07 листопада 2016 року
справа № 804/3061/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шальєвої В.А.
суддів: Білак С.В. Олефіренко Н.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2016 р. в справі № 804/3061/16 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Електропромислова компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Електропромислова компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач у порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31.01.2007 року № 70 не виконав нормативи по працевлаштуванню інвалідів. Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 р. середньооблікова численність штатних працівників відповідача становить 30 осіб, тобто на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 інваліда. Фактично інвалідів не працевлаштовано. Таким чином, відповідач має сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в 2015 році, у розмірі 22427,67 грн. Позивач просив стягнути з відповідача вказану суму адміністративно-господарських санкцій.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2016 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивачем подана апеляційна скарга, в який він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального права, а саме ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Апелянт вказує, що законодавством чітко встановлено, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів, що не виконане відповідачем. Державна служба зайнятості та інші органи працевлаштування покликані лише сприяти працевлаштуванню інвалідів, а не забезпечувати цей норматив.
Особи, які беруть участь у справі, до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, у зв'язку з чим у відповідності до вимог ст. 197 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за звітом форми 10-ПІ за 2015 р., у відповідності до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, середньооблікова численність штатних працівників облікового складу ПрАТ «Електропромислова компанія» становить 30 осіб, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів - 1, фактично інвалідів не працевлаштовано.
Позивачем відповідачу нараховані адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 р. в розмірі 22427,67 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Так, згідно зі ст. 17 цього Закону метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою ті іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою (стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Статтею 19 зазначеного Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідальність за зазначене порушення передбачена статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Так, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Оскільки в ПрАТ «Електропромислова компанія» середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», позивачем згідно зі ст. 20 цього Закону нараховані адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно з Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Відповідачем сума адміністративно-господарських санкцій самостійно не нарахована та не сплачена.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем для працевлаштування інвалідів протягом 2015 р. надавались звіти до центру зайнятості форми № 3-ПН про наявність вакансій, в тому числі для інвалідів.
Наказом № 28 від 23.12.2014 р. «Про визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в ПрАТ «Електропромислова компанія» на 2015 рік» затверджено на 2015 рік норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості 2 робочих місць. Створеною відповідно до наказу № 29 від 23.12.2014 р. комісією для проведення атестації звичайних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, атестовано два звичайних робочих місця для працевлаштування інвалідів в ПрАТ «Електропромислова компанія» на 2015 р., а саме посада менеджера (управитель) із збуту.
В матеріалах справи наявні докази, що ПрАТ «Електропромислова компанія» розміщувались у друкованих засобах масової інформації оголошення про наявність вакансій на підприємстві, в тому числі інвалідів.
Докази, які б свідчили, що протягом 2015 року відповідачем відмовлено без поважних причин інвалідам у працевлаштуванні, в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, відповідачем приймалися заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади у підприємстві.
Що стосується доводів апелянта про наявність обов'язку підприємств займатись пошуком інвалідів, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих.
Відповідно до ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Отже, з положень Закону не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування їх на створені робочі місця. Такий обов'язок статтею 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем виконаний обов'язок, передбачений нормами чинного законодавства, зі створення одного робочого місця для працевлаштування інвалідів, відповідно, в діях відповідача відсутній склад правопорушення, що обумовлює відсутність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2016 р. в справі № 804/3061/16 залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2016 р. в справі № 804/3061/16 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Електропромислова компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий: В.А. Шальєва
Суддя: С.В. Білак
Суддя: Н.А. Олефіренко