Справа № 303/3785/16-ц
Іменем України
27 жовтня 2016 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Панька В.Ф.,
суддів - Мацунича М.В., Бисаги Т.Ю.
при секретарі - Терпай С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 26 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. Свої вимоги обґрунтовувала тим, вона працювала на посаді методиста районного методичного кабінету відділу освіти Мукачівської районної державної адміністрації з 05.05.2008 року. Відповідно до наказу відділу освіти Мукачівської районної державної адміністрації від 01.06.2016 року №533-к її було звільнено відповідно до п.1 ст.40 КзаП України. Вважає її звільнення незаконним та безпідставним. 01.04.2016 року відділом освіти Мукачівської районної державної адміністрації було видано наказ №110 “Про вивільнення та скорочення працівників відділу освіти та його структурних підрозділів”. Процедура скорочення була проведена з численним порушеннями, оскільки у наказі не була вказана кількість штатних одиниць методистів, які підлягаю скороченню. До дня звільнення їй не було відомо, яка кількість штатних одиниць методистів буде скорочена. Згідно ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. В порушення даної статті відділом не було персонально попереджено про наступне вивільнення (це зроблено реєстром у формі таблиці всіх працівників РМК, централізованої бухгалтерії, психо медико- педагогічної консультації) та як передбачено одночасно з попередженням про звільнення не запропоновано їй іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Така дія зроблена 26.05.2016 року, тобто за 5 днів до її звільнення, а не як передбачено КЗпП не пізніше ніж за два місяці, чим грубо порушено її права. Під час її звільнення з посади методиста районного методичного кабінету, відділом не було дотримано вимог ст.22 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, а саме, профспілковий комітет відділу освіти Мукачівської райдержадміністрації не дав згоди на можливе вивільнення, зокрема працівників районного методичного кабінету з 01.06.2016 року, оскільки не було надано обгрунтоване письмове подання, не в повній мірі надано інформацію про категорію працівників, яких може стосувати ся звільнення, не були проведені спільні консультації щодо заходів по запобіганню звільненню працівників. У зв'язку з наведеним просила скасувати наказ відділу освіти Мукачівської районної державної адміністрації від 01.06.2016 року №533-к “Про звільнення ОСОБА_1М.”, поновити її на роботі на посаді методиста районного методичного кабінету управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації та стягнути з управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.0-6.2016 року до дня поновлення на роботі.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 26 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 не погодилась з цим рішенням, порушила питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріально та процесуального права.
Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.
Однак з даним висновком суду першої інстанції не може повністю погодитись колегія суддів виходячи з наступного.
Згідно приписів ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частиною 4 ст. 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що що відповідно до наказу відділу освіти Мукачівської районної державної адміністрації від 01.06.2016 року за №533-к у зв”язку з реорганізацією відділу освіти Мукачівської райдержадміністрації та зміною в організації праці і скороченням штатної чисельності працівників, було звільнено позивачку ОСОБА_1 з посади методиста РМК відділу освіти Мукачівської райдержадміністрації відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. (а.с.7).
01.04.2016 року відділом освіти Мукачівської районної державної адміністрації було видано наказ за №110 “Про вивільнення та скорочення працівників відділу освіти та його структурних підрозділів” про який працівники відділу освіти, методичного кабінету, централізованої бухгалтерії, психолого-медико-педагогічної консультації під підпис були повідомленні про можливе вивільнення, з яким позивачка була ознайомлена, що стверджується її підписом про ознайомлення (а.с.8-13).
Як роз'яснено в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з п.1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
При звільненні ОСОБА_1 згідно ч.1 ст. 40 КЗпП України діють переваги на залишення на роботі, які встановлені в.ч.1,2 ст.42 КЗпП України, однак ні кваліфікація, ні продуктивність праці апелянти не були прийняті до уваги відповідачем.
Об'єктивний порівняльний аналіз роботи методистів районного методичного кабінету за посадовими обов'язками згідно вимог ч.1 ст.42 КЗпП України не був зроблений.
Крім цього, відповідно до ст.. 22 Закону України «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Профспілки мають право вносити пропозиції державним органам, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об'єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов'язаних з вивільненням працівників, які є обов'язковими для розгляду.
Інформацію Відповідачем про можливе вивільнення працівників надано до профспілкового комітету 01.04.2016 року, тобто менше ніж за три місяці до звільнення (а.с.8-9), що є порушенням відповідно до вищевказаної статті ЗУ «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності».
Крім цього, згідно Постановою Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14)- згідно із частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови. За аналогією правило частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» слід застосувати й до передбачених частиною другою статті 252 КЗпП України, частиною другою статті 41 цього Закону випадків отримання згоди профспілкового органу на притягнення працівників - членів виборних профспілкових органів до дисциплінарної відповідальності. Згідно змісту ч.1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстави, передбачених п.1 ст. 40 цього Кодексу може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. В даному випадку профспілковим органом не надано згоду на можливе вивільнення працівників, що підтверджується листом від 05 квітня 2016 року (а.с.17). При цьому в даному листі є відповідне обґрунтування з посиланням на ст.. 22 Закону України «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності». Суд першої інстанції критично оцінив даний лист та не взяв його до уваги посилаючись на необґрунтованість такої відмови, що не узгоджується з висновком вищезазначеної Постанови Верховного Суду України. Крім цього, представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції визнав, що відповідач не повідомляв Мукачівський міський центр зайнятості населення про наступне звільнення ОСОБА_1 Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави ... працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином колегія суддів констатує, що при звільненні позивачки мало місце порушення ст.ст. 43, 252 КЗпП України, щодо необхідності отримання попередньої згоди профспілкового органу, що у свою чергу є підставою для поновлення ОСОБА_1 на роботі. Згідно ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Час вимушеного прогулу позивачки з 1 червня 2016 року по 27 жовтня 2016 року становить 103 робочі дні. Згідно довідки Управління освіти, молоді та спорту Мукачівської РДА зарплата ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню, становила відповідно: квітень - 5451,60 грн.; травень - 6291,39 грн., а загальна кількість робочих днів за ці місяці рівна 40, звідси середньоденна заробітна плата позивачки становить (5451,60 + 6291,39: 40 роб. днів) = 293,57 грн.. Середній заробіток за час вимушеного прогулу належить стягнути за період з наступного дня після звільнення (1 червня 2016 року) по день поновлення на роботі, що станом на 27 жовтня 2016 року становить 31 371,60 грн. (103 дні вимушеного прогулу х 293,57 грн.). З врахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Відповідно до п.3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Керуючись ст.ст. 307-309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 26 липня 2016 року скасувати.
3. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати наказ відділу освіти Мукачівської районної державної адміністрації від 01.06.2016 року №533-к «Про звільнення ОСОБА_1М.». Поновити ОСОБА_1 на посаді методиста районного методичного кабінету управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації. Стягнути з управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 червня 2016 року по 27 жовтня 2016 року у сумі 31371,60 гривень.
4. Стягнути з Управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації судові витрати на користь держави у сумі 1157,52 гривні.
5. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: