Провадження № 22ц/790/1946/16 Головуючий 1 інст. - Андросов О.М.
Справа № 611/986/15-ц Доповідач - Пономаренко Ю.А.
18 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді : Пономаренко Ю.А.,
суддів колегії : Шевченко Н.Ф.,
Івах А.П.,
за участю секретаря: Каплоух Н.Б.
заслухавши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Траст Трейд» на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 21 січня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Траст Трейд» про стягнення сплачених грошових коштів,
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Атлант Траст Трейд» про захист прав споживача, та просив визнати недійсним укладений між сторонами договір фінансового лізингу № 00086 від 11.09.2015 року, та, привівши сторони до первісного стану, стягнути з ТOB «Атлант Траст Трейд» на його користь 136800 грн. отриманих відповідачем за недійсним правочином.
В обгрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 11 вересня 2015 року між позивачем та ТОВ « Атлант Траст Трейд » було укладено договір фінансового лізингу № 00086. Предметом договору є сільськогосподарська техніка - комбайн «С1ааs Тисапо 470» Mercedes Benz OM 926 LA б/у. Позивач 11.09.2015 року перерахував відповідачу суму 136800 грн. з зазначенням «платіж згідно договору від 11.09.2015 року». 11 вересня 2015 року він отримав проект договору, де авансовий внесок був вказаний в розмірі 50 % вартості комбайну. При підписанні договору менеджер відповідача запевнив його, що аванс буде в розмірі 20% вартості комбайну, але при цьому він повинен сплатити перший внесок в розмірі 136800 грн. що дорівнює 9% вартості комбайну. Підписавши договір та сплативши 136800 грн. позивач поцікавився, коли йому буде передано комбайн, але виявилось, що комбайна у відповідача в наявності немає, а, крім того, позивач повинен сплатити авансом не 20% вартості комбайну, а 50%.
24 вересня 2015 року позивач звернувся до відповідача з заявою про розірванні договору та повернені йому 136800 грн., сплачених при укладенні договору, на що відповідач 15 жовтня 2015 року повідомив позивача, що договір фінансового лізингу розірвано (вих. № 84), але повертати сплачені позивачем грошові кошти відмовився, мотивуючи тим, що договором не передбачено повернення платежу за оформлення договору. В зв'язку з наведеним вище позивач звернувся до суду з даним позовом.
В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги, зазначив, що договір фінансового лізингу всупереч вимогам чинного законодавства нотаріально не посвідчений, тому є нікчемним, і просив суд відповідно до ст. 216 ЦК України як наслідок нікчемності правочину стягнути з відповідача сплачені ним, позивачем, 136800 грн., отриманих відповідачем за недійсним правочином.
Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 21 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ТОВ «Атлант Траст Трейд» на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 136800 грн., сплачені позивачем за договором фінансового лізингу від 11.09.2015 року № 00086, та сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в сумі 487,20 грн., всього 137287,20 грн. Стягнуто з ТОВ «Атлант Траст Трейд» в дохід держави судовий збір у сумі 880,80 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду 1 інстанції, ТОВ «Атлант Траст Трейд» звернулося з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення є незаконним, необґрунтованим та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вирішила апеляційні скарги відхилити, рішення суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції проаналізував положення договору фінансового лізингу та дійшов висновку про те, що умови, викладені в пунктах 1.3, 4.7, 12.2 цього договору, є несправедливими, договір забезпечує захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспозицію між правами та обов'язками сторін.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, та вважає дані висновки суду правильними та обґрунтованими і таким, що відповідають фактичним обставинам по справі та вимогам діючого законодавства.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання: -чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким доказами вони підтверджуються; - чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; -які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; -яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
З матеріалів справи вбачається, що 11.09.2015 року між позивачем та ТОВ "Атлант Траст Трейд» було укладено договір фінансового лізингу №00086, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до умов п.п.1.2 договору предметом лізингу є транспортний засіб - комбайн «Claas Tucano 470 Mercedes Benz OM 926 LA б/у., вартість предмета лізингу становить 1520000 грн.; авансовий платіж - 50% , платіж за оформлення договору - 9%, що складає 136800 грн.; щомісячний платіж - 20135,35 грн.
