04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"27" жовтня 2016 р. Справа№ 910/5028/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Разіної Т.І.
Чорної Л.В.
секретар судового засідання - Пугачова А.С.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 27.10.2016 року по справі №910/5028/16 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року
у справі № 910/5028/16 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ
Україна"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 15 956,96 грн. в порядку регресу.
В березні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі-відповідач) 15956,96 грн. в порядку регресу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що страхувальнику позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху водієм, цивільно-правова відповідальність якого застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лафорт". Оскільки Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лафорт" визнане банкрутом, обов'язок з відшкодування шкоди, в силу пункту ґ ст. 41.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", покладається на Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2016р. у справі №910/5028/16 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 23.05.2016р., відповідач звернувся з апеляційними скаргами до Київського апеляційного господарського суду, в яких просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та на неправильне застосування норм матеріального права.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, позивач та відповідач наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги та те, що неявка загачених вище представників не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.
Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.
28.07.2012р. між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_2, як страхувальником, був укладений договір страхування транспортних засобів НОМЕР_1 (далі - Договір 1), за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу, а саме: автомобіля Ford Fiesta, державний номер НОМЕР_1.
09.07.2013р. в м.Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Ford Fiesta, державний номер НОМЕР_1, та автомобіля Mercedes-Benz ML 350, державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3
Відповідно до постанови Оболонського районного суду м.Києва від 10.09.2013р. особою, винною в скоєнні адміністративного правопорушення, є водій ОСОБА_3, який керував автомобілем Mercedes-Benz ML 350, державний номер НОМЕР_2.
Майнові інтереси, пов'язані з експлуатацією автомобіля Mercedes-Benz ML 350, державний номер НОМЕР_2, були застраховані Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лафорт" за полісом №АВ/9782978 (далі Договір 2). Умовами Договору 2 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000 грн., франшиза становить 500 грн.
Зазначена подія, відповідно до норм чинного законодавства України, була визнана страховим випадком, про що складено відповідний страховий акт від 12.08.2013р., за яким до виплати підлягає 16 456,96 грн.
Як свідчать матеріали справи, платіжним дорученням №15112 від 14.08.2013р. страхувальнику було виплачено 16 456,96 грн. страхового відшкодування.
Виходячи з положень ст.993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про страхування" страховик отримує право вимоги потерпілої особи, яке може бути реалізовано шляхом подання відповідного позову після виплати останній страхового відшкодування, і не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування (постанова Верховного суду України від 28.08.2012 N 23/279).
Згідно із ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 15 956,96 грн. без врахування франшизи (16 456,96-500).
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача 15 956,96 грн. судова колегія виходить з наступного.
Господарський суд міста Києва своєю ухвалою від 18.11.2013р. порушив справу №910/20063/13 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт".
У відповідності до ст. 20.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
За приписами п. "ґ" ст. 41.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Отже, саме встановлення факту недостатності коштів страхової компанії - учасника МТСБУ для задоволення вимог кредиторів та визнання його банкрутом та/або ліквідація є підставою для здійснення виплат МТСБУ.
Згідно із п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Наслідки визнання боржника банкрутом визначено ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", пунктами 2 та 9 ч.1 якої, зокрема, встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав, а виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених розділом 3 Закону "Ліквідаційна процедура".
В силу положень ч.ч.1 та 2 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження:
- приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження;
- виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;
- проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута;
- пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості;
- вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;
- продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом. У даному разі, у порядку черговості передбаченої ч. 9 ст. 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Водночас, відповідно до ч.1 ст.39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника у будь-який час до закінчення ліквідаційної процедури має право одночасно задовольнити усі вимоги конкурсних кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів або надати боржнику грошові кошти, достатні для задоволення всіх вимог кредиторів, у порядку та на умовах, передбачених ст. 31 цього Закону.
Відповідно до ст. 46 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.
Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.
Правовий аналіз наведених вище положень Закону свідчить про те, що факт відсутності майнових активів у визнаного банкрутом боржника та неможливість у зв'язку із цим здійснити розрахунок за його зобов'язаннями може підтверджуватись затвердженими ухвалою господарського суду звітом ліквідатора і ліквідаційним балансом, складеними за результатами проведення комплексу дій щодо пошуку, інвентаризації, оцінки майна боржника та задоволення вимог кредиторів в порядку черговості, визначеної ст. 45 Закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №910/28653/14 від 11.08.2015р., №910/5935/15-г від 22.07.2015р., №910/5931/15-г від 11.08.2015р., №910/5930/15-г від 29.07.2015р..
Господарський суд міста Києва своєю ухвалою від 06.10.2015р. у справі № 910/20063/13 затвердив реєстр вимог кредиторів станом на 06.10.2015 в запропонованій редакції ліквідатора боржника, звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс станом на 06.10.2015; ліквідував банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лафорт", як юридичну особу у зв'язку з банкрутством; припинив провадження у справі №910/20063/13. За змістом даної ухвали вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру кредиторів, не задоволені у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідмаси для погашення кредиторських вимог.
Таким чином, факт відсутності майнових активів у визнаного банкрутом страховика - ПАТ "СК "Лафорт" підтверджується затвердженими ухвалою господарського суду звітом ліквідатора і ліквідаційним балансом товариства.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи наявні та доведені всі необхідні умови для здійснення відшкодування МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, а саме: визнання страховика-учасника МТСБУ (Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лафорт") банкрутом та його ліквідацію, а також недостатність коштів і майна страховика-учасника МТСБУ для здійснення грошових виплат.
Посилання апелянта щодо необхідності розгляду даної справи у межах справи про банкрутство та в порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" судовою колегією не приймається до уваги, оскільки позов заявлений не до боржника (банкрута), а отже має розглядатися в загальному позовному провадженні.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 15 956,96 грн. є необґрунтованими та такими, що підлягаю задоволенню.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 р. у справі №910/5028/16 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016р. у справі №910/5028/16 залишити без змін.
3.Матеріали справи №910/5028/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Т.І. Разіна
Л.В. Чорна