Справа № 22ц/796/13376/2016 Головуючий у 1-й інстанції -Підпалий В.В.
19 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів Вербової І.М., Поливач Л.Д.
при секретарі - Литвиненку Р.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесниченко Максим Олексійович, ОСОБА_3, про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою її представником ОСОБА_4, на ухвалу судді Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2016 року,
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Не погодившись з ухвалою суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить ухвалу судді першої інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суддею першої інстанції не враховано, що розгляд даної справи має відбуватися в порядку окремого провадження, оскільки спір про право на спадщину або будь-який інший спір у правовідносинах між спадкоємцями відсутній.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції прийшов до висновків, що із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, який має розглядатися в позовному провадженні.
Проте колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 234 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У силу п.1. ч.1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Відповідно до ч. 4 ст. 256 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.2 постанови №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
У заяві про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати, після смерті якої відкрилася спадщина, яку згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України вона фактично прийняла.
Із матеріалів справи та поданої заяви не вбачається спору між спадкоємцями, та що встановлення факту вплине на спадкові права й обов'язки інших осіб, оскільки таких вимог по справі ніким не заявлено.
ОСОБА_1 на власний розсуд звернулася в суд за захистом порушеного права саме в такий спосіб, використавши своє право на звернення до суду, що не суперечить ст. 3 ЦПК України.
Законність і обґрунтованість таких вимог в силу ст. 213 ЦПК України має визначати суд, встановивши чи породжує цей факт юридичні наслідки для заявника та його доведеність.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про наявність спору про право, оскільки при зверненні із заявою суд мав встановити коло заінтересованих осіб, якими доказами володіє заявник та заінтересовані особи, зібрати докази за власної ініціативи на виконання вимог ч.2 ст. 235 ЦПК України, а в разі необхідності викликати сторони для уточнення зазначених обставин.
Зазначених дій суд першої інстанції не провів, що призвело до передчасного висновку, щодо існування спору про право.
Дійшовши висновку про наявність спору про право, суд разом з тим, також не навів обставини на підтвердження такого висновку.
З огляду на те, що відсутні дані про інших осіб на спадкові права і обов'язки яких можуть вплинути факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1, відсутні підстави стверджувати про наявність спору про право.
З огляду на викладене оскаржена ухвала є передчасною, постановленою з порушенням норм процесуального права, підлягає до скасування, а апеляційна скарга частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 307, 312,313,315,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_4, задовольнити частково.
Ухвалу судді Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2016 року скасувати, питання про відкриття провадження у справі направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді