04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" жовтня 2016 р. Справа№ 910/7028/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Мартюк А.І.
Ткаченка Б.О.
при секретарі Волуйко Т.В.
представники сторін:
позивача: Андрейцев В.В. - довіреність б/н від 01.02.2016;
відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РК "Барбарис"
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2016
у справі № 910/7028/16 (головуючий суддя Трофименко Т.Ю.)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Гарант"
До Товариства з обмеженою відповідальністю "РК "Барбарис"
Про стягнення 54 404,98 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю " Строй Гарант " (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "РК "Барбарис" (далі - відповідач) 54 404,98 грн., з яких: 44 974,98 грн. - інфляційних втрат, 3501,55 грн. - 3% річних, 5928,45 грн. - пені (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 у справі №910/7028/16 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РК "Барбарис" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Гарант" 44 974 грн. 98 коп. - інфляційних втрат, 3 447 грн. 77 коп. - 3% річних, 4 268 грн. 32 коп. - пені, 1334 грн. 59 коп. - судового збору.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "РК "Барбарис" звернулось із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у позові в повному обсязі.
Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також суд невірно застосував норми матеріального і процесуального права, а саме: розрахунок позовних вимог є необґрунтованим, оскільки оплата здійснювалась відповідачем на підставі договору підряду, а не актів виконаних робіт; позивачем не дотриманий досудовий порядок врегулювання спору; пропущена позовна давність із вимог про стягнення пені; відповідачем розпочате часткове погашення сум прострочених зобов'язань.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Мартюк А.І., Ткаченка Б.О.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 07.09.2016.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 відкладено розгляд справи на 26.09.2016 у зв'язку із неявкою представника відповідача та за клопотанням представника позивача продовжено строк вирішення спору.
26.09.2016 розгляд апеляційної скарги не відбувся в зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді - доповідача) Зеленіна В.О. на лікарняному.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 розгляд справи призначено на 24.10.2016.
Відповідач (апелянт) явку представника у судове засідання не забезпечив, не повідомивши про причини, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду від 05.10.2016 уповноваженій особі відповідача 10.10.2016.
З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представників відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
08.09.2014 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Строй Гарант", як підрядником, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "РК "Барбарис", як замовником, було укладено Договір підряду № 38 (далі - Договір), відповідно до умов якого підрядник зобов'язується власними силами та засобами, з використанням власних матеріалів, на свій ризик, якісно, у встановлені Договором строки виконати комплекс оздоблювальних робіт на 6-му поверсі на об'єкті реконструкції замовника (нежитловий будинок, корпус № 17 (адміністративний) (літера А) за адресою бульвар Івана Лепсе, 6 у Солом'янському районі міста Києва), а замовник зобов'язується вчасно прийняти і оплатити виконані підрядником роботи (п. 1.1 Договору).
У пункті 12.1 Договору сторони погодили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно з п. 7.1 Договору замовник приймає виконані належним чином підрядником роботи шляхом підписання акту виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт, які є підставою для розрахунків за фактично виконані роботи за Договором.
У пунктах 3.1 - 3.3 Договору сторони узгодили, що оплата робіт здійснюється шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок підрядника. Розрахунки за виконані роботи проводяться замовником на підставі актів приймання виконаних підрядних робіт та Довідок про вартість виконаних підрядних робіт. Строк розрахунків - протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання замовником вказаних акту та Довідки.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору, позивачем було виконано прийняті на себе зобов'язання, а відповідачем (замовником) прийнято виконані підрядником роботи, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт та довідкаим про вартість виконаних підрядних робіт, а саме: довідка та акт № 1 за жовтень 2014 року від 31.10.2014 на суму 562 305,79 грн.; довідка та акт № 2 за листопад 2014 року від 30.11.2014 на суму 30 523,06 грн.; довідка та акт № 3 за грудень 2014 року від 31.12.2014 на суму 38 758,06 грн.; довідка та акт № 4 за березень 2015 року від 20.03.2015 на суму 5 558,74 грн.; довідка та акт № 5 за березень 2015 року від 31.03.2015 на суму 17 427,85 грн.
Таким чином, на підставі вказаних актів приймання виконаних робіт та зазначених умов Договору, відповідач повинен був розрахуватись з позивачем у наступні строки: за Актом і Довідкою від 31.10.2014 на суму 562305,79 грн. - не пізніше 07.11.2014; за Актом і Довідкою від 30.11.2014 на суму 30 523,06 грн. - не пізніше 05.12.2014; за Актом і Довідкою від 31.12.2014 на суму 38 758,06 грн. - не пізніше 12.01.2015; за Актом і Довідкою від 20.03.2015 на суму 5 558,74 грн. - не пізніше 27.03.2015; за Актом і Довідкою від 31.03.2015 на суму 17427,85 грн. - не пізніше 07.04.2015.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив оплату вказаних актів в повному обсязі, однак, із порушенням встановлених Договором строків, що підтверджується виписками по особовому рахунку позивача, а саме: 05.12.2014 - 562 305,79 грн.; 15.10.2015 - 50 000,00 грн.; 04.12.2015 - 40 000,00 грн., 09.12.2015 - 2 267,71 грн.
Судом першої інстанції також вірно встановлено, що здійснюючи оплати за вказаними актами та довідками, відповідач в призначеннях платежу не вказував який саме Акт (Довідку) ним оплачується, а вказував: "оплата за виконання комплексу оздоблювальних робіт згідно договору підряду №38 від 08.09.2014р.". В свою чергу умовами договору не встановлено порядку зарахування грошових коштів за оплату виконаних підрядних робіт.
Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, в даному випадку Акт та Довідку, згідно яких здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто, починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Отже, зарахування коштів без чіткого посилання платника на призначення платежу в погашення заборгованості за минулі періоди не заборонено нормами законодавства. За таких обставин, позивач правомірно зараховував дані кошти в рахунок погашення заборгованості за Актами і Довідками в їх хронологічному порядку.
У зв'язку із порушенням відповідачем строків розрахунків позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з відповідача 40 493,35 грн. інфляційних нарахувань, 3501,55 грн. 3% річних та 5928,47 грн. пені.
В процесі розгляду справи у суді першої інстанції позивачем була подана "позовна заява про збільшення позовних вимог" №30 від 17.05.2016, у якій позивач зазначив, що на виконання вимог ухвали суду здійснив обґрунтований розрахунок позовних вимог, у зв'язку із чим збільшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 44974,98 грн. - інфляційних втрат, 3501,55 грн. - 3% річних, 5928,45 грн. - пені.
Копія вказаної заяви з поясненнями та уточненим розрахунком була направлена позивачем відповідачу 17.05.2016, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком УДППЗ "Укрпошта".
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Згідно з п.3.10 Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
Також, у пункті 3.17.2 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому ГПК, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди не мають права застосовувати пункт 4 статті 83 ГПК, а також відмовляти в прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог через недотримання порядку досудового врегулювання спору (частина четверта статті 22 названого Кодексу), крім позовів, пов'язаних з перевезеннями, що здійснюються на підставі угод про міжнародне залізнично-вантажне сполучення (СМГС) та міжнародне залізничне перевезення (КОТІФ).
Отже, оскільки подана позивачем "позовна заява про збільшення позовних вимог" фактично є заявою про збільшення розміру позовних вимог і подана у відповідності до норм процесуального законодавства, вона правомірно прийнята судом першої інстанції до розгляду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх часткової обґрунтованості та доведеності.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції,
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору підряду №38 від 08.09.2014, який за правовою природою є господарським договором підряду.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ч.1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно з ч.2 статті 837 ЦК України договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ч.1 статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 ЦК України).
Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 ЦК України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Умовами укладеного сторонами Договору встановлено, що строк розрахунків - протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання замовником акту та Довідки.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач несвоєчасно оплачував виконані позивачем підрядні роботи за Договором на підставі підписаних сторонами і скріплених їх печатками: Актами і Довідками від 31.10.2014 на суму 562 305,79 грн.; від 30.11.2014 на суму 32 523,06 грн.; від 31.12.2014 на суму 38 758,06 грн.; від 20.03.2015 на суму 5 558,74 грн.; від 31.03.2015 на суму 17 427,85 грн.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).
Позивач, на підставі ст. 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача 44 974,98 грн. інфляційних втрат, 3 501,55 грн. - 3% річних. Розрахунок позивачем здійснено за період з 07.11.2014 по 09.12.2016, з врахуванням здійснених відповідачем платежів (а.с.112-113).
Колегія суддів, перевіривши розрахунок, встановила, що позивачем були допущені помилки при визначенні дати початку та закінчення окремих періодів заборгованості, тому суд першої інстанції прийшов ґрунтовного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань підлягають задоволенню повністю в розмірі 44974,98 грн., оскільки помилки не вплинули на загальний розрахунок, а в частині нарахування 3% річних - частково в розмірі 3 447,77 грн.
Судом першої інстанції правомірно відхилені посилання відповідача на платіжні доручення № 911 від 25.05.16. з призначенням платежу "сплата інфляційних втрат та 3% річних за договором підряду № 38 від 08.09.2014р. і сумі 1127,64 грн без ПДВ", оскільки згідно з наданими позивачем до матеріалів справи доказами (банківської виписки від 27.05.2016 по особовому рахунку позивача), зазначені грошові кошти 27.05.16. були повернуті відповідачу.
Колегією суддів також відхиляються посилання відповідача інші платіжні доручення від 19.05.2016, 25.05.2016, 03.06.2016, копії яких додані до апеляційної скарги, оскільки відповідно до ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, однак відповідач жодним чином не обґрунтував неможливість подання вказаних доказів суду першої інстанції, а тому вказані докази не приймають судом.
Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 5928,45 грн.
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 9.4 Договору, у випадку несвоєчасної оплати робіт підрядника, Замовник сплачує підряднику пеню, яка обраховується від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої у період, у який сплачується пеня.
Позивачем нарахована пеня на суму виконаних підрядних робіт в розмірі 17 427,85 грн. за період з 09.06.15. по 04.12.15; на суму у розмірі 5558,74 грн. - з 09.06.2015 по 04.12.2015.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що за Актом і Довідкою від 31.03.15. на суму 17427,85 грн. прострочення наступило з 08.04.15, а за Актом і Довідкою від 20.03.2015 на суму 5 558,74 грн. - з 28.03.2015, отже вірними періодами для стягнення пені на суму невиконаного відповідачем зобов'язання у розмірі 17427,85 грн. є з 08.04.15. по 07.10.15; у розмірі 5558,74 грн. - з 28.03.2015 по 27.09.2015.
Відповідачем у суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування позовної давності в частині стягнення пені.
Поняття позовної давності міститься в ст. 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (постанова судової палати у господарських справах Верховного суду України від 27.04.12. № 3-27гс12, висновки від 01.08.12. Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за перше півріччя 2012 р.).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Отже, пеня може бути розрахована лише за шість місяців з дня виникнення прострочення та стягнена в межах року, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою. (правова позиція, викладена в постанові Вищого господарського суду України від 16.02.11. № 46/395).
При цьому, слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України, Постанова № 41/153-07 від 11.10.2007 року).
Позивач звернувся з даним позовом до суду 15.04.16. (згідно відмітки вхідного штемпеля відділу діловодства Господарського суду міста Києва, таким чином, рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою, становить з 16.04.15. по 15.04.16.
Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що період для розрахунку пені на суму 17 427,85 грн. становить з 16.04.15. по 07.10.15; а на суму 5 558,74 грн - з 16.04.2015 по 27.09.2015, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 4268,32 грн. пені, а у стягненні 1660,13 грн. пені слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2016 у справі № 910/7028/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РК "Барбарис" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2016 у справі № 910/7028/16 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/7028/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя В.О. Зеленін
Судді А.І. Мартюк
Б.О. Ткаченко