донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
27.10.2016 справа №30/5009/7730/11
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий: судді ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3
При секретарі Поляковій О.А.
за участю представників сторін:
за участю прокурора: від позивача: від відповідача 1:не з'явився ОСОБА_4, за довіреністю не з'явився
від відповідача 2: від третьої особи 1: від третьої особи 2:ОСОБА_5, за довіреністю ОСОБА_6, за довіреністю не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуБердянського міжрайонного прокурора, м. Бердянськ Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ
на рішення господарського суду Запорізької області
від22.12.2011р.
у справі№ 30/5009/7730/11 (суддя Кагітіна Л.П.)
за позовомБердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Фонду державного майна України, м. Київ
до відповідачів: 1. Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, м. Бердянськ Запорізької області 2.Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт», м. Бердянськ Запорізької області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -2:1.Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:2.Комунальне підприємство «Бердянське бюро технічної інвентаризації», м. Бердянськ Запорізької області
провизнання недійсним пунктів 5.4, 5.5, 5.6 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області №49 від 03.02.2005р.
Бердянський міжрайонний прокурор звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відповідача-1- Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, до відповідача-2 -Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунального підприємства “Бердянське бюро технічної інвентаризації” про визнання недійсними пункти 5.4, 5.5, 5.6 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 49 від 03.02.2005 р. "Про оформлення права власності за Закритим акціонерним товариством "Приазовкурорт" (балансоутримувач - Санаторій "Бердянськ") на:
- будівлю по бул. Тінистому, 10, що складається з основної будівлі "А", сходів "А", замощення І, паркану № 1 (п.5.4.),
- на комплекс будівель та споруд за адресою: бул. Тінистому, 7, що складається з основних будівель "А, Б", прибудов "а, а1, а2, б, б1", ганку до “б1, хвірток № 1, № 3, № 5, №6, парканів № 2, № 7, замощення І, ІІ (п.5.5),
- на будівлю по вул. Котляревського, 14а, що складається з основної будівлі "А", прибудов "а, а1, двох ганків до "А", замощення І, ІІ" (п.5.6).
Рішенням по справі № 30/5009/7730/11 від 22.12.2011р. у задоволенні позовних вимог Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відповідача-1 - Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, до відповідача-2 - Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунального підприємства “Бердянське бюро технічної інвентаризації” про визнання недійсним пунктів 5.4, 5.5, 5.6 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 49 від 03.02.2005р., відмовлено у повному обсязі.
Рішення обґрунтовано не доведеністю прокурором та позивачем по справі, що спірне майно на час прийняття оскаржуваного рішення належить державі, і як наслідок передчасності звернення до суду з відповідним позовом.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення по справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Вважає, що рішення по справі прийнято з порушенням норм матеріального права, без врахування приписів постанови Ради міністрів УРСР від 23.04.1960р. «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР», Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» від 10.09.1991 р № 1540-ХП, тощо.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду порушено апеляційне провадження по справі № 30/5009/7730/11.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2012р. по справі №30/5009/7730/11 призначено судово-будівельну та економічну експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз. На час проведення експертизи апеляційне провадження було зупинено.
Згідно висновку, надати відповіді на питання, які було поставлено судом не є можливим.
26.07.2016р. до Донецького апеляційного господарського суду від прокуратури Запорізької області надійшло клопотання про поновлення апеляційного провадження.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 04.08.2016р. поновлено апеляційне провадження.
Від виконавчого комітету Бердянської міської ради надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі їх представників. Клопотання судовою колегією задоволено.
Від Фонду державного майна України надійшли письмові пояснення в яких, підтримують вимоги апеляційної скарги,
В судових засіданнях прокурор та представник позивача по справі просили задовольнити апеляційну скаргу, рішення по справі скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Представники Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт» та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофозодоровниця» просили рішення по справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судове засідання надали письмові пояснення щодо визначення початку перебігу строку позовної давності.
Представники третьої особи (Комунальне підприємство «Бердянське бюро технічної інвентаризації») в судові засідання не з'являлися. Про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Ухвалами Донецького апеляційного господарського суду по цій справі, явка сторін не була визнана обов'язковою.
З огляду на вище викладене та приписи ст.101 ГПК України, судова колегія вважає за можливим розглянути справу за участю представників сторін, які з» явилися в судове засідання.
Відповідно до приписів ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядають вимоги, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, вислухав пояснення представників сторін, прокурора, судова колегія зазначає наступне.
20.06.2002р. рішенням загальних зборів закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укпрофоздоровниця» (протокол № 2 рішення № 2/6) вирішено Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України виступити співзасновником Закритого акціонерного товариства «Приазовкурорт» реорганізувавши шляхом виділення Приазовське дочірнє підприємство закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», що розташовані за адресою: м. Бердянськ вул. Котляревського, 12/24. Філії Приазовського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» ліквідувати. Схвалити проекти установчих документів ЗАТ «Приазовкурорт» та встановити вклад ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» в сумі 43 485 200 грн.
30.10.2002р. між головою правління ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» та уповноваженою особою засновників ЗАТ «Приазовкурорт» підписано акт приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, що належить на праві власності ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» у власність ЗАТ «Приазовкруорт» як внесок до статутного фонду майна, згідно з додатком до акту приймання-передачі майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, яке розташоване в м. Бердянськ Запорізької області, вартістю 43 485 200 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що 03.02.2005р. Виконавчим комітетом Бердянської міської ради прийнято рішення за № 49 "Про оформлення права власності", відповідно до пунктів 5.4, 5.5, 5.6, якого вирішено оформити право власності за Закритим акціонерним товариством "Приазовкурорт" (балансоутримувач - Санаторій "Бердянськ") на будівлю по бул. Тінистому, 10, що складається з основної будівлі "А", сходів "А", замощення І, паркану № 1; на комплекс будівель та споруд за адресою: бул. Тінистому, 7, що складається з основних будівель "А, Б", прибудов "а, а1, а2, б, б1", ганку до “б1”, хвірток № 1, № 3, № 5, № 6, парканів № 2, № 7, замощення І, ІІ; на будівлю по вул. Котляревського, 14а, що складається з основної будівлі "А", прибудов "а, а1, двох ганків до "А", замощення І, ІІ" (т.с.1 а.с.27-29).
На підставі пунктів 5.4, 5.5, 5.6 рішення Закрите акціонерне товариство "Приазовкурорт" отримано свідоцтва про право власності від 09.02.2005р. (копії яких знаходяться у справі (т.с.1 а.с.30-32).
Згідно тексту преамбули, підставою для прийняття зазначеного рішення стало відсутність у власників право установчих документів.
Згідно тексту рішення, підставою для прийняття зазначеного рішення стало листи ЗАТ «Приазовкурорт» від 26.01.2005р. , № 07/47, від 26.01.2005р. за № 04/146 лист від 26.01.2005р. № 04/48, а також рішення вісімнадцятої (позачергової) сесії Бердянської міської ради ХХVI скликання від 25.12.2003р. № 18 «Про припинення права користування та передачу в оренду земельних ділянок ЗАТ «Приазовкурорт».
Вважаючи, що вище зазначення рішення частково, а саме п.5.4.,5.5.,5.6 прийнято з порушенням Закону, прокурор звернувся до господарського суду з відповідним позовом
Як зазначалося вище, у задоволені позовних вимог рішенням по справі відмовлено з підстав недоведеності, що об'єкти нерухомості визначені у рішенні є державною власністю.
Судова колегія, відповідно до приписів ст.101 ГПК України, повторно розглянувши справу, не може погодитися з такими висновком суду з огляду на наступне.
За своєю правовою суттю, рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради №49 від 03.02.2005р. «Про оформлення права власності» є актом ненормативного характеру.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України”.
Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Органи місцевого самоврядування у своїй діяльності керуються нормами Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, встановлює перелік повноважень органів місцевого самоврядування та перелік питань, вирішення яких віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування, та види рішень, які приймаються органами місцевого самоврядування за результатами розгляду певних питань віднесених до їх компетенції.
За приписами ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад згідно із ст. 11 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до ст. 52 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.
Статтями 25, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання.
Згідно зі ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Статтею 30 цього ж Закону визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку.
Так, підпунктом 10 пункту “б” ч. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в цій галузі віднесені облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.
Відповідно до Тимчасового положення “Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2003р. за №66/7387 оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.
Таким чином, з аналізу вище наведених норм законодавства, судом встановлено, що на час винесення Виконавчим комітетом Бердянської міської ради Запорізької області оспорюваного рішення, визначений законом обсяг повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку передбачав здійснення заходів, спрямованих на оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за фізичними чи юридичними особами за наявності встановленого діючим на той час законодавством переліку правовстановлюючих документів. Тобто рішення виконавчим комітетом Бердянської міської ради було прийнято в межах його компетенції.
Про те зазначене рішення, в частині оскаржуваних пунктів, порушує права власності держави з огляду на наступне.
Як свідчать матеріали справи, відповідачі не вважають спірне майно державною власністю, посилаючись, при цьому, і на позицію Вищого господарського суду України з цього питання, по окремим справам.
В свою чергу, прокурор та позивач, також посилаючись на позицію Вищого господарського суду України, наполягають, що спірне майно є державною власністю.
Розглядаючи зазначену позовну вимогу, колегія суддів бере до уваги правову позицію Верховного суду України, яка зазначена, зокрема, у Висновках Верховного ОСОБА_5 України, викладених у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 111' 16 ГПК, за I півріччя 2015р. Спори про право власності та інші речові права (лист Верховного ОСОБА_5 від 01.01.2016р.).
Так, усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Верховний суд прийшов до висновку, що у зв'язку із законодавчою невизначеністю правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР і з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України Постановою від 04.021994р. N 3943-XII "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.
Оскільки спірне майно розташовано на території України й перебувало у віданні профспілок України, таке майно не могло бути відчужено без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України.
Обґрунтовуючи зазначену позицію, Верховний суд зазначив наступне.
Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960р. N 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" (далі - постанова N 606) усі діючі госпрозрахункові санаторії (згідно з додатком до постанови N 606), будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 постанови N 606 майно передавалося профспілковим організаціям у відання.
Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. N1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991р. N 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" визначено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, які розташовані на території України, є державною власністю України.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990р. "Про захист суверенних прав власності Української РСР" N 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.
Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.
Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991р. N 971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", становить 92,92 % розміру статутного фонду.
Водночас профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.
Отже, спірні об'єкти були майновими комплексами громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України.
За таких обставин на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згодою власника.
Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992р. "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передані тимчасово Фонду державного майна України.
Щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР у зв'язку із законодавчою невизначеністю правонаступників такого майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України Постановою від 04.02.1994р. N 3943-XII встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.
Відповідно до Тимчасового положення про Фонд державного майна України та Закону України "Про Фонд державного майна України", з прийняттям якого наведене положення втратило чинність, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна.
Отже, оскільки у справі, що розглядається, спірне майно розташовано на території України та перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, а на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" - у державній власності, то таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України.
З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було створено до 1990р. та передано у складі цілісного майнового комплексу другому відповідачу по цій справі.
Зазначена передача відбувалася без згоди держави в особі Фонду державного майна України, а тому спірне майно є державною власністю.
Твердження заявника апеляційної скарги, що частина спірних об'єктів було побудовано після 1990 року не підтверджено належними та допустимими доказами. Надані до справи копії інвентарних карток з зазначенням року побудування, а також зазначення цього року у акті приймання-передачі, не є беззаперечними доказами, створення його у ці періоди, а також, що джерелом фінансування будівництва були не державні кошти.
Твердження другого відповідача, що спірне майно після 1990 року було поліпшене ним або реконструйовано, також не підтверджується відповідними доказами. Крім того, оскільки спірне майно не вибувало з власності держави та було передано профспілкам тільки у видання, то його поліпшення могли здійснюватися лише за згодою власника - Фонду державного майна України. Доказів наявності такої згоди матеріали справи не містять, а тому реконструкція або поліпшення спірного майна, не мала наслідком втрати державою права власності на таке майно.
Матеріалами справи підтверджено, що спірне майно, яке було передано до статутного фонду ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, належить до державної власності. ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, не набувши на законних підставах права власності на спірне майно, не мала права без згоди Фонду державного майна України передавати спірне майно у власність ЗАТ “Приазовкурорт”.
Оскільки на момент прийняття виконавчим комітетом Бердянської міської ради оскаржуваного рішення спірне нерухоме майно перебувало у державній власності судова колегія вважає обґрунтованими доводи прокурора та позивача про порушення вказаним рішенням інтересів держави.
Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються недійсними в судовому порядку.
Частина 1 ст.16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Частиною 1 статті 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом недійсним та скасовується.
За таких обставин позовні вимоги прокурора є такими, що підлягають задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор, звертаючись до господарського суду з позовом просив визнати поважними причини непред'явлення раніше прокурором даного позову та просив поновити строк позовної давності за цим позовом. За твердженням прокурора про порушення інтересів держави він дізнався у ході прокурорської перевірки на виконання доручення від 04.08.2011р. Генеральної прокуратури України. Відповідні доводи прокурора не суперечать матеріалам справ.
Позивач (Фонд державного майна України) з таким клопотанням не звертався, вважаючи, що про порушення своїх прав саме відповідачами по цій справі, він дізнався тільки за наслідками перевірки прокуратури.
ПрАТ «Приазовкурорт» подано клопотання про застосування позовної давності.
Місцевий господарський суд зазначене клопотання не розглядав, оскільки прийшов до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Судова колегія з цього приводу зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 ст.32 цієї Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національному законодавствах держав - учасниць Конвенції виконує кілька завдань у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011р. за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія «Юкос» проти Росії, пункт 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполучених Королівства).
У ЦК України позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосуванню якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові (ст.267 ЦК України).
При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на час подання позову в даній справі) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів держави або громадянина в суді в межах повноважень, визначених в законі звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справи за його участю, тощо.
Згідно з частиною першою четвертою статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовами інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладання мирової угоди.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Як зазначалося в позовній заяві прокурора з даної справи:
- Постановою ВРУ від 04.02.1994р. № 3943-ХП «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР визначено, що тимчасово до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, останнє є загальнодержавною власністю. Пунктом 3 цієї постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, ФДМУ здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів),
- згідно зі статтею 1 Тимчасового положення про ФДМУ затвердженого постановою ВРУ від 07.07.1992р. названий фонд здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.
Відтак, на думку прокурора власником спірного майна на момент видання спірного розпорядження була держава в особі ФДМУ, який визначено позивачем по цій справі.
Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який на думку прокурора мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України від 13.04.2016р. № 907/238/15. В іншій постанові від 22.04.2015р. № 916/2122/13 Верховний суд також навів правовий висновок, згідно з яким за змістом частини першої другої, четвертої статті 29 ГПК України, ст.261 ЦК України в разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції держави в у спірних правовідносинах, позовна давність повинна обраховуватися із дати, коли саме позивачу (яким є орган в інтересах якого звернувся до суду прокурор) стало відомо про порушення його права, а не з моменту коли про порушене право стало відомо прокурору.
За приписами ГПК України:
- при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховую висновки Верховного суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу (частина третя ст.82),
- висновок щодо застосування норми права, викладені у постановах Верховного ОСОБА_5 України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (частина перша статті 111-28 ГПК України).
У підпункті 4.1. пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» також зазначено, що якщо у передбачених законом випадках з позовами до господарського суду звертається прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.
При встановленні початку перебігу строку позовної давності для позивача по цій справі (Фонд державного майна України) та наявності або відсутності поважних причин, його пропуску судова колегія виходить з наступного.
Як вбачається з тексту позовної заяви прокурор та позивач (який є власником спірного майна) просять суд визнати недійсним та скасувати рішення органу місцевого самоврядування щодо оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, визнати право власності за державою та витребувати спірне майно із чужого незаконного володіння.
Позов подано у листопаді 2011 року.
Відповідно до приписів п.4 ст.268 ЦК України, який був чинним на момент звернення до суду з зазначеним позовом, строк позовної давності не застосовувався до вимог, зокрема, на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право.
В подальшому, зазначений пункт було виключено, проте, згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу 1 Закону України від 20.12.2011р. № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України про вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Як зазначалося вище, рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради, яке є правовим актом органу місцевого самоврядування, порушує права власності держави на спірні об'єкти нерухомості.
Згідно із частинами першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
До правовідносин, які виникли під час дії нормативного правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але якщо права і обов'язки зберігалися і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства. Проте положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави. Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинно ставитися під сумнів сталість цивільного обороту, підтримують яку норми про позовну давність. Тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Отже з огляду на статус держави та її органів, як суб'єкта владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється на позови прокуратури, які пред'явлені від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
На такі позови поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коди держава в особі її органів як суб'єкта владних повноважень довідалась або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (постанова ВСУ від 16.09.2015р.).
Про те, судова колегія приходить до висновку, що в даному випадку, Фондом державного майна України не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушене право саме з боку відповідачів по цій справі (ПрАТ Приазовкурорт» та виконавчий комітет Бердянської міської ради) він дізнався лише після проведення у 2011 році прокуратурою відповідної перевірки.
Зазначене ґрунтується на наступному.
З матеріалів справи не вбачається, що позивач (ФДМУ) дійсно був обізнаний саме з моменту прийняття виконавчим комітетом Бердянської міської ради спірного рішення, що спірне майно знаходиться у статутному капіталі ПрАТ «Приазовкурорт». Документами справи також не підтверджується, що про передачу спірного майна саме до статутного капіталу ПрАТ «Приазовкурорт» Фонд державного майна України дізнався раніше 2011 року (час перевірки, яку проводила прокуратура) матеріали справи не містять.
Доводи відповідача, що позивач - Фонд державного майна України про порушення свого права дізнався ще 1997 році під час звернення Фонду до суду з позовом до АТ «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсним установчих документів саме з тих підстав, що до статутного фонду відповідача було передано основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, що є у державній власності, а тому позивач безумовно знав про порушення права власності держави на спірне майно не можуть бути прийняти судовою колегією до уваги з огляду на наступне.
Так, під час розгляду справи № 137/7 досліджувалися питання щодо дійсності установчих документів акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» (виключно), а не підстави передачі спірного майна.
Таким чином, рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі №137/7 за позовом Фонду державного майна України до АТ «Укрпрофоздоровниця» не підтверджує того, що Фонд був обізнаний про факт передачі Федерацією профспілок України до статутного капіталу акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» майна, в тому числі і спірного.
Оскільки вказаним рішенням було встановлено формальну відповідність установчих документів акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» вимогам Закону України «Про господарські товариства» та Закону України «Про підприємництво» зазначеним рішенням не визнавалося право власності акціонерного товариства на майно, що знаходиться в його користуванні та більше того, не встановлювався перелік такого майна.
Крім того, передача майна у відання Української республіканської ради профспілок жодним чином не мала наслідком зміни форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.
Таким чином, твердження відповідача, що Фонду стало відомо про порушення свого права з боку відповідачів, ще у 1997 року не відповідає дійсності.
Про наявність рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради, яке оскаржується по цій справі, у 1997 році Фонд взагалі не міг знати, оскільки це рішення прийнято пізніше ніж відбувався розгляд справи № 137/7, а тому не могло бути предметом дослідження по справі № 137/7, так само як і набуття права власності на спірне майно з боку ПрАТ «Приазовкурорт».
Згідно письмових пояснень Фонду державного майна України, з метою виконання завдань, передбачених ч.2 ст.4 Закону України «Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володіння Федерації профспілок України», відповідно до наказу Фонду державного майна України від 11.06.2007р. № 910, було створено регіональні робочі комісії, яким доручено, зокрема провести інвентаризацію нерухомого майна санаторно-курортного, туристичного та фізкультурно-спортивного призначення, які перебувають у володінні Федерації профспілок України. Ключевим питанням при проведенні вказаної інвентаризації та основою для ефективної роботи комісії було складання переліку нерухомого майна санаторно-курортного, туристичного та фізкультурно-спортивного призначення, які перебувають у володінні Федерації профспілок України.
Президією Федерації профспілок України 19.07.2007р. було прийнято постанову №П-13-7 «Про загострення ситуації навколо профспілкового майна», пунктом 4 якої заборонено керівництву Федерації профспілок України, всеукраїнським профспілкам, територіальним об'єднанням організації профспілок, підприємствам, заснованим Федерацією профспілок України, а також ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», ПрАТ «Укрпрофтур» та іншим суб'єктам господарювання надавати будь-яку інформацію щодо об'єктів профспілкової власності на запити державних органів.
Прийняття вказаної постанови, в свою чергу, унеможливлювало належне виконання Фондом державного майна України проведення інвентаризації майна, яке перебуває у віданні Федерації профспілок та заснованих нею господарських товариств.
З огляду на наведене, судова колегія приходить до висновку, що, в даному випадку, строк позовної давності пропущено не було.
Відповідно до приписів ст.104 ГПК України, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, зокрема у разі, неповного з'ясування обставин, що мали значення для справи.
В даному випадку, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд не повне з'ясував усі обставини справи, що мають значення для вирішення спору, а тому рішення по справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Враховуючи вище викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судові витрати покласти на відповідачів по справі.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 91, 99, 101, 102, 103, 104, 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України на рішення господарського суду Запорізької області по справі № 30/5009/7730/11 від 22.12.2011р. задовольнити повністю.
Рішення господарського суду Запорізької області по справі № 30/5009/7730/11 від 22.12.2011р. скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати недійсним пункти 5.4, 5.5, 5.6 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 49 від 03.02.2005р. «Про оформлення права власності».
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” в доход Державного бюджету України 470,50 грн. судового збору за падання позовної заяви.
Стягнути з Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області в доход Державного бюджету України 470,50 грн. судового збору за падання позовної заяви.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” в доход Державного бюджету України 235,25 грн. судового збору за падання апеляційної скарги.
Стягнути з Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області в доход Державного бюджету України 235,25 грн. судового збору за падання апеляційної скарги.
Господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.
Постанова може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили на адресу Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд.
Головуючий суддя О.І. Склярук
Судді: Н.М. Дучал
ОСОБА_3
Надруковано: 10 прим.
1 позивачу, 1 прокурору
1 прокур.Харків.обл.
2 відповідачам, 2 третім особам
1. у справу, 1. ГСЗО, 1. ДАГС