Справа № 757/46010/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9447/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Москаленко К.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
20 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Шахової О.В. Поліщук Н.В.
при секретарі: Горбачовій В.С.
за участю: представника позивача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича до ОСОБА_5 про зобов'язання вчинити дії.
У грудні 2015 року представник ПАТ «Банк національний кредит» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 в якому просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти в сумі 13038,56 доларів США, одержані за договором про внесення змін від 25.05.2015 року по договору №77458-ДР-03 банківського вкладу «Авансовий» строком на 12 місяців +1 день (366 днів) в іноземній валюті - долар США з авансовою виплатою відсотків від 17.06.2014 року.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про його скасування та ухвалення нового про задоволення позову у повному обсязі. Вказуючи при цьому, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.
Зазначаючи також про незаконність і необґрунтованість рішення, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом порушено та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст. ст. 215, 216, 524 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та норми процесуального права, а саме ст. 58, 60, 179 ЦПК України, що є підставами для скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Представники позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ними вимог.
Відповідач будучи повідомленим про розгляд справи у судове засідання не з'явився, поважність причин своєї неявки суду не повідомив. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача в силу вимог ст. 305 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Так, судом при розгляді справи встановлено,17.06.2014року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_5 був укладений договір №77458-ДР-03 банківського вкладу «Авансовий» строком на 12 місяців +1 день (366днів) в іноземній валюті - долар США з авансовою виплатою відсотків від 17.06.2014 року, з нарахованою процентною ставкою 9,4 % процентів річних.
Відповідно до умов якого ОСОБА_5 вніс на депозитний рахунок, відкритий на його ім'я суму коштів в розмірі 150000 доларів США.
25.05.2015 року ОСОБА_5 звернувся до позивача з заявою про дострокове розірвання договору №77458-ДР-03 банківського вкладу «Авансовий».
25.05.2015 року між тими ж сторонами було укладено договір про внесення змін до договору №77458-ДР-03 банківського вкладу «Авансовий», відповідно до умов якого в п.3.7 договору внесено зміни в наступній редакції: «У випадку розірвання цього договору з ініціативи ккладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою, зазначеною в п.2.3 цього договору. При цьому різниця між раніше сплаченими вкладнику процентами та сумою процентів, перерахованих за фактичний строк розміщення коштів, при поверненні депозиту утримується Банком із суми Депозиту, яка повертається Вкладнику».
Відповідачу була виплачена сума депозиту з нарахованими процентами без застосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою.
Постановою Правління Національного Банку України від 28.08.2015 № 563 розпочата процедура ліквідації ПАТ «Банк національний кредит».
Відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 159 від 28.08.2015 та на виконання Постанови Правління Національного Банку України від 28.08.2015 № 563, розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В. В.
Наказом № 39 від 11.06.2015 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації призначено проведення перевірки договорів (інших правочинів) укладених ПАТ «Банк національний кредит» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку.
Звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовував заявлені позовні вимоги тим, що договір про внесення змін до договору №77458-ДР-03 банківського вкладу «Авансовий» є нікчемним на підставі п.1 ч.3ст.38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Оскільки внаслідок укладення вказаного договору банк фактично відмовився від права утримати із суми депозиту, яка повертається вкладнику, різниці між сумою раніше сплачених вкладнику процентів та сумою процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що доводи позивача щодо нікчемності договору про внесення змін до договору №77458-ДР-03 банківського вкладу «Авансовий» на підставі п.1 ч.3ст.38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставними, оскільки такі доводи базуються на власному припущенні та суб'єктивному тлумаченні положень п.1 ч.3 ст. 38 Закону. А відтак, виходячи з положень оспорюваного договору, останній не містить жодних умов, які б свідчили про відмову ПАТ «Банк національний кредит» від власних майнових вимог, на що посилається у своєму позові позивач. Внаслідок укладення даного договору, змінюється лише нарахування розміру процентної ставки у випадку дострокового розірвання депозитного договору, а тому вважати дану обставину такою, що вказує на відмову банку від власних майнових вимог є безпідставним. Інших даних, які б свідчили, що позивач відмовився від власних майнових вимог суду не надано.
Тому, на думку суду оспорюваний договір укладений у відповідності до вимог ст. 203 ЦК України, підстав згідно п.1 ч.3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вважати цей договір нікчемним на час розгляду справи відсутні і судом не встановлені.
Розглядаючи спір судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, позивач вказував на те, що судом першої інстанції були залишені поза увагою п.1 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за яким договір про внесення змін до договору банківського вкладу є нікчемним, оскільки внаслідок його укладення банк фактично відмовився від права утримати із суми депозиту, яка повертається вкладнику, різниці між сумою раніше сплачених вкладнику процентів та сумою процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою.
Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.
Так, в порядку п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону, уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.
Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду (ч. 3 ст. 38 Закону).
Відповідно до ч. 4 ст. 38 Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
Згідно ч. 5 ст. 38 Закону, у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених ч.3 ст. 38 Закону, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), які він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Вищевказані вимоги Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» дають підстави для висновку про те, що Уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.
Однак, таке право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Одного лише твердження про нікчемність правочину очевидно недостатньо для визнання його таки, оскільки воно, у випадку який розглядається, нівелюється протилежним твердженням особи про дійсність вкладу та всіх його умов.
А відтак, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Фактично сторони дійшли згоди щодо виключення з умов договору санкцій за дострокове розірвання договору за ініціативою споживача. А тому вказане не може вважатися безумовною підставою нікчемності правочину.
Крім того, позивачем не було надано суду доказів наявності самого висновку комісії про визнання цього договору нікчемним.
Так, в матеріалах справи відсутній звіт комісії про перевірку вказаних договорів, в якості підтвердження та розкриття аргументування висновків комісії щодо нікчемності правочину з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону.
Тобто, позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що порядок виявлення нікчемних договорів, який був запроваджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчуком В.В., відповідав нормативно-правовим актам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як того вимагає ч. 3 ст. 38 Закону.
Не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи також посилання в апеляційній скарзі щодо відсутності правоздатності та дієздатності посадових осіб ПАТ «Банк національний кредит», виходячи з того, що положеннями ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оскільки оспорюваний правочин було укладено 25.05.2015 року посадовими особами ПАТ «Банк національний кредит», тобто особами які мали правоздатність та дієздатність вчиняти правочини платоспроможного на той час банку, а процедуру виведення банку з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації розпочато лише з 08.06.2015, тому твердження позивача щодо нікчемності правочину на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставним.
Крім того, на час розгляду справи в суді першої інстанції матеріали справи не містили листа в якому позивач повідомив відповідача про віднесення укладеного між ними договору про внесення змін № б/н від 25.05.2015 року до нікчемних правочинів, та яким було запропоновано повернути позивачу грошові кошти у розмір 13038,56 доларів США. Також не позивачем не було надано розрахунку оплати відповідно до п. 2.3 договору № №77458-ДР-03 банківського вкладу «Авансовий» строком на 12 місяців +1 день (366днів) в іноземній валюті - долар США з авансовою виплатою відсотків від 17.06.2014 року.
Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування наслідків недійсності до договору про внесення змін № б/н від 25.05.2015 року, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПаламарчукаВіталія Віталійовича відхилити.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: