Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" жовтня 2016 р.Справа № 922/3386/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Денисюк Т.С.
при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Комунального підприємства "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області, м. Зміїв
про стягнення коштів в розмірі 237 020,86 грн.
за участю :
Представник позивача - ОСОБА_1 довіреність №14-88 від 18.04.2014;
Представник відповідача - ОСОБА_2 директор КП "Зміїв-тепло" (наказ № 1);
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області (відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 145 444,82 грн., 3% річних в розмірі 8 444,36 грн. та суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 83 131,69 грн., у зв"язку з порушенням Комунальним підприємством "Зміїв-тепло" умов Договору купівлі-продажу природного газу №3125/15-БО-32 від 08.12.2014 року.
Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 555,50 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.10.2016 року за позовною заявою було порушено провадження по справі № 922/3386/16 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 жовтня 2016 року.
25 жовтня 2016 року суд перейшов до розгляду справи по суті.
Представник позивача, який брав участь в судовому засіданні, позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги визнав частково, а саме: щодо стягнення 3% річних у розмірі 8 444,36 грн. та інфляційних втрат в розмірі 83 131,69 грн. не заперечував, про що також було зазначено відповідачем у відзиві на позов (супровідний лист вх. №34792 від 21.10.2016).
Разом з тим, відповідач звернувся до суду з клопотанням (супровідний лист вх. №34792 від 21.10.2016), в якому також просить суд зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з Комунального підприємства "Зміїв-тепло" на користь позивача на 50% (що складатиме 72 722,41 грн.).
Представник позивача проти задоволення вищезазначеного клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50% заперечував.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, атому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
08 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Комунальним підприємством "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу природного газу №3125/15-БО-32 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобов"язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.
Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п.3.1. Договору позивач зобов'язався передавати відповідачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі відповідача. Право власності на газ переходить від позивача до відповідача в пунктах приймання-передачі.
Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.3. Договору). Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язався надати позивачу підписані та скріплені печатками відповідача та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами (п.3.4. Договору).
Умовами п. 6.1. Договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме: оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 Договору встановлено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу.
Відповідно до розділу 11 договору, цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач протягом січня - березня та жовня - грудня 2015 року поставив Комунальному підприємству "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області природний газ на загальну суму 1 154 814,54 грн.. Факт поставки газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними представниками та скріпленими печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень (арк. с. 30-35), що також не заперечується відповідачем.
Однак, як стверджується позивачем, оплату за прийнятий газ Комунальне підприємство "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області здійснювало з порушенням п. 6.1. Договору, внаслідок чого позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 145 444,82 грн., 3% річних в розмірі 8 444,36 грн. та суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 83 131,69 грн.
Обставини щодо стягнення зазначеної заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до приписів ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.
Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).
Факт наявності прострочення відповідачем виконання своїх зобовязань за Договором купівлі-продажу природного газу №3125/15-БО-32 від 08.12.2014 року щодо своєчасної та повної оплати на користь позивача вартості спожитого газу підтверджується матеріалами справи, зокрема довідкою по операціях за договором з Комунальним підприємством "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області (а.с. 40), яка підтверджує факт здійснення оплати, дати відповідних оплат та їх розмір.
Зазначені обставини надають позивачу право на застосування до відповідача санкцій, передбачених законом та Договором №3125/15-БО-32 від 08.12.2014 року.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок 3% річних суд приходить до висновку, що період нарахування визначено вірно та згідно діючого законодавства, нарахування 3% річних не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому суд задовольняє позовні вимоги позивача в частині стягнення на його користь 8 444,36 грн. річних в повному обсязі.
Щодо стягнення інфляційних втрат, разом з тим, суд зазначає, що відповідно до листа Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р., п. 7 "Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунків індексів споживчих цін", затверджених наказом Державної статистики України від 01.07.2013 року № 190, в розрахунках, у публікаціях та офіційних повідомленнях дані щодо індексів споживчих цін наводяться з одним десятковим знаком після коми.
В розрахунку сум, на які збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за зобов'язаннями за січень - березень 2015 року, позивач застосовує індекси інфляції за вказані періоди без дотримання вказаного правила.
При цьому, суд констатує, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, з урахуванням чого суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 83 131,69 грн.
Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 145 444,82 грн. суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.
За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до приписів статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 7.2 Договору сторони визначили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу
Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Разом з тим, відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
У п. 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. за № 14, господарським судам роз'яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Крім того, у п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Як свідчать матеріали справи, позивачем був наданий розрахунок пені за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до якого сума пені складає 145 444,82 грн.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені в розмірі 145 444,82 грн., судом встановлено, що воно не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам договору.
Проте, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд вважає за можливе його задовольнити, виходячи з наступного.
Згідно з п. 3 ч.1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.
Вказана норма може застосовуватись виключно у взаємозвязку (сукупності) з нормами матеріального права, якими передбачена можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. При цьому, слід зазначити, що у разі коли відповідні санкції застосовуються не у звязку з порушенням зобовязання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.
У п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Пунктом 1 статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Суд, також враховує те, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно надмірною, вказане не узгоджується із передбаченими у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509, частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, в звязку з чим господарському суду надане право на її зменшення. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Питання щодо меж зменшення неустойки в даному випадку розглядається судом із врахуванням принципу змагальності сторін з виконанням вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що зменшення розміру неустойки є все ж таки правом господарського суду, обставини застосування статей 551 Цивільного кодексу України та статті 223 Господарського кодексу України є оціночними, тому потребують відповідного доведення заінтересованою стороною, що в даному випадку має місце, суд дійшов висновку використати таке право, зменшивши нараховану позивачем пеню на 50%, за наявності наступних обставин справи.
У даному випадку Договором між сторонами (пункт 7.2.) передбачено нарахування пені в максимально можливому розмірі (подвійної облікової ставки НБУ) від суми простроченого платежу за кожен день його прострочення.
Вирішуючи питання можливості зменшення пені, судом враховується те, що:
- відповідачем вжиті заходи для погашення заборгованості за спірним Договором, а вартість спожитої теплової енергії в повному обсязі перераховано на рахунок позивача із незначною затримкою;
- відповідач - Комунальне підприємство "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області створено з метою задоволення потреб населення у послугах, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, забезпечення надійності теплопостачання як одного з необхідних елементів безпеки людини, створення механізмів функціонування ефективного ринку теплової енергії, зменшення шкідливого впливу на довкілля та створення умов для залучення інвестицій у розвиток та технічне оновлення систем теплопостачання.
Таким чином, відповідач є відповідальним за безперебійне централізоване постачання теплової енергії у районі своєї діяльності, від якого залежить безаварійне та безперебійне постачання теплової енергії у вигляді опалення та гарячого водопостачання. У відповідача як комунального підприємства відсутнє джерело на оплату штрафних санкцій, через що примусове стягнення повної суми пені зумовить неможливість вчасно закупити матеріальні ресурси, необхідні для ремонту та відновлення теплових мереж, виконати податкові зобов'язання перед бюджетом, виплатити заробітну плату трудовому колективу підприємства та поставити під загрозу постачання теплової енергії бюджетним установам соціальної направленості;
- відповідач є теплопостачальним підприємством, оплата послуг якого можлива тільки внаслідок встановлення у передбаченому законом порядку тарифів на теплову енергію. Так, з 01.03.2015 року ціна на газ була збільшена на 3672 грн. та становила 11681,04 грн., у зв'язку з чим потребували негайного коригування тарифи відповідача. Відповідна заява подана Відповідачем 05.03.2015 року, проте рішення, яке прийнято Зміївською районною радою 27.03.2015 року, набуло чинності 11.04.2015 року.
Для оплати боргу перед Позивачем, що виник внаслідок підвищення ціни на газ та невідповідності тарифів, Відповідач неодноразово звертався з відповідними клопотаннями до Зміївської районної ради та до голови Зміївської районної державної адміністрації про виділення коштів для розрахунків за спожитий газ (копії листів від 02.04.2015 року та 11.06.2015 року долучені до матеріалів справи). За результатами розгляду звернень рішенням Зміївської районної ради від 17.07.2016 року відповідачу було виділено фінансову підтримку для оплати боргу НАК "Нафтогаз України".
Таким чином, у відповідача відсутня реальна можливість впливати на своєчасність розрахунків з боку споживачів - бюджетних установ, хоча відповідачем вжито належних заходів до виконання зобов'язання.
Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи майнові стани підприємств сторін у даній справі, збитковість господарської діяльності відповідача, а також з огляду на соціальну значущість Комунального підприємства "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області, сплата відповідачем пені у повному обсязі вплине не тільки на майнові інтереси відповідача, а й на можливість безперебійного постачання теплової енергії населенню, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню на 50%, у зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 72 722,41 грн., в іншій частині позову про стягнення пені в сумі 72 722,41 грн. суд відмовляє.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 555,50 грн.
На підставі викладеного та керуючись статями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області (місцезнаходження: 63403 Харківська область, м. Зміїв, вул. Чкалова, 6, код ЄДРПОУ 37083564) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню в розмірі 72 722,41 гривень, три відсотки річних в розмірі 8 444,36 гривень, суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 83 131,69 гривень та витрати зі сплаті судового збору в розмірі 3 555,50 гривень.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 72 722,41 грн. - відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 28.10.2016 р.
Суддя ОСОБА_3
Справа № 922/3386/16.