Справа № 2 - а - 1675/2008 р.
23 липня 2008 року Таращанський районний суд Київської області в складі:
головуючого: Бабоїд О.М. при секретарі: Шкляренко О.С.
розглянувши у попередньому відкритому судовому засіданні в м. Тараща справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Таращанської РДА про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення, -
Позивач ОСОБА_1 надав до суду адміністративний позов до Управління праці та соціального захисту населення Таращанської РДА про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення, мотивуючи тим, що він є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом II групи. Посилаючись на те, що діючим законодавством потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачено виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, яку виплачують органи соціального захисту населення, розмір якої визначається на момент виплати, та зазначаючи, що органи соціального захисту населення відмовили йому у виплаті допомоги в належному розмірі за 2003 - 2007 роки, просив суд стягнути з відповідача недоотриману суму одноразової грошової допомоги за вказаний період в розмірі 7171, 60 гривень. Просить звільнити його від сплати судового збору, як потерпілого 1 категорії внаслідок аварії на ЧАЕС.
В судове засідання позивач не з»явився, про час та місце розгляду справи належно повідомлений, проте надав до суду заяву, в якій просить розглядати справу без його участі та без фіксування судового процесу технічними засобами, позов підтримує та просить його задовільнити.
Відповідач в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи належно повідомлений, проте надав до суду заяву, в якій позов не визнає та просить розглядати справу без його участі та без застосування технічних засобів.
Відповідно до ч.3 ст. 121 КАС України, суд за письмовою згодою сторін розглядає справу під час попереднього судового засідання, оскільки вирішені всі питання, необхідні для її розгляду, а також без фіксування судового процесу технічними засобами.
Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом II групи, що підтверджено копією посвідчення.
Згідно з ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачено виплату одноразової щорічної допомоги інвалідам другої групи внаслідок аварії на ЧАЕС в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір заробітної плати визначається на момент виплати. Виплату грошової допомоги проводять органи соціального забезпечення громадян за місцем їх проживання.
Згідно довідки № 4581 від 01.07.2008 року, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Таращанської райдержадміністрації, відповідач виплатив позивачці щорічну допомогу на оздоровлення: 22.09.2003 року за 2003 рік в розмірі 26, 70 грн; 05.10.2004 року за 2004 рік в розмірі 26, 70 грн; 09.03.2005 року в розмірі 26, 70 грн, а 12.09.2005 року в розмірі 93, 30 грн, всього за 2005 рік в розмірі 120 грн; 09.10.2006 року за 2006 рік в розмірі 120 грн; 13.04.2007 року за 2007 рік в розмірі 120, 00 грн. Виплата зазначеної грошової допомоги проведена відповідно до постанов KM України від 26.07.1996 року № 836 та від 12.07.2005 року № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позивач просить стягнути недоплачену суму одноразової грошової допомоги виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати в 2003 - 2007 роках, тобто 185 грн, 205 грн, 332 грн, 375 грн та 420 грн, в розмірі 7171, 60 гривень.
Суд вважає, що необхідно застосовувати вимоги ст. 19 ч.2 Конституції України, а саме - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 113 Конституції України передбачено, що KM України у своїй діяльності керується Конституцією і Законами України.
Розмір допомоги на оздоровлення, визначений постановами KM України від 26.07.1996 року № 836 та від 12.07.2005 року № 562, на думку суду суперечить вимогам ст. 48 Закону та іншим нормативним актам.
Відповідно до ЗУ від 26.12.2002 року «Про державний бюджет України на 2003 рік» з 01.01.2003
року по 30.11.2003 року розмір мінімальної заробітної плати встановлено -185 грн на місяць. Відповідно до ЗУ від 27.11.2003 року «Про державний бюджет України на 2004 рік» з 01.09.2004 року по 31.12.2004 року розмір мінімальної заробітної плати встановлено - 237 грн на місяць.
Відповідно до ст.83 Закону України „Про державний бюджет на 2005 р." з 01.01.2005 року розмір мінімальної заробітної плати встановлено - 262 грн на місяць, з 01.04.2005 р. - 290 грн, з 01.07.2005 р. - 310 грн, з 01.09.2005 р. -332 грн.
Відповідно до ст.82 Закону України „Про державний бюджет на 2006 р." з 01.01.2006 року розмір мінімальної заробітної плати встановлено -350 грн, з 01.07.2006 p.- 375 грн, з 01.12.2006 р. - 400 грн.
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» з 1 січня 2007 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року - 420 гривень, з 1 липня 2007 року -440 гривень та з 1 жовтня 2007 року - 460 гривень.
Суд звертає увагу на те, що всі вказані норми Законів не мали жодних обмежень щодо застосування ст. 48 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", яким передбачено право позивачки на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Також суд вважає, що оскільки Законами України про Державний бюджет розмір вказаної одноразової допомоги не визначався, то посилання представника відповідача на зазначену норму не є обгрунтованим.
Даний висновок також підтверджується ст.71 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що дія цього закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього закону.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне застосовувати саме норму Закону, а не постанови KM України.
