19 жовтня 2016 року м. Київ К/800/40112/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Швеця В.В.,
Олексієнка М.М.,
Рецебуринського Ю.Й.,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовною заявою ОСОБА_4 до Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України Єжова Максима Валерійовича про визнання постанови незаконною та поновлення виконавчого провадження,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року,
У квітні 2015 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України Єжова Максима Валерійовича про визнання постанови незаконною та поновлення виконавчого провадження (далі - відповідач), в якому просила визнати незаконною постанову відповідача від 30 березня 2015 року про закінчення виконавчого провадження № 38914832 з виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Цибулько та інші проти України» від 20 червня 2013 року і визначення виконавчого провадження таким, що підлягає поновленню протягом 3-х робочих днів з дня надходження рішення суду.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року, у задоволені позову відмовлено.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нового - про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року у справі №2-1641/10 УПФУ в місті Енергодарі Запорізької області було змінено рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 серпня 2010 року, та зобов'язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_4, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, інваліду II групи, основної державної пенсії з розрахунку восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з розрахунку 75 % мінімальної пенсії за віком, згідно зі статті 50, частини 4 статті 54 та статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 1 січня 2010 року, з урахування виплачених сум (а.с.13-14).
У зв'язку з тривалим невиконанням УПФУ в місті Енергодарі Запорізької області зазначеного судового рішення позивач звернулась із відповідною заявою від 23 червня 2012 року № 41813/12 до Європейського суду з прав людини.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 20 червня 2013 року у справі «Цибулько та інші проти України» було задоволено заяву ОСОБА_4 та постановлено:
а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 ( дві тисячі ) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю за заявами, наведеними у Додатку; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;
б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток ( simple interest ) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
На підставі та на виконання зазначеного рішення Європейського суду головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Єжовим М.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 16 липня 2013 року ВП № 38914832.
У межах даного виконавчого провадження боржником - державою Україною в особі Міністерства юстиції України було виконано зазначене рішення Європейського суду та виплачено ОСОБА_4 2000 євро компенсації в еквіваленті 21 055,16 грн., пеню за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини в розмірі 243,66 грн. та перераховано і виплачено заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 38 272,94 грн. за період з 1 січня 2010 року по 1 листопада 2011 року.
30 березня 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Єжовим М.В. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 38914832 у зв'язку з фактичним виконанням судового рішення в повному обсязі (а.с.15).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що рішення Європейського суду з прав людини від 20 червня 2013 року у справі «Цибулько та інші проти України» щодо заявника ОСОБА_4 виконано в повному обсязі, тобто відповідач, виносячи оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів та зазначає наступне.
Спірним питанням даної справи є наявність у відповідача підстав для закриття виконавчого провадження.
Колегія суддів зазначає, що основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні відносини є Конституція України та Закони України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-XIV), «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 2857-VI).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 17 Закону №606-XIV, підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Статтями 2, 3 Закону №3477-IV визначено, що рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 8 Закону №3477-IV, виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.
Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені пунктом «б» частини 1 статті 7 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині 3 цієї статті документів, здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 49 Закону №606 виконавче провадження підлягає закінченню, серед іншого, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та касаційної скарги, основним доводом для задоволення своїх вимог позивач зазначає, що при визначенні їй розміру пенсій, застосуванню підлягають саме положення ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (на момент звернення до суду з відповідним позовом до УПФУ), а не відповідні постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених Законом №796-ІІ прав позивача.
Згідно положень статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) (в редакції на момент виникнення спірних відносин) фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.
Законом України від 14 червня 2011 року № 3491- VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнені Прикінцеві положення пунктом 4, якими установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
На виконання наведеної норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 6 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23 липня 2011 року.
У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування, зокрема, положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до 23 липня 2011 року, здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним законом, а з 23 липня 2011 року у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
01 січня 2012 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», пунктом 3 Розділу «Прикінцеві положення» якого передбачено, що у 2012 році норми і положення статті 39, 50, 51, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
На виконання вимог зазначеного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанови від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 28 грудня 2011 року №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
Оскільки з 23 липня 2011 року в Україні змінилось правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювались виплата пенсії та інші соціальні виплати згідно з судовим рішенням, то постанова Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 серпня 2010 року підлягала виконанню до моменту внесення у чинне законодавство України змін, що встановлюють новий порядок обчислення та нарахування цих соціальних виплат.
Колегія суддів звертає увагу, що пунктом 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.
Згідно з бюджетними призначеннями КМУ встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема, наведеними вище постановами КМУ затверджено порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З приводу посилання позивача на те, що нарахування пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України істотно звужує зміст та обсяг прав позивача щодо отримання пенсії у належному розмірі, передбаченому статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік".
У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини, у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
В іншому рішенні від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Також, в цьому Рішенні вказано, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Із системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 19 березня 2013 року у справі №21-53а13 та від 05 листопада 2013 року у справі №21-293а13, які суд касаційної інстанції враховує при вирішенні даної справи, з огляду на абзац 2 частини 1 статті 244-2 КАС України, виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії. Порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Відповідно до частини 2 статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах "Аррас та інші проти Італії", "Сухобоков проти Росії").
У рішенні Європейського суду з прав людини «Великода проти України» від 3 червня 2014 року в частині скарги заявниці стосовно невиконання рішення суду щодо нарахування та виплати пенсії у розмірі, встановленим статями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці.
Цим же рішенням Європейського суду з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
З урахуванням встановлених обставин, наведених вище норм матеріального права та правових висновків Європейського Суду з прав людини, Конституційного Суду України та Верховного Суду України, колегія суддів зазначає, що, оскільки судове рішення, на час звернення позивача до суду з цим позовом, виконано в повному обсязі, а подальша дія судового рішення Енергодарського міського суду Запорізької області закінчилася з моменту внесення змін у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати позивача, то відповідач правомірно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження №38914832 від 30 березня 2015 року з підстав фактичного виконання рішення суду у повному обсязі.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що дія рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 серпня 2010 року, яка набрала законної сили на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року, закінчилась одразу після внесення змін до законодавства, яким повноваження щодо визначення розміру спірних виплат делеговано Кабінету Міністрів України.
Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.
Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
.
Судді: В.В.Швець
М.М.Олексієнко
Ю.Й.Рецебуринський