На виконання вказаного договору 11 вересня 2015 року ОСОБА_4 сплатив ТОВ Атлант Траст Трейд» грошові кошти у розмірі 136800 грн.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язку на шкоду споживача.
Розглядаючи справу, суд 1 інстанції вірно застосував до вказаних правовідносин норми Закону України «Про захист прав споживачів» та встановив, що у спірному договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункти 12.4, 12.7 ст. 12 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннями ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
Крім того, суд першої інстанції правильно виходив із того, що оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, оскільки в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.3 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, срравності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України, у відповідності до якої якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо.
Як вбачається з договору лізингу від 11.09.2015 року пунктом 1.4 договору передбачено, що лізингодавець разом з продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем виключно за зобов'язання щодо продажу (поставки) предмета лізингу.
При цьому з договору лізингу вбачається, що відомості про продавця в оспорюваному договорі і додатках до нього відсутні.
Таким чином, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.3, 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням ст. 808 ЦК України у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що така умова договору є несправедливою відносно споживача.
Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
За ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Водночас, суд першої інстанції правильно встановив, що спірний договір фінансового лізингу від 11 вересня 2015 року нотаріально посвідчено не було, хоча такий договір підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 2 статті 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Так, у п. 9.4. договору лізингу від 11.09.2015 року зазначено, що у разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансового платежу лізингоодержувачем, останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмету лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеному у договорі, фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю авансового платежу.
Така ж процедура у разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу з обов'язком лізингодавця повернути різницю чи зарахувати її в рахунок майбутніх платежів договором не передбачена.
Відповідно до п. 10.8. даного договору коригування розміру лізингових платежів у випадках, передбачених цим договором, не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів - річний відсоток від обсягу фінансування (винагороду лізингодавця).
Згідно з п. 10.8 договору передбачено, що розмір лізингової плати може індексуватися в залежності від знецінення гривні щодо іноземної валюти та змінами ситуації на грошовому ринку.
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений Договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Як вбачається з вищезазначеного договору, предмет лізингу, лізингові платежі визначені у національній валюті України, еквівалент у іноземній валюті не визначався, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прив'язка до зміни курсу долара США чи євро по відношенню до гривні не ґрунтується на вищевикладених вимогах закону.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.
Аналіз норми ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
Судовим розглядом встановлено, що згідно з укладеним між сторонами договором фінансового лізингу № 00086 від 11.09.2015 року, лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (пункт 1.1договору). Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 1520000 грн.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.
За змістом ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що положення договору фінансового лізингу є несправедливими, якщо містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.
Дослідивши умови договору фінансового лізингу, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови визначені ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
При цьому, суд першої інстанції правильно застосував положення Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. ст. 203,215 ЦК України.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року № 6-27цс15, від 11.05.2016 року від 6-65цс16, від 8 червня 2016 року №6-330цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.
Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Окрім цього відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг є видом фінансової послуги. Відповідно до ч.1 ст.7 цього Закону юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ, у разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування ,фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «Атлант Траст Трейд» має таку ліцензію на здійснення фінансових послуг.
Проаналізувавши зміст договору, суд 1 інстанції встановив, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а навпаки, отримує всю суму сплаченого авансового платежу (3.2.7, 12.2).
Доводи апеляційної скарги представника ТОВ «Атлант Траст Трейд» » про те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що умови договору фінансового лізингу є несправедливими, не можуть бути прийняті до уваги колегії суддів з наступного.
Договір фінансового лізингу №00086 від 11.09.2015 року, укладений між ОСОБА_4 на ТОВ «Атлант Траст Трейд» встановлює жорсткі обов'язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надає можливість продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надає продавцю (виконавцю, виробнику) право розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надає продавцю (виконавцю, виробнику) право не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлює обов'язкові для споживача умови, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надає продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору, що є несправедливими умовами відносно споживача, оскільки суперечать принципу добросовісності і наслідкам цього договору є істотним дисбалансом договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, у зв'язку з чим, суд 1 інстанції правильно задовольнив позовні вимоги.
Вирішуючи спір, суд 1 інстанції з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, дав їм належну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги представника ТОВ «Атлант Тарст Трейд», не є суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1. ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Траст Трейд» відхилити.
Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 21 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий - Ю.А. Пономаренко
Судді - А.П. Івах
Н.Ф. Шевченко