ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
31 жовтня 2016 року № 813/1437/16
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В.,
за участю секретаря судового засідання Харіва М.Ю.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Гурняк О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Самбірська ОДПІ), у якому згідно уточнених позовних вимог просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 04.04.2016 № 25-0 "Про звільнення у зв'язку з скороченням штатної чисельності" стосовно звільнення ОСОБА_1;
- поновити ОСОБА_1 в Самбірській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на посаді головного державного інспектора відділу реєстрації платників та електронних сервісів Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області з 05.04.2016.
- стягнути з Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.04.2016 по 12.09.2016 у сумі 11432,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що одночасно із попередженням ОСОБА_1 про наступне звільнення із займаної посади, державним органом не було запропоновано їй іншу вакантну посаду (іншу роботу) в Самбірській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області при наявності такої. Зазначає, що на момент прийняття державним органом рішення про звільнення, були вакантні посади в штатному розписі даного державного органу. Крім того, фіскальним органом не враховано, що ОСОБА_1 має переважне право залишення на роботі, оскільки в неї більш висока кваліфікація і продуктивність праці, ніж в інших осіб, що залишались на займаних посадах.
Позивач, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві та уточненнях до позову, просили суд адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у запереченні. Зазначив, що штатним розписом на 2015 рік затверджено штат в кількості 114 штатних одиниць, а в штатному розписі на 2016 рік затвердженому наказом Самбірської ОДПІ від 02.02.2016 № 31 кількість штатних одиниць - 86. В свою чергу штатна чисельність Самбірської ОДПІ зменшена в кількості на 28 (двадцять вісім) штатних одиниць. У штатному розписі на 2015 у відділі реєстрації платників та електронних сервісів було 8 штатних одиниць, а в штатному розписі на 2016 рік передбачено 5 штатних одиниць, що свою чергу свідчить про зменшення штатної чисельності і працівників даного відділу в кількості 3 штатні одиниці. Відповідно на підставі вищезазначених наказів 02.02.2016 ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення її із займаної посади 04.04.2016 згідно п.1 ст.40 КЗпПУ, з яким вона ознайомилася, про що свідчить її підпис. Наказом Самбірської ОДПІ від 04.04.2016 № 25-0 "Про звільнення у зв'язку з скороченням штатної чисельності" ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу реєстрації платників та електронних сервісів Самбірської ОДПІ у зв'язку з скороченням штатної чисельності на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Крім того зазначає, що у ОСОБА_1 відсутнє переважне право залишення на роботі згідно норм передбачених КЗпП України.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила із підстав, викладених у письмових запереченнях та просила у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 1993 року працювала в органах податкової служби.
12.05.1994 прийняла присягу державного службовця.
З 02.02.2015 ОСОБА_1 працює головним державним інспектором відділу реєстрації платників та електронних сервісів.
На підставі наказів ДФС України від 25.12.2015 № 996 «Про затвердження чисельності працівників податкових органів ДФС», від 11.01.2016 № 17 «Про введення в дію структур територіальних органів ДФС та затвердження методичних рекомендацій щодо їх побудови» наказами Самбірської ОДПІ від 29.01.2016 № 27 «Про ведення в дію структури Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області» Самбірською ОДПІ проведено процедуру скорочення (зменшення) штатної чисельності працівників.
Штатним розписом на 2015 рік затверджено штат в кількості 114 штатних одиниць, а в штатному розписі на 2016 рік затвердженому наказом Самбірської ОДПІ від 02.02.2016 № 31 кількість штатних одиниць становить 86 одиниць.
Наказом Самбірської ОДПІ від 04.04.2016 № 25-0 "Про звільнення у зв'язку з скороченням штатної чисельності" ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу реєстрації платників та електронних сервісів Самбірської ОДПІ у зв'язку з скороченням штатної чисельності згідно з п. 1 ст. 40 КЗпПУ. Виплачено відповідно до ст. 44 КЗпПУ ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку. Підстава: попередження про наступне вивільнення п. 1 ст. 40 КЗпПУ.
