№22-ц/796/6841/16 Головуючий у 1-ій інстанції - Петренко Н.О.
Доповідач - Панченко М.М.
09 листопада 2016 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:
головуючого - Панченка М.М.
суддів - Пікуль А.А., Шахової О.В.
при секретарі - Куркіній І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Укршахтгідрозахист» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
У листопаді 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Укршахтгідрозахист», в якому просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 20 237 грн. 19 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно наказу в.о. генерального директора ДП «Укршахтгідрозахист» від 04.06.2015 року №87-к ОСОБА_3 за власним бажанням звільнено з посади електрослюсаря чергового та з ремонту устаткування 4 розряду водовідливного комплексу шахти «Центральна» ДП «Укршахтгідрозахист». Враховуючи, що роботодавцем не було виплачено позивачу заробітну плату за період з грудня 2014 року по червень 2015 року, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в сумі 24 861 грн. 23 коп., яка на даний момент залишається непогашеною, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено тримісячний строк на звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України.
В поданій апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на доводи позовної заяви, просить оскаржуване рішення скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22.02.2012 року, оскільки згідно указаного рішення тримісячний строк на звернення до суду в даному випадку має відраховуватися з моменту проведення фактичного розрахунку з працівником. Оскільки, такий розрахунок роботодавцем з ОСОБА_3 проведено не було, то, на думку скаржника, строк на звернення до суду позивачем не пропущено.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, ухваливши при цьому нове рішення про відмову у позові з інших підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду у повній мірі не відповідає.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, згідно наказу в.о. генерального директора ДП «Укршахтгідрозахист» від 04.06.2015 року №87-к ОСОБА_3 за власним бажанням звільнено з посади електрослюсаря чергового та з ремонту устаткування 4 розряду водовідливного комплексу шахти «Центральна» ДП «Укршахтгідрозахист» /а.с. 8-10/.
Указана обставина підтверджується записами в трудовій книжці позивача, копія якої наявна в матеріалах справи /а.с. 6/.
За змістом довідки від 28.10.2015 року, виданої позивачеві роботодавцем, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3 становить 3208 грн. 39 коп. /а.с. 11/.
Крім того, згідно довідки ДП «Укршахтгідрозахист» /а.с. 7/, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за період з серпня 2014 року по червень 2015 року становить 34 706 грн. 49 коп.
Між тим, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням заборгованості виключно за період з грудня 2014 року по червень 2015 року в сумі в 24 861 грн. 23 коп.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Частиною першою ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що останнім пропущено тримісячний строк на звернення до суду з позовом про захист порушеного права.
Проте, колегія суддів з таким висновком погодитися не може.
Так, ч. 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Між тим, в своєму рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 року Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Крім того, КСУ зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, із зазначеного вище рішення КСУ вбачається, що тримісячний строк на звернення працівника до суду із відповідним позовом розпочинається з моменту фактичного проведення з працівником остаточного розрахунку, тобто виплати усіх необхідних сум, які підлягали виплаті відповідно до чинного законодавства на момент звільнення останнього.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення позивача до суду, ДП «Укршахтгідрозахист» не було проведено з ОСОБА_3 остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено заборговану заробітну плату за період з грудня 2014 року по червень 2015 року.
Таким чином, в даному випадку передбачений ст. 233 КЗпП України строк на звернення до суду не розпочався та, відповідно, позивачем не пропущений, що свідчить про хибність висновку суду першої інстанції про відмову у позові із підстав пропуску зазначеного строку.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством не передбачено заборони на звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку без попереднього звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення заборгованої заробітної плати.
Факт проведення остаточного розрахунку з працівником має значення для відрахування тримісячного строку на звернення до суду, а відсутність такого факту не перешкоджає працівникові заявляти позовні вимоги в порядку ст. 117 КЗпП України з метою захисту свого порушеного права.
Разом з тим, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу таінших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частина перша статті 9 ЦК України передбачає застосування цього Кодексу до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо їх не врегульовано іншими актами законодавства.
Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.
Ураховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, щодо стягнення середнього заробітку, у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
В матеріалах справи наявний сертифікат Торгово-промислової палати України від 08 серпня 2016 року за № 6635, яким засвідчено настання обставин непереборної сили(форс-мажорних обставин), які полягали, зокрема, в актах тероризму у м. Макіївка Донецької області та мали місце для ДП «Укршахтгідрозахист» з 01 серпня 2014 року по 03 вересня 2015 року при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області(зокрема, в місті Макіївка) та дотриманні законодавства, яке стосується справляння та сплати податків та обов'язкових платежів, у зв'язку з чим ДП «Укршахтгідрозахист» було позбавлено можливості виконувати зазначені зобов'язання у встановлений для цього строк.
Враховуючи, що зазначеним сертифікатом встановлено неможливість відповідача сплачувати обов'язкові платежі(податки і збори), колегія суддів приходить до висновку, що ДП «Укршахтгідрозахист» не мало також можливості вчасно виплачувати працівникам заробітну плату, у зв'язку з настанням указаних вище обставин непереборної сили у період з 01 серпня 2014 року по 03 вересня 2015 року.
Такі обставини не залежали від відповідача, підприємство не могло їх передбачити чи відвернути.
Судом встановлено, що ДП «Укршахтгідрозахист» до 04.09.2015 року здійснювало свою діяльність та знаходилося за адресою: Донецька обл., м. Макіївка, вул. Абакумова, 1.
Крім того, встановлено, що у спірний період, за який позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку(з грудня 2014 року по червень 2015 року), для ДП «Укршахтгідрозахист» мали місце форс-мажорні обставини, пов'язані з актами тероризму на території м. Макіївка, які позбавили відповідача у вказаний період повноцінно здійснювати господарську діяльність, в тому числі в частині виплати працівникам заробітної плати.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем доведено причинно-наслідковий зв'язок між настанням зазначених вище непереборних обставин та порушенням строків виплати заробітної плати ОСОБА_3, а отже, об'єктивно доведено відсутність власної вини в частині допущених порушень трудового законодавства.
Аналогічна правова позиція, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися усіма судами загальної юрисдикції, висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 березня 2016 року при розгляді справи № 6-365цс16, а також у постанові від 11 листопада 2015 року при розгляді справи №6-2159цс15.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у позові з інших підстав, зокрема, з підстав відсутності вини ДП «Укршахтгідрозахист» відносно затримки виплати заробітної плати позивачеві.
Керуючись ст.ст.307,309, ч.2 ст.314 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.
Скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення, яким з інших підстав відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного підприємства «Укршахтгідрозахист» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: