Справа № 22-ц/793/1801/16Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 27 Пироженко (С.А.) С. А.
Доповідач в апеляційній інстанції
ОСОБА_1
31 жовтня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоОСОБА_1
суддівОСОБА_2, ОСОБА_3
при секретаріОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони та їх представників, колегія суддів, -
04 березня 2016 року ОСОБА_5 звернувся з позовом до відповідача про стягнення боргу, посилаючись на те, що 04 березня 2015 року він передав в позику відповідачу 15 000 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 31 грудня 2015 року, проте у встановлений строк не повернув.
Факт одержання відповідачем грошових коштів підтверджується письмовою розпискою від 04 березня 2015 року. Повернення коштів забезпечувалось заставою 1/2 частини квартири відповідача, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Просив стягнути із відповідача на його користь кошти, в розмірі 390 000 грн., що є еквівалентом суми переданої позики відповідно до курсу долару, встановленого НБУ на момент вирішення спору.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2016 року, у вигляді заборони відчуження 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 - скасовано.
Рішення в частині скасування заходів забезпечення позову для виконання направлено до Відділу реєстрації речових прав управління з питань реєстрації департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2016 року як незаконне та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з слідуючих підстав.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед значення. Суд оцінює належність, допустимість достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме ксерокопії розписки від 04 серпня 2015 року (а.с. 6), позивач ОСОБА_5 дав 15 000 доларів США в борг відповідачу по справі ОСОБА_6, які останній зобов'язався повернути до 31 грудня 2015 року. В разі невиконання умов розписки - заставою являється нерухоме майно, а саме ? частина квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3.
В позовній заяві (а.с. 1-2) ОСОБА_5 вказав, що відповідно до умов письмової розписки, відповідач зобов'язався повернути йому позику до 31 грудня 2015 року, однак позичені грошові кошти до визначеного терміну не повернув, крім того, зі сторони відповідача не було вчинено ніяких дій для мирного вирішення спору, тому просив стягнути з відповідача належні йому кошти та накласти арешт на ? частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, оскільки вказана частина квартири, згідно умов розписки фактично передана йому в заставу.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що в рукописному тексті розписки, написаному власноручно відповідачем, не зазначено жодної істотної умови, яка б ідентифікувала дані правовідносини як позичкові (зокрема сума позики, зобов'язання щодо повернення, строк повернення тощо), що може також свідчити про дефект волевиявлення відповідача саме на отримання позики.
Також, районний суд мотивував своє рішення тим, що жодних доказів підтвердження волевиявлення відповідача на укладення договору застави-іпотеки (зокрема наявність письмового договору іпотеки, його нотаріального посвідчення, проведення державної реєстрації договору, доказів виділу в натурі належної відповідачу частини нерухомого майна для передачі його в іпотеку) позивач не надав.
Тому, з урахуванням всіх наданих сторонами доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір позики між відповідачем та позивачем не укладався, а отже позикові зобов'язання між сторонами не виникали, а сам факт передачі відповідачу 15 000 доларів США є недоведеним належними доказами, що стало підставою для відмови у позові.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою (а.с. 65-69) ОСОБА_5 вважав, що рішення суду є незаконним і ухваленим без встановлення всіх істотних обставин по справі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_5 вказував на те, що підтвердженням укладення між сторонами договору позики являється розписка від 04 березня 2015 року. Хоча текст розписки надруковано, однак, рукописний текст дійсно належить відповідачу та ним вчинений, чим підтверджено всі умови розписки, які в ній зазначені.