Не погоджуючись із вказаними наказами позивач оскаржила їх до суду.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався наступним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з 2 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється юрисдикція адміністративних судів. Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Згідно правової позиції Верховного Суду України висловленої в постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Як вказує Верховний Суд України в п.19 Постанови Пленуму № 9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Аналіз норми п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу є зміни в організації виробництва і праці, які у свою чергу можуть мати місце у випадках ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Тому, під змінами в організації виробництва і праці, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору слід розуміти, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників, що призводить до скорочення займаної працівником посади та зумовлює його звільнення у випадку неможливості переведення працівника на іншу посаду.
Як вже встановлено судом, штатним розписом на 2015 рік затверджено штат в кількості 114 штатних одиниць, а в штатному розписі на 2016 рік затвердженому наказом Самбірської ОДПІ від 02.02.2016 № 31 кількість штатних одиниць становить 86 одиниць.
Відповідно до наказу 29.01.2016 № 27 «Про ведення в дію структури Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області та затвердження переліку індексів структурних підрозділів» введено в дію організаційну структуру Самбірської ОДПІ, затверджену начальником ГУ ДФС у Львівській області Кондро І.В. 18.01.2016. Згідно наданої структури зазначено індекс структурного підрозділу 13-10-08 та назву структурного підрозділу відділ обслуговування платників із штатною чисельністю - 5 працівників.
З наданих штатних розписів за 2015 та на 2016 роки Самбірської ОДПІ встановлено, що у самій структурі відбулося перейменування відділу, а саме відділ реєстрації платників та електронних сервісів на відділ обслуговування платників.
Відповідно до штатного розпису на 2015 рік, попередньо у штатному розписі відповідача у відділі реєстрації платників та електронних сервісів кількість штатних одиниць становила 8 осіб. З яких 1 штатна одиниця начальник відділу і 7 штатних одиниці головних державних інспекторів.
Згідно з представленим штатним розписом на 2016 рік кількість працівників у відділі обслуговування платників становить 5 штатних одиниць. В тому числі 1 штатна одиниця начальник відділу і 4 штатні одиниці головних державних інспекторів.
Таким чином, в підрозділі, в якому працювала позивач, фактично відбулось скорочення штату.
Також судом встановлено, що в структурному підрозділі не відбулися зміни у його складі за спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складення довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
Суд звертає увагу, що відповідач при звільненні позивача із займаної посади, як нормативну підставу для звільнення зазначив п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Разом із тим, Самбірською ОДПІ залишено поза увагою, приписи частини 2 статті 40 КЗпП України якими передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За загальним правилом, таке переведення повинно забезпечуватися на іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 02.02.2016 ознайомлена з попередженням про наступне вивільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням штатної чисельності. У попереджені вказано, що наступне звільнення із займаної посади 04.04.2016.
Судом встановлено, що у зв'язку із скороченням штатів переважне право у залишенні на роботі у відділі реєстрації платників та електронних сервісів надано ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Самбірською ОДПІ представлено зведену інформацію працівників відділу реєстрації платників та електронних сервісів, згідно з якою у позивача наявний більший трудовий стаж роботи, в тому числі стаж роботи в органах державної служби, ніж у ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Зокрема, у позивача загальний стаж роботи 22 роки 4 місяці, в тому числі стаж роботи в органах державної податкової служби 22 роки 4 місяці, тоді як у ОСОБА_5 загальний стаж роботи 20 років 8 місяці, в тому числі стаж роботи в органах державної служби 20 років 8 місяців; у ОСОБА_6 загальний стаж роботи 21 рік 4 місяців, в тому числі стаж роботи в органах державної служби 18 років 11 місяців; у ОСОБА_7 загальний стаж роботи 21 рік 3 місяці, в тому числі стаж роботи в органах державної служби 21 рік 3 місяці; у ОСОБА_8 загальний стаж роботи 20 років 8 місяці, в тому числі стаж роботи в органах державної служби 20 років 8 місяців.
Стосовно підвищення кваліфікації, то ОСОБА_5 проходила таке у 1995 та 2015 роках, ОСОБА_9 у 2006 та 2013 роках, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 підвищення кваліфікації не проходили.
У свою чергу ОСОБА_1 та ОСОБА_7 мають спеціальне звання інспектор податкової та митної справи І рангу, тоді як ОСОБА_9 і ОСОБА_5 є відповідно радником та інспектором податкової та митної справи ІІ рангу.
Суд також звертає увагу, що відповідачем не вказано інших критеріїв, які враховувались при оцінці продуктивності праці та кваліфікації працівників відділу реєстрації платників та електронних сервісів.
Оцінивши наведені критерії, суд зазначає, що відповідачем не доведено наявності у всіх працівників відділу реєстрації платників та електронних сервісів, яких в зв'язку із скороченням штатної чисельності залишено на займаних посадах, більш високої продуктивності праці та кваліфікації ніж у позивача.
Разом з тим, суд враховує, що стаж роботи позивача в Самбірській ОДПІ складає майже 22 роки 4 місяці та як свідчать матеріали справи, такий є більшим, ніж у вказаних вище працівників відділу.
Таким чином, звільнивши позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідач не вжив заходів з метою працевлаштування позивача на відповідній посаді у новоутвореному підрозділі, що свідчить про порушення встановленого порядку її звільнення.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постанові від 01.04.2015 та із висновком Вищого адміністративного суду України який міститься в ухвалі від 20.11.2014 у справі № К/800/23885/13.
Підсумовуючи зазначене, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним, оскільки проведене роботодавцем - Самбірською ОДПІ з порушенням встановленої процедури, а тому наказ відповідача від 04.04.2016 № 25-0 "Про звільнення у зв'язку з скороченням штатної чисельності" стосовно звільнення ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на те, що судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на посаді головного державного інспектора відділу реєстрації платників та електронних сервісів Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області з 05.04.2016.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1). Відповідно до ч. 3 п. 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках". До яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Оскільки позивача звільнено з роботи з 04.04.2016, відповідно 04.04.2016 є останнім днем роботи, за який відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення при проведенні розрахунку при звільненні.
Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою від 17.05.2016 № 588/10/13-10/05-00-31/149 середньоденний заробіток позивача становив 185,05 грн.
З урахуванням кількості робочих днів вимушеного прогулу за період з 05.04.2016 по 31.10.2016, розмір заробітної плати, що підлягає виплаті позивачу становить 26462,15 грн.
Згідно з довідкою Самбірської ОДПІ від 27.10.2016 № 1180/10/13-10/05-00-31/284 ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням нараховано вихідну допомогу у зв'язку із звільненням в сумі 3978,60, яку виплачено 12.04.2016.
Разом з тим, як встановлено судом, ОСОБА_1 у вказаний період, а саме з 28.04.2016 по 21.07.2016 була зареєстрована як безробітна в Самбірському районному центрі зайнятості та отримала дохід у розмірі 8737,73 грн.
Крім того, ОСОБА_1 у період з 21.07.2016 по 18.10.2016 згідно контракту від 20.07.2016 працювала на посаді головного бухгалтера у комунальному підприємстві Бабинської сільської ради «Дідове» та отримала заробітну плату у розмірі 13721,83 грн.
Відтак, з урахуванням отриманих виплат, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 2272,72 грн.
Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на вищевказане суд дійшов висновку, що заявлений позов є підставний, обґрунтований, а відтак і такий, що підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.
Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18, 19, 33-35, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167, 256 КАС України, суд, -
постановив:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 04.04.2016 № 25-0 "Про звільнення у зв'язку з скороченням штатної чисельності" стосовно звільнення ОСОБА_1.
3. Поновити ОСОБА_1 в Самбірській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на посаді головного державного інспектора відділу реєстрації платників та електронних сервісів Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області з 05.04.2016.
4. Стягнути з Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 2272 (дві тисячі двісті сімдесят дві) гривні 72 копійки.
5. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу реєстрації платників та електронних сервісів Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 2272,72 грн звернути до негайного виконання.
6. Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.
Суддя Кедик М.В.
Повний текст постанови складено 07.11.2016.