Таким чином, позов в частині стягнення недоплаченої грошової допомоги за 2003 рік в розмірі 898, 30 грн підлягає задоволенню та на користь позивача суд вважає за необхідне стягнути недоотриману грошову допомогу за 2003 рік в розмірі 898, 30 грн, а саме: (185 х 5 = 925 грн - виплачені 26, 70 грн = 898, 30 грн), взявши до розрахунку мінімальну заробітну плату станом на момент виплати в 2003 році (22.09.2003 року) в розмірі 185 грн.
Позов в частині стягнення недоплаченої грошової допомоги за 2004 рік в розмірі 1158, 30 грн підлягає задоволенню та на користь позивача суд вважає за необхідне стягнути недоотриману грошову допомогу за 2004 рік в розмірі 1158, 30 грн, а саме: (237 х 5 = 1185 грн - виплачені 26, 70 грн = 1158, 30 грн), взявши до розрахунку мінімальну заробітну плату станом на момент виплати в 2004 році (05.10.2004 року) в розмірі 237 грн.
Позов в частині стягнення недоплаченої грошової допомоги за 2005 рік в розмірі 1540 грн, підлягає задоволенню та на користь позивача суд вважає за необхідне стягнути недоотриману грошову допомогу, за 2005 рік, в розмірі 1540 грн, а саме: (332 х 5 =1660 грн - виплачені 120 грн = 1540 грн), взявши до розрахунку мінімальну заробітну плату станом на момент виплати в 2005 році (12.09.2005 року) в розмірі 332 грн.
Вирішуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин п. 37 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік", яким дію абз. 2 ч. 4, ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було зупинено на 2006 рік, суд приходить до наступного.
Згідно з положеннями ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно - правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно - правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження та забезпечення є головним обов»язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (ст. 22).
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов»язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов»язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст і обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених ст. 64 Конституції України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Крім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом «Про Державний бюджет України», є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов»язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, закрема Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та не може будь - яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Отже, зупинення Законом України «Про Державний бюджет Украни на 2006 рік» дії ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", обмежило обсяг прав даної категорії громадян і фактично скасувало конституційну гарантію забезпечення належних умов їх існування.
З огляду на вищевикладене, при вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача недоплаченої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік суд вважає за необхідне керуватися положенням Контитуції України, а не Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»
За таких обставин та з урахуванням вимог ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік в розмірі 1755 грн підлягають задоволенню, оскільки відповідач повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2006 рік, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати в 2006 році (09.10.2006 року) - 375 грн в розмірі 1755 грн: (375 х 5 = 1875 - виплачені 120 грн = 1755 грн).
Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 1980 грн, також на думку суду підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік": зокрема, пункту 30 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - пунктів 6 та 8 частини першої статті 30, пункту 1 частини першої статті 36, абзаців другого, третього та четвертого частини першої статті 37, абзаців другого, третього, четвертого частини першої та частини другої статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Суд вважає, що з часу проголошення рішення Конституційного суду відповідач повинен був виплатити позивачці недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення згідно вимог ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак не вчинив цього, чим порушено конституційні права позивача в сфері отримання встановленого законодавством, належного розміру допомоги на оздоровлення.
Таким чином, суд вважає за необхідне позов задовольнити та стягнути на користь позивача недоотриману грошову допомогу, за 2007 рік, в розмірі 1980 грн, взявши до розрахунку мінімальну заробітну плату на момент виплати в 2007 році (13.04.2007 року) в розмірі 420 грн, а саме: (420 х 5 = 2100 грн - виплачені 120 грн = 1980 грн).
Всього недоотримана сума грошової допомоги за 2003 - 2007 роки складає 7331, 60 грн: (898, 30 +1158, 30 + 1540 грн + 1755 грн + 1980 грн = 7331, 60 грн).
Отже, суд вважає за можливе визнати відмову відповідача щодо перерахунку вказаної грошової допомоги за 2003 - 2007 роки неправомірною та стягнути на користь позивачки недоотриману грошову допомогу за 2003 - 2007 роки в сумі 7331, 60 грн.
Позивачка підлягає звільненню від сплати судового збору як потерпіла внаслідок аварії на ЧАЕС.
Судові витрати суд покладає на відповідача.
Указані обставини встановлено з матеріалів справи, досліджених в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 17, 89, 99, 100, 121, 158-163, 185, 186 КАС України, ст.ст. 48, 62, 71 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст.83 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005р.", ст.82 Закону України „Про державний бюджет на 2006 р.", ст. 76 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік", Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року, суд-
Позов задовольнити.
Визнати відмову Управління праці та соціального захисту населення Таращанської райдержадміністрації щодо перерахунку одноразової грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за 2003 - 2007 роки, неправомірною.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 недоплачену одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2003 - 2007 роки в розмірі 7331, 60 (сім тисяч триста тридцять одну гривню 60 коп) гривень.
Від сплати судового збору позивача звільнити.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації на користь держави судовий збір в розмірі 73, 31 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Таращанський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.