20 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100050011463, за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, який до утримання в Київському слідчому ізоляторі № 13 Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,
Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та йому призначено йому покарання у виді 1 року 6 місяців років позбавлення волі.
Цим же вироком ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, з взяттям останнього під варту у залі суду.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з 12 серпня 2016 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_6 зараховано строк його перебування в установах попереднього ув'язнення у період з 12 серпня 2016 року до дня набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Цивільний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено та стягнуто з ОСОБА_6 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» 7 391 гривню 67 копійок у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнаний винуватим у повторному таємному викраденні чужого майна (крадіжка), з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 185 КК України, за таких обставин.
Як визнав установленим суд першої інстанції у вироку, 17 листопада 2015 року, близько 13 години 00 хв., ОСОБА_6 , знаходячись у відділі сантехніки магазину «Епіцентр» за адресою: м. Київ, вулиця Полярна, 20-Д, побачив змішувач для раковини марки «Puravida» білого кольору, вартістю 7391 гривні 67 копійок (без урахування ПДВ).
У цей час у ОСОБА_6 , виник умисел, направлений на повторне таємне викрадення вищезазначеного майна, що належить ТОВ «Епіцентр К». Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_6 у вказану годину, переконавшись, що його дії залишаються непоміченими для оточуючих, переслідуючи мету власного збагачення, відкрутив змішувач «Puravida» білого кольору від раковини, після чого помістив його за пояс штанів, у які був одягнений, та направився до виходу з магазину, який залишив, утримуючи при собі викрадений товар. У подальшому викраденим змішувачем ОСОБА_6 розпорядився на власний розсуд, завдавши власнику майна товариству з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» матеріальну шкоду на суму 7391 гривня 67 копійок.
Не погодившись з вказаним вироком суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення та кваліфікацію його дій, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, просив вирок змінити в частині призначеного покарання та призначити йому покарання у виді 1 рокупозбавлення волі. У решті вирок суду залишити без змін.
В апеляційній скарзі обвинувачений посилався на те, що суд першої інстанції при призначенні покарання не врахував його активне сприяння встановленню істини у справі.
Крім того, на момент вчинення злочину він був працевлаштований, та проживав разом з батьками пенсійного віку, безробітною дружиною, та самостійно сплачував орендну плату за проживання, що на переконання апелянта, є підставою для призначення йому більш м'якого покарання.
13 жовтня 2016 року обвинувачений ОСОБА_6 надав доповнення до апеляційної скарги, в яких зазначав, що при призначенні йому покарання суд першої інстанції не врахував як обставини, які пом'якушють покарання, надану ним на досудовому розслідуванні згоду на добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, та вчинення злочину унаслідок збігу тяжких сімейних обставин, які пов'язані з хворобою матері його дружини.
Заслухавши суддю-доповідача щодо змісту оскарженого вироку, доводів, викладених у апеляційній скарзі обвинуваченого та доповненнях до неї, вислухавши пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , який просив задовольнити його апеляційну скаргу, та змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, пом'якшивши його, захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого, пояснення прокурора ОСОБА_5 , який просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, провівши судові дебати, надавши обвинуваченому ОСОБА_6 останнє слово, вивчивши і перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши та обміркувавши доводи апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу обвинуваченого такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у повторному таємному викраденні чужого майна (крадіжка), є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наданими стороною обвинувачення доказами, які не заперечувались також і обвинуваченим, досліджувались судом за його згодою та згодою інших учасників судового процесу в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
При цьому, суд першої інстанції, з'ясувавши правильне розуміння ОСОБА_6 та іншими учасниками кримінального провадження змісту фактичних обставин справи за відсутністю сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, в тому числі і обвинуваченого, який повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, роз'яснив всім учасникам судового розгляду, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні цього питання колегією суддів не встановлено. Будь-яких заперечень щодо правильності встановлення такого порядку розгляду справи судом першої інстанції не надано і у суді апеляційної інстанції, а тому доведеність винуватості обвинуваченого та юридична оцінка його злочинних дій відповідно до положень ст. 404 КПК України не є предметом апеляційного розгляду.
Отже, на підставі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального правопорушення, доведеність винуватості ОСОБА_6 та правову кваліфікацію дій, вчинених останнім за ч. 2 ст. 185 КК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильною.
Згідно пункту 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Відповідно до пункту 1, пункту 4 частини 1 статті 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі: пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого; в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 24 жовтня 2003 р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз'яснив, що висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили на грунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення повинно бути вмотивовано у вироку.
Як убачається із мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який неодноразово судимий, у тому числі і за вчинення корисливих злочинів, одружений, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, однак з 2011 року перебуває під наркологічно-диспансерним наглядом.
Як обставину, що пом'якшує покарання, суд першої інстанції визнав щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання, судом першої інстанції встановлено не було.
Правильно врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, у тому числі й ті, на які посилається ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виправлення, перевиховання обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів неможливе без ізоляції від суспільства, і обґрунтовано призначив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 р.), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідно втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (пункт 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) Європейський суд указав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистого надмірного тягаря для особи».
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції недостатньо врахував конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, та спосіб його вчинення, відсутність тяжких наслідків унаслідок вчинення вказаного злочину, матеріальний стан обвинуваченого, те, що він на момент вчинення кримінального правопорушення був працевлаштований та має на утриманні безробітню дружину та батьків пенсійного віку, разом з якими проживав за місцем реєстрації.
Як під час судового розгляду судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду, обвинувачений надавав критичну оцінку своєї протиправної поведінки, визнав провину та виявив жаль з приводу вчиненого, що обґрунтовано визнано судом першої інстанції обставиною, яка пом'якшує покарання, з чим і погоджується колегія суддів.
Наявність вищенаведених обставин у їх сукупності всукупності з уже встановленою судом першої інстанції обставиною, яка пом'якшує покарання - щирим каяттям, дають колегії суддів підстави для висновку про необхідність пом'якшення призначеного обвинуваченому покарання.
У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до змісту положень ст. 50 КК України, покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання, колегія суддів апеляційного суду враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ч. 3 ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, форму вини, мотив, мету та спосіб його вчинення, дані про особу обвинуваченого, який одружений, не працює, раніше судимий, перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом /а.с.п. 53/, на обліку у лікаря психіатра не перебуває /а.с.п. 54/. Відповідно до наявної у матеріалах кримінального провадження характеристики, обвинувачений зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та за час його реєстрації скарг від сусідів та мешканців будинку не надходило /а.с.п. 55/.
Обставиною, яка пом'якшує покарання, колегія суддів визнає щире каяття та активнее сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують покарання, колегією суддів не встанолвено.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у мінімальних межах, визначених санкцією ч. 2 ст. 185 КК України.
Таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 , а також запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Підстав для призначення обвинуваченому більш м'яких видів покарань, визначених санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, колегія суддів не вбачає, оскільки їх застосування не сприятиме виправленню обвинуваченого.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року відносно ОСОБА_6 змінити в частині призначеного покарання.
Призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 1 року позбавлення волі.
У решті вирок Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
__________________ ____________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3