Справа № 22-ц/796/9821/2016 Головуючий у 1 - й інстанції - Великохацька В.В.
Доповідач - Рубан С.М.
25 жовтня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Перетятько А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Шуліки АліниВолодимирівни на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення,-
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12.02.2015 року у задоволенні позову ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» - Шуліка А.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2015 року заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.02.2015 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №К2S4GK00260024 від 27 лютого 2007 року в розмірі 169 573,95 дол. США, що за курсом 9,03 відповідно до службового розпорядження НБУ від 25 лютого 2014 року складає 1 531 252 (один мільйон п'ятсот тридцять одна тисяча двісті п'ятдесят дві) грн. 77 (сімдесят сім) коп. на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги.
Відповідач та його представник заперечував проти доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
У березні 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №К2S4GK00260024 від 27.02.2007 року в розмірі 169 573,95 дол. США, що за курсом 9,03 відповідно до службового розпорядження НБУ від 25.02.2014 року складає 1 531 252,77 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до іпотечного договору б/н від 27.02.2007, а саме: квартиру загальною площею 43,60 кв.м., житловою площею 23,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Марченко М.Ф. 27.02.2007 року, реєстр №517, шляхом укладення від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами державних дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.02.2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №К2S4GK00260024 щодо надання позичальнику грошові кошти в сумі 98 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26.02.2027 року (а. с. 14-16).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3О було укладено договір іпотеки від 27.02.2007 року, за умовами якого відповідач передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру № 55 загальною площею 43,60 кв.м. житловою площею 23,70 кв.м, яка розташована в буд. АДРЕСА_1
Відповідно до даного договору, вищезгадана квартира належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2007 року. Обумовлена сторонами ціна предмету іпотеки дорівнює 618 625,00 грн. (а .с. 19-21).
Згідно з розрахунком заборгованості по договору станом на 25.02.2014 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 169 573, 95 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом - 117 349,01 доларів США, заборгованість за відсотками - 8 356,44 дол. США, заборгованість по комісії - 1 811,04 дол. США, пені - 42 057,46 дол. США. Загальна сума заборгованості за курсом НБУ еквівалентна 1 531 252,77 грн. (а. с. 5-9).
Відповідно до листа-вимоги від 20.01.2014 року позивачем було повідомлено відповідача про необхідність в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги повернути суму кредиту, погасити заборгованість, а у випадку невиконання або неналежного виконання порушеного зобов'язання звільнити займану нею та всіма членами її сім'ї квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 11).
Згідно з відомостями довідки з місця проживання форми № 3 від 05.11.2014 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано третю особу - ОСОБА_5 (а. с. 66).
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3 порушила умови договору кредиту та не виконала вимогу іпотекодержателя ПАТ КБ «Приватбанк» про погашення заборгованості у позасудовому порядку.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на звернення стягнення на майно відповідача, яке є предметом іпотеки, поширюється дія Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадянам України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» і щодо цього майна наявні умови, які перешкоджають примусовому зверненню стягнення на нього шляхом відчуження.
В частині інших вимог відмовив як у похідних.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 27 лютого 2007 року, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 98 тис. доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26 лютого 2027 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 27 лютого 2007 року, за умовами якого остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру № 55 загальною площею 43,60 кв.м, яка розташована у будинку АДРЕСА_1 та належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 2007 року.
Станом на 25 лютого 2014 року заборгованість ОСОБА_3 складає 169 573, 95 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 117 349,01 доларів США, заборгованість за відсотками - 8 356,44 доларів США, заборгованість по комісії - 1 811,04 доларів США, пеня - 42 057,46 доларів США, що підтверджується довідкою-розрахунком.
Стороною відповідача не заперечувалось, що свої зобов'язання за кредитним договором боржник не виконував, що стало підставою для зміни строку виконання основного зобов'язання та дострокового стягнення заборгованості.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Згідно вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку.
З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 є постійним місцем проживання родини ОСОБА_3, що підтверджується довідкою Житлово-будівельного кооперативу від 5 листопада 2014 року.
Підставою відмови в задоволенні позову суд зазначив про те, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадянам України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304 - VІІ від 03.06.2014 року.
Колегія суддів вважає, що прийняття вказаного закону не може бути підставою для відмови в задоволенні порушених прав позивача з огляду на наступне:
Згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 13 04-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Тобто, установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.
Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.
Разом з тим, суд першої інстанції, не врахував, що Закон № 1304-VII не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.
Аналогічний правовий висновок міститься в Постанові ВСУ № 6-57 цс15.
Враховуючи, що судом встановлено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору та наявність підстав для дострокового стягнення заборгованості, позовні вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи, що п.п. 22, 27 іпотечного договору передбачено спосіб звернення стягнення, - передача іпотекодержателю у власність предмета іпотеки, колегія суддів приходить до висновку, що позивач на підставі ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.
Ця позиція також підтримується практикою Верховного Суду України (постанови від 26 грудня 2011 року у справі № 3-139гс11\33\14, від 11 грудня 2013 року у справі № 6-124 цс13).
Вирішуючи питання про застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03.06.2014 року, колегією суддів встановлено наступне.
Позивач просить звернути стягнення для погашення кредиту, який надавався в іноземній валюті.
Предмет іпотеки, на який позивач просить звернути стягнення у даній справі за своїми технічними характеристиками не перевищує параметри, зазначені в Законі.
Відповідно до довідки, виданої Кк «Центр комунального сервісу Оболонського району м. Києва» 21 жовтня 2016 року, боржник проживає у вказаній кватирі.
Позивач не надав суду жодних доказів про те, що боржнику на праві власності належить інше житло де він міг би проживати з членами його родини.
Інші обмеження, щодо застосування вказаного закону також судом не встановлені.
Таким чином, враховуючи, вищенаведені норми права, колегія суддів вважає, що вказаний закон має бути застосований не як підстава для відмови в заявленому позові, а в порядку ст. 217 ЦПК України, має бути відстрочено виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до завершення дії мораторію визначеного цим законом.
З огляду на викладене, передача позивачу предмета іпотеки у власність має відбуватися після закінчення дії мораторію за ціною, яка буде визначена на момент переходу права власності до позивача, визначеною суб'єктом оціночної діяльності та не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна.
Апеляційним судом встановлено, що п.27 договору іпотеки від 27.02.2007 року передбачено право банку продати предмет іпотеки будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
Враховуючи, що заявлені позовні вимоги не в повній мірі відповідають порядку реалізації предмета іпотеки, визначеного ст. 38 Закону, та враховуючи вимоги ст. 39 Закону України «Про Іпотеку», колегія суддів вважає, що вимоги позивача повинні бути задоволені частково, а спосіб реалізації предмета іпотеки має повністю відповідати вимогам ст. 38 Закону України «Про іпотеку» і щодо порядку реалізації і щодо визначення початкової ціни предмету іпотеки, яка має бути визначена на підставі оцінки майна суб'єкта оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Відповідно до звіту про оцінку майна від 23.10.2016 року ринкова вартість об'єкта оцінки складає 749 900, 00 грн.
Також, колегія суддів приходить до висновку, що обґрунтованою є вимога про виселення з предмету іпотеки ОСОБА_3, яка зареєстрована в спірній квартирі, проживає в ній та є власником.
Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» визначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
За змістом ч.2 ст.40 Закону та ч.3 ст.109 ЖК України після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя (кредитора) або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
З матеріалів справи вбачається, що вимога про виселення відповідачу надсилалась 20 січня 2014 року, та була нею отримана, що підтверджується відповідачем (а.с. 11).
Відповідач жиле приміщення добровільно не звільнила, а тому наявні підстави передбачені Законом для задоволення вимог про виселення ОСОБА_3
Вимогу про виселення інших осіб колегія суддів вважає не підлягаючою задоволенню, оскільки ОСОБА_5, який зареєстрований у квартирі, не заявлений позивачем в якості відповідача у справі, не був залучений до участі у справі , а тому виселення ОСОБА_5 у відсутність належного порядку залучення особи до участі у справі буде порушенням його права на захист.
Разом з тим, колегія суддів, враховуючи відстрочення виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, вважає також можливим та необхідним відстрочити виконання рішення і в частині виселення відповідача з жилого приміщення на той же період.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості з відстрочкою виконання рішення відповідно до ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Судові витрати належить розподілити відповідно до ст. 88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Шуліки Аліни Володимирівни - задовольнити частково.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № №К2S4GK00260024 від 27.02.2007 року в розмірі 169 573, 95 доларів США, що за курсом 9,03 грн. відповідно до службового розпорядження від 25.02.2014 року складає 1 531 252 грн. 77 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 117 349,01 доларів США; заборгованості по процентам - 8 356, 44 доларів США; заборгованості по комісії - 1811, 04 доларів США; пені - 42 057, 46 доларів США.
Звернути стягнення на однокімнатну квартиру загальною площею 43, 60 кв.м., житловою площею 23,70 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Марченко М.Ф. 27.02.2007 року, реєстр № 517. В Державному реєстрі правочинів зареєстрований 27.02.2007 року, яку передано Публічному акціонерному товариству «Приватбанк» за договором іпотеки 27.02.2007 року.
Звернення стягнення провести шляхом надання права Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» укласти від імені ОСОБА_3 договір купівлі-продажу предмета іпотеки (вищевказаної квартири) з іншою особою з дотриманням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною 749 900, 00 грн., але не нижчою від її ринкової вартості на момент продажу.
Виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 з квартири АДРЕСА_1.
На підставі ст. 217 ЦПК України відстрочити виконання даного рішення в частині звернення стягнення на квартиру та виселення до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» судовий збір в розмірі 2 192 грн. 40 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий Судді