач зазначає, що внаслідок неоплати відповідачем вартості наданих за договором послуг, звернувся до відповідача з досудовою вимогою № 146а від 07.04.2016 року з проханням сплатити суму заборгованості за надані на підставі договору про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014 від 15.01.2014 року спірні послуги (копія досудової вимоги міститься в матеріалах справи), яка була отримана відповідачем 13.04.2016 року, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на рекомендованому повідомлені про вручення поштового відправлення (копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення міститься в матеріалах справи). Проте, відповідач залишив досудову вимогу позивача про сплату заборгованості без відповіді та задоволення.
Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що зобов'язання за договором про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014 від 15.01.2014 року припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до заяви відповідача від 26.02.2016 року.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вже було встановлено судом, 15.01.2014 року між позивачем, як виконавцем та відповідачем, як замовником було укладено договір про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати йому, у відповідності до умов даного договору, спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію) та провести маркетингові дослідження (у подальшому - дослідження) за вказаними напрямками, а замовник зобов'язується прийняти вказані послуги та оплатити їх.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв обумовлені договором послуги на загальну суму 684 347,63 грн., що підтверджується актами виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 року та № 14000126 від 10.02.2014 року, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплені печатками товариств.
Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив оплату наданих йому послуг, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 684 347,63 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2016 року позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою № 146а від 07.04.2016 року з проханням сплатити суму заборгованості за надані на підставі договору про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014 від 15.01.2014 року спірні послуги, яка була отримана відповідачем 13.04.2016 року, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на рекомендованому повідомлені про вручення поштового відправлення.
Відповідно до п.п. 8.3, 8.4. договору замовник виплачує винагороду виконавцю протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактуру. Підставою для проведення оплати є виставлений виконавцем рахунок-фактура.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг (виконання робіт) відповідно до договору, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати є акти виконаних робіт, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.
Проте, суд наголошує, що саме ці документи є первинними бухгалтерським документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість виконаних робіт (наданих послуг). При цьому рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.
Отже, підписання відповідачем актів виконаних робіт, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги (виконані роботи).
Суд звертає увагу сторін, що Цивільним кодексом, а саме ч. 1 ст. 212 зазначено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Разом з тим, ч.1 ст. 613 передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Отже, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплати надані позивачем послуги (виконані роботи).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 року у справі № 3-3902-к09.
Таким чином, підписуючи акти виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 року та № 14000126 від 10.02.2014 року на загальну суму 684 347,63 грн., відповідач був обізнаний про наявність вказаних у них розрахункових рахунків позивача. Також суд звертає увагу на те, що за умовами п. 8.3. договору не передбачено обов'язку виконавця послуг направляти замовнику рахунки, та строк оплати пов'язаний з моментом отримання рахунків замовником, який за необхідності не був позбавлений можливості їх отримати за умови звернення до виконавця послуг.
При цьому, у судовому засіданні 05.07.2016 року представник позивача надав усні пояснення, що рахунки № 14000098 від 03.02.2014 року та № 14000126 від 10.02.2016 року відповідач фактично отримував у ту саму дату, яка зазначена в актах виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 року та № 14000126 від 10.02.2014 року, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, оскільки матеріали справи протилежного не містять.
Суд зазначає, що джерелом цивільного права є правові звичаї, зокрема звичаї ділового обороту. Цивільний кодекс України містить норми, присвячені правовому звичаю як джерелу цивільного права. Звичаєм Цивільний кодекс України визнає правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин (ч. 1 ст. 7 Цивільного кодексу України).
З огляду на вищевикладене, та враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо факту та порядку отримання ним рахунків на оплату, суд приймає до уваги пояснення позивача, що рахунки були отримані відповідачем у дату, яка зазначена у відповідних рахунках.
Тобто, відповідач самостійно міг звернутися до позивача та отримати у випадку необхідності рахунки на оплату. При цьому, сума оплати за надані обумовлені договором послуги була відома відповідачу при підписанні актів виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 року та № 14000126 від 10.02.2014 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду строк оплати відповідачем наданих позивачем послуг за актами виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 року та № 14000126 від 10.02.2014 року є таким, що настав.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014 від 15.01.2014 року в розмірі 684 347,63 грн.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 45 036,03 грн. та інфляційне збільшення заборгованості в сумі 556 227,61 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 45 036,03 грн. та інфляційного збільшення заборгованості в сумі 556 227,61 грн. за періоди з 08.02.2014 року по 21.04.2016 року та з 15.02.2014 року по 21.04.2016 року, з огляду на те, що періоди прострочки з 08.02.2014 року по 21.04.2016 року та з 15.02.2014 року по 21.04.2016 року, які визначені позивачем при звернені до суду з даним позовом не доведені, а строк оплати за актами виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 року та № 14000126 від 10.02.2014 року є таким, що настав, що було встановлено під час розгляду справи, у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційного збільшення заборгованості в межах періодів, визначених позивачем.
У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 684 347,63 грн. (шістсот вісімдесят чотири тисячі триста сорок сім гривень 63 копійки).
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 10 265,22 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Фітофарм” (ЄДРЮОФОП 05430596, адреса: 02152, м. Київ, пр-т Павла Тичини, 1В, офіс А504) на користь Приватного акціонерного товариства “Альба Україна” (ЄДРЮОФОП 22946976, адреса: 08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100) грошові кошти: основного боргу - 684 347,63 грн. (шістсот вісімдесят чотири тисячі триста сорок сім гривень 63 копійки) та судовий збір - 10 265,22 грн. (десять тисяч двісті шістдесят п'ять гривень 22 копійки). Видати наказ.
3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.
4. Копію рішення надіслати позивачу у справі №910/8132/16.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 16.11.2016 року.
Суддя О.С. Комарова