Оскільки, відповідач не виконав свої зобов'язання, взяті згідно розписки, а умовами договору позики передбачено, що він зобов'язаний повернути грошові кошти позикодавцеві, тому визначену суму необхідно стягнути з відповідача в судовому порядку. Просив скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2016 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення районного суду, обгрунтованість доводів апеляційної скарги, пояснень наданих сторонами та їх представниками, встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги не дають підстави для його скасування чи зміни.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України визначено, що право чином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Згідно ст.ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
За таких обставин, чинним законодавством визначено, що за своїми правовими ознаками, договір позики є реальним, двостороннім оплатним або безоплатним правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, аналізуючи вищевказані правові норми, вбачається, що підтвердженням наявності зобов'язань за договором позики на суму, що перевищує встановлений в ст. 1047 ЦК України розмір, є письмовий договір позики, укладений між сторонами із зазначенням істотних умов договору на виконання якого може бути видана розписка, що має підтверджувати факт передачі коштів.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тому, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Для правильного застосування вищезазначених положень законодавства слід встановити реальну природу правовідносин між сторонами, факт укладення договору позики із зазначенням істотних умов для такого виду правовідносин, на виконання якого було видано борговий документ, що підтверджує фактичну передачу коштів, а також встановити інші обставини, зокрема щодо виконання договору позики позичальником.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме змісту наданої розписки, основний її зміст викладено надрукованим текстом, під яким міститься рукописний текст наступного змісту: «Надруковано з моїх слів правильно в чому особисто підписуюся. Кошти отримав у повному обсязі. Додаток: копія паспорта, підпис, ОСОБА_6 дата».
Із встановлених судом обставин та наданих відповідачем та його представником пояснень вбачається, що рукописний текст розписки належить йому та вчинений ним але з інших підстав під час одноразового підробітку на шино-монтажі за отримання авансу за пророблену роботу в розмірі 200 грн. та з метою подальшого офіційного працевлаштування. Тому він змушений був написати вказану розписку для звітування в бухгалтерію, а також передав копію паспорта з метою офіційного працевлаштування на шино-монтаж. Однак, працевлаштований там не був. Відповідачем вказано, що на час написання розписки, будь-якого надрукованого тексту, в тому числі щодо отримання позики не було. Коштів в позику він не отримував, а позивача він не знає та ніколи не бачив. За даним фактом він звернувся до відділу поліції з відповідною заявою (а.с. 36) щодо вчинення шахрайських дій.
Як вже зазначалося вище, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
В правовій позиції, висловленій ВСУ за результатами розгляду цивільної справи № 6-63цс13 від 18 вересня 2016 року зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Отже, за своєю юридичною природою договір позики є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної суми коштів.
Дослідивши матеріали справи і зокрема, наявну розписку, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що у рукописному тексті розписки, написаному власноручно відповідачем не зазначено жодної істотної умови, яка б ідентифікувала дані правовідносини як позичкові (зокрема сума позики, зобов'язання щодо повернення, строк повернення тощо). Дані обставини свідчать про дефект волевиявлення відповідача саме на отримання позики.
Крім того, суд першої інстанції в обгрунтування своїх висновків, правильно зазначив ту обставину, що посилання позивача про те, що виконання розписки забезпечується заставою нерухомого майна є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 577, ст. 220 ЦК України, договір застави нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню і в разі недодержання такої вимоги, такий правочин є нікчемним.
При перевірці обґрунтованості висновків районного суду, доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує ту обставину, що сторони по справі були незнайомі, нотаріально не засвідчили забезпечення виконання умов договору позики, а саме договір застави нерухомо майна та не внесли обтяження на нього під час написання розписки.
Обгрунтованих доводів, які б спростували висновки районного суду, ОСОБА_5 в його апеляційній скарзі не наведено, як не надано доказів, які б спростовували висновок, про те, що відповідач мав волевиявлення щодо написання розписки саме на отримання позики. Досліджуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції обгрунтовано встановив ту обставину, що написаний рукописний текст розписки не містить жодних істотних умов ані договору позики, ані доказів передавання боргової суми із зобов'язанням її повернення у встановлений строк, оскільки, як передбачено вимогами ст. 1048 ЦК України, така розписка має бути представлена безпосередньо позичальником, а відтак має відповідати його дійсному волевиявленню та намірам. Натомість, рукописний текст розписки такого волевиявлення відповідача на виникнення позикових відносин не містить.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального та процесуального права та ухвалено рішення з додержанням положень чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються були предметом дослідження колегії суддів і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді :