Справа № 755/12984/16-ц
Іменем України
"30" серпня 2016 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Гаврилова О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування, -
До Дніпровського районного суду м. Києва звернулися позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 з позовом до Київської міської ради, в якому просять визнати за позивачами в рівних частках право власності в порядку спадкування від померлого батька ОСОБА_3 на 36/100 частини земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (приватний будинок).
Відповідно до вимог пунктів ч. 2 та ч. 4 ст.119 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити серед іншого: зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом.
В роз'ясненнях, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову, як вказує Верховний суд України, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі.
Розглянувши позовну заяву, вважаю, що вона не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 118 ЦПК України, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності. Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268-1270 ЦК України.
За змістом ст. 392 ЦК України належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а в разі їх відсутності, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Як убачається зі змісту позовної заяви, обидва позивачі є спадкоємцями першої черги, які вчасно прийняли спадщину. Отже позовна заява не містить викладення обставин та зазначення доказів порушення, не визнання чи оспорювання заявленим у позові відповідачем - Київською міською радою, прав кожного з позивачів.
Крім того, позовна заява містить дві самостійні вимоги майнового характеру (кожним з позивачів заявлена самостійна вимога).
При цьому, в прохальній частині позовної заяви зазначено про визнання права власності на частки земельної ділянки, разом з тим, вказано й про приватний будинок. Отже зміст позовних вимог фактично суперечить обґрунтуванню позову, в якому наведені доводи лише щодо підстав визнання права власності за земельну ділянку.
Також, як убачається зі змісту позовної заяви та долучених до неї документів, позивачу ОСОБА_2 державним нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки після померлого ОСОБА_3, про що винесено постанову від 12.08.2014р.
Разом з цим, в позові не викладені обставини та не зазначені докази винесення нотаріусом постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо спадкоємця позивача ОСОБА_1
Згідно з положеннями ст. ст. 66, 67 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.
Таким чином, передумовою звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав є наявність постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду в позовному провадженні. В протилежному випадку дії нотаріуса можуть бути оскаржені в передбаченому законом порядку.
Як убачається з постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії за заявою представника, який діяв від імені позивача ОСОБА_2, підставою такої відмови слугувало те, що спадкоємець не має можливості надати документ, що підтверджує право власності спадкодавця на земельну ділянку.
Разом з тим, відповідно до п. 4.11 Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 22 червня 2009 року №325, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2009 року за №735/16751, зі змінами згідно з наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 30 серпня 2010 року №631, новий державний акт (на ім'я спадкодавця) взамін зіпсованого, втраченого (пошкодженого) видається також спадкоємцю на запит нотаріуса щодо витребовування документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій, відповідно до ст. 4 Закону України «Про нотаріат». Видача акта здійснюється протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідних матеріалів, зазначених в п. 4.8 цієї Інструкції (у разі втрати державного акта), та запиту нотаріуса. Новий державний акт взамін зіпсованого, втраченого (пошкодженого) видається за наявності в територіальному органі Держкомзему другого примірника відповідного державного акта та/або документації Державного фонду документації із землеустрою, відомостей щодо земельної ділянки та її власника (власників) в державному реєстрі земель та за умови дотримання вимог абз.3 п.4.8. цієї Інструкції (у разі втрати державного акта).
Наведене свідчить про те, що з 30.08.2010 року спадкоємці повинні звертатися до нотаріуса з вимогою зробити відповідний запит до органів державного земельного кадастру щодо видачі державного акта замість втраченого.
Відмова територіальних органів Державного комітету земельних ресурсів у видачі дублікату державного акта про право власності на земельну ділянку підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Нездійснення спадкоємцями та нотаріусом зазначених вище дій може свідчити про передчасність звернення до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, оскільки не вичерпані інші можливості позасудового врегулювання.
Крім того, позовна заява не відповідає вимогам ч.5 ст.119 ЦПК України.
Відповідно до ст. 4 Закону України „Про судовий збір" від 08.07.2011 року №3674-VI (зі змінами та доповненнями) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 10, 13 Постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у разі об'єднання позовних вимог відповідно до статті 126 ЦПК, а також у випадках подання позовної заяви одним чи кількома позивачами (співпозивачами) до одного або кількох відповідачів судовий збір обчислюється із загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно до заявлених кожним із них вимог окремим платіжним документом (частина шоста статті 6 Закону № 3674-VI). Якщо в позовній заяві об'єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов'язаних між собою, то, враховуючи, що об'єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог (пункт 10 частини першої статті 80 ЦПК). При цьому судовий збір може бути сплачено окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 16 вищезазначеної Постанови, розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК такий обов'язок покладається на позивача.
Відповідно до ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України, ціна позову визначається: у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна; у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Позивачами долучено до позовної заяви квитанцію про сплату судового збору ОСОБА_1 в сумі 544,00грн., отже розмір сплаченого судового збору не відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір».
У відповідності до статті 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119, 120, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави для залишення заяви без руху.
З огляду на викладене, відповідно до ч. 1 ст. 121 ЦПК України, позовна заява підлягає залишенню без руху, позивачам необхідно в п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути зазначені недоліки. Для усунення недоліків позовної заяви надати в письмовому вигляді позовну заяву з урахуванням всіх наведених в ухвалі суду недоліків, у тому числі щодо визначення сторін у спорах про визнання права власності на спадкове майно, із зазначенням ціни позову та надати документи, що підтверджують доплату судового збору в розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір», відповідно до дійсної вартості нерухомого майна, що є предметом спору, викладенням позовних вимог у спосіб, що забезпечить поновлення прав позивачів та у спосіб, передбачений законом, з викладенням обставин та зазначення доказів вчинення позивачами та нотаріусом всіх передбачених законом дій щодо видачі/одержання дубліката державного акту про право власності на земельну ділянку та наявності постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії за заявою позивача ОСОБА_1
Керуючись ст. 121 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування - залишити без руху та запропонувати позивачам у п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути вищезазначені недоліки.
У випадку неусунення недоліків, заява вважається неподаною і повертається заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: