Справа №2а--537/09 29.04.2010 29.04.2010 29.04.2010
Справа № 22ц-1902/10р.
Категорія 57
Головуючий у 1-й інстанції Алєйніков В.О.
Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1
29 квітня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Голубкіній О.О.,
без участі сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві справу
за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва
на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2009 року за позовом
ОСОБА_2 до
управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва
далі - УПФ)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
29 вересня 2008 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до УПФ, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування йому як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон»-від 18 листопада 2004 року), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 2006 року та зобов'язати УПФ здійснити перерахування такої допомоги.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено частково: зобов'язано УПФ здійснити перерахунок пенсії з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року з підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком за розміром, встановленим ч. 1 ст. 28 Закону України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон від 09 липня 2003 року) та провести відповідні виплати.
В апеляційній скарзі УПФ просить постанову суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, суд невірно застосував норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія судців вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус дитини війни.
Положення ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенс:: щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Однак, згідно з пунктом 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року було зупинено на 2006 рік.
До того ж, Законом України від 19 січня 2006 р. «Про внесення з Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» із положень України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 виключено пункт 17 ст. 77 вказаного вище Закону, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року, запроваджуються у 2006 року поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з бюджету.
Між тим, Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року не приймалось рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 року Державний бюджет України на 2006 рік».
Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 лис 2004 року, безпосередньо у 2006 році запроваджені не були.
В свою чергу, пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 200т «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону від 18 лис 2004 року зупинено на 2007 рік із урахуванням ст. 111 названого вище Закону.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6- рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, п: відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 71 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 урахуванням ст. 111 цього ж Закону.
Однак, підпунктом 2 пунктом 41 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до. законодавчих актів України» норми ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. розмірів підвищення пенсії дітям війни викладено в новій редакції.
Тоді як, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний б-- -ж України) зміни, внесені підпунктом 2 пунктом 41 розділу II Закону України 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо розмірів підвищення пенсі: дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України неконституційними).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, право на здійснення перерахунку підвищення до розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року, мають діти з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.
Суд першої інстанції, який розглядав на той час справу за правилами адміністративного судочинства, з врахуванням наведених положень з прийшов до обґрунтованого висновку про те, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону від, 18 листопада 2004 року і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена). Однак, УПФ у порушення зазначених положень цього Закону таких нарахувань не проводило, чим допустило протиправну бездіяльність. На підставі чого суд правильно задовольнив позов частково.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів УПФ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
З огляду на викладене судова колегія вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу, а судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія судців
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва відхилити, а постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді