"20" жовтня 2016 р. Справа № 917/99/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А.
при секретарі Кохан Ю.В.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товриства "Насінневе", с. Слобожанське, Кегичівський район, Харківська область (вх. №2478 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.16 року у справі № 917/99/16
за позовом Приватного акціонерного товриства "Насінневе", с. Слобожанське, Кегичівський район, Харківська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", м. Гадяч, Полтавська область
про стягнення грошових коштів
Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 року у справі № 917/99/16 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Насінневе" 5 244 890,77 грн. основного боргу, 708 723,25 грн. пені, 83 164,18 грн. 3% річних, 208 455,38 грн. інфляційних, 93 678,50 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", у задоволенні заяви про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/99/16 на 48 місяців.
Задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/99/16 на 12 місяців рівними частинами.
Розстрочене виконання рішення господарського суду Полтавської області по справі № 917/99/16 зі сплати заборгованості в сумі 6 245 233,58 грн. на 12 місяців за наступним графіком:
до 15 вересня 2016 року - 520 436,13 грн.
до 15 жовтня 2016 року - 520 436,13 грн.
до 15 листопада 2016 року - 520 436,13 грн.
до 15 грудня 2016 року - 520 436,13 грн.
до 15 січня 2017 року - 520 436,13 грн.
до 15 лютого 2017 року - 520 436,13 грн.
до 15 березня 2017 року - 520 436,13 грн.
до 15 квітня 2017 року - 520 436,13 грн.
до 15 травня 2017 року - 520 436,13 грн.
до 15 червня 2017 року - 520 436,13 грн.
до 15 липня 2017 року - 520 436,13 грн.
до 15 серпня 2017 року - 520 436,15 грн.
Позивач звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 року у справі № 917/99/16, в якій не погоджується в частині задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/99/16 на 12 місяців рівними частинами. Просить змінити рішення: скасувати п. 7 резолютивної частини рішення і відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" в задоволенні заяви про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/99/16 на 12 місяців рівними частинами. В іншій частині - рішення залишити без змін. Також, позивач просить стягнути з відповідача всі судові витрати.
В обґрунтування викладених вимог позивач зазначає про те, що судом першої інстанції при розгляді заяви відповідача про розстрочення виконання рішення не враховано фактичні обставини справи щодо невиконання відповідачем угоди про порядок виконання зобов'язань між ТОВ "Лозівський молочний завод" та ПрАТ "Насінневе" від 25.09.2015 про розстрочення заборгованості по договору поставки від 30.10.2015 № 3010; в основу рішення покладено недоведені обставини, які місцевий господарський суд визнав встановленими. Позивач вказує на те, що судом першої інстанції не враховано тяжкий фінансовий стан підприємства позивача, який є сільськогосподарським товаровиробником і який перебуває під пріоритетним захистом держави. Позивач вважає, що Звіт аудиту, проведеного на ТОВ "Лозівський молочний завод" за період з 01.01.2016 по 30.06.2016, та Звіт відповідача про фінансові результати 1 півріччя 2016 року не є належним доказом на підтвердження неплатоспроможності відповідача.
Крім того, позивач посилається на те, що заява відповідача про розстрочку виконання рішення була подана до суду 18.08.2016, тобто в день проголошення судом рішення, що позбавило позивача можливості надати до суду свої заперечення і відповідні докази в спростування доводів відповідача щодо необхідності розстрочення виконання рішення, а також доказів свого тяжкого фінансового становища. На підставі викладеного, у відповідності до ст. 101 ГПК України, позивач просив суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи докази, які з поважних причин не могли бути подані позивачем до суду першої інстанції, а саме: копія балансу ПрАТ "Насінневе" станом на 30.06.2016; копія звіту ПрАТ "Насінневе" про фінансові результати (сукупний дохід) за 1 півріччя 2016 року, згідно даних якого розмір збитку позивача за звітний період склав 22 млн. 522 тис. грн., а непокритий збиток 124 млн. 301 тис. грн.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними позивачем доводами не погоджується, вважає, що рішення господарського суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Відповідач зазначає про те, що скрутний фінансовий стан підприємства обумовлений втратою основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними потрясіннями в державі, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, і, як наслідок значне зменшення внутрішнього попиту на сирну продукцію, значне збільшення обсягу порушень платіжної дисципліни зі сторони контрагентів ТОВ "Лозівський молочний завод" за взятими зобов'язаннями та інше. Також, відповідач посилається на висновки аудиту, якими підтверджено неплатоспроможність товариства та його залежність від залучених коштів, а також неможливість одночасного виконання всіх судових рішень про стягнення заборгованості з ТОВ "Лозівський молочний завод" в силу недостатності власних обігових коштів, що призведе до повної неплатоспроможності товариства і ризику банкрутства.
06.10.2016 відповідач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника.
В судовому засіданні 06.10.2016 оголошено перерву до 13.10.2016.
11.10.2016 позивач надав пояснення по справі щодо невиконання відповідачем зобов'язань за раніше наданими розстрочками, труднощів зі збутом відповідачем продукції, а також щодо виконавчих проваджень стосовно відповідача та необхідності захисту позивача, як сільськогосподарського виробника.
13.10.2016 відповідач надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю забезпечити явку свого уповноваженого представника для участі в судовому засіданні.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 розгляд справи відкладено на 20.10.2016.
Відповідач в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Разом з цим, 20.10.2016 відповідач знов звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, посилаючись на неможливість забезпечити явку свого уповноваженого представника в призначене судове засідання.
Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.
Колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, які, на думку суду, носять суб'єктивний характер, оскільки відповідач завчасно належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, розгляд справи неодноразово відкладався та відповідач мав можливість на протязі тривалого розгляду справи в суді надати відповідні докази на підтвердження своєї позиції у справі. До того ж, відповідач був не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання необхідних доказів по справі, приймаючи до уваги, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 20.10.2016 за відсутності представника відповідача.
Дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
30.01.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (відповідач, покупець) та Публічним акціонерним товариством "Насінневе" (Приватним акціонерним товариством "Насінневе") (позивач, постачальник) було укладено договір поставки № 3001 (том 1, арк. с.17-20).
Крім того, між сторонами до договору поставки №3001 було укладено додатки №1 протокол погодження ціни від 30.01.2015 року, 26.02.2015 року, від 30.04.2015 року, від 24.09.2015 року, від 02.10.2015 року, від 09.10.2015 року, від 27.10. 2015 року, від 30.10.2015 року, 20.11.2015 року, 04.12.2015 року та додаток №2 від 30.01.2015 року специфікація, якою сторони погодили склад молока, органолептичні показники, вимоги щодо показників безпеки, походження та способи виробництва, вимоги безпеки, умови зберігання, умови постачання та транспортування, вимоги за фізико-хімічними, санітарно-гігієнічними ті мікробіологічними показниками якості (том 1, арк. с. 21-32).
Умовами договору поставки №3001 від 30.10.2015 року сторони узгодили наступне:
- постачальник зобов'язався систематично передавати у власність покупця молоко коров'яче незбиране ДСТУ 3662-97, далі за тестом - молоко, а покупець зобов'язався приймати й оплачувати молоко на умовах та в порядку визначеному цим договором. ( п. 1.1. договору);
- кількість молока зазначається у спеціалізованій товарній - накладній на перевезення молочної сировини за Формою-1 ТН (МС) затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики України № 176 від 01 липня 2002 року (далі за текстом - Товарна накладна), ціна - у протоколах погодження цін (додаток №1), які після погодження (в порядку передбаченому цим договором), належного оформлення та підписання сторонами, є невід'ємною частиною даного договору.(1.2. договору);
- право власності на молоко переходить до покупця з моменту його приймання і визначається датою підписання представником покупця товарної накладної, крім випадку виявлення покупцем невідповідності молока вимогам ДСТУ 3662-97, діючим в Україні стандартам, а також ветеринарним і санітарним вимогам (п. 2.2. договору);
- ціна на молоко встановлюється в національній валюті України - гривні, та погоджується сторонами шляхом підписання протоколу погодження цін (додаток №1), який є невід'ємною частиною цього договору. (п.5.1. договору);
- покупець здійснює оплату за об'єм молока поставленого постачальником покупцю після 3 (трьох) календарних днів у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. (п. 5.4. договору);
- загальна сума договору складається із сумарної вартості молока переданого у власність покупцю, згідно накладних, оформлених сторонами протягом строку дії даного договору. (п.5.6. договору);
- неустойка (штраф, пеня) підлягає сплаті (стягненню) у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. (п. 6.6. договору);
- даний договір набирає чинності з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2015 року (п. 10.1. договору).
На виконання умов договору позивачем в період з січня 2015 року по грудень 2015 року (включно) було поставлено відповідачу молоко на загальну суму 31 919 502,02 грн., що підтверджується підписаними між сторонами спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної сировини за Формою-1 ТН (МС) за період 30.01.2015 по 08.12.2015р., приймальними квитанціями за період 30.01.2015 року по 08.12.2015 року ( том 1 арк. с. 55-237, том 2 арк. с. 01-250, том 3 арк. с. 01-250, том 4 арк. с. 01-250, том 5 арк. с. 01-250, том 6 арк. с. 01-250, том 7 арк. с. 01-250, том 8 арк. с. 01-250, том 9 арк. с. 01-250, том 10 арк. с. 01-122).
Як вказує позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого за договором поставки № 3001 від 30.01.2015 р. товару здійснив частково.
01 квітня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду про зарахування зустрічних позовних вимог (том1 арк. с. 33). Відповідно до умов якої грошові зобов'язання відповідача перед позивачем за договором поставки № 3001 припинилися на суму 239 138,93 грн.
25 вересня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду про виконання зобов'язань (том 1, арк. с. 34-35), відповідно до якої сторони визначили порядок виконання зобов'язань відповідача перед позивачем щодо погашення наявної заборгованості за поставлену молочну сировину на суму 5 378 489,82 грн. за договором поставки № 3001 від 30.01.2015 та строки виконання зобов'язань (п.п.1, 1.1. угоди).
Пунктом 6 даної угоди сторони погодили, що у випадку порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості за договором поставки № 3001 від 30.01.2015 р. у розмірі та строки визначені у пункті 1.1. цієї угоди про порядок виконання зобов'язань більш ніж на 2 тижні (у тому числі при порушенні порядку сплати чергових платежів), позивач має право без дотримання процедур досудового врегулювання спору звернутися до суду з вимогою погашення існуючої заборгованості з урахуванням штрафних санкції передбачених законодавством України та договором поставки № 3001 від 30.01.2015 р.
Позивач вказує на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо погашення наявної заборгованості за поставлену молочну сировину на суму 5 378 489,82 грн. за договором поставки № 3001 від 30.01.2015 повністю не виконав і за ним рахується заборгованість в сумі 5 244 890,77 грн.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вимогами щодо стягнення з відповідача заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору поставки № 3001 від 30.01.2015 року, яка складається з основного боргу в сумі 5 244 890,77 грн., пені 708 723,25 грн., 3% річних 83 164,18 грн. 208 455,38 грн. інфляційних (розрахунок том 11, арк. с. 172-189).
Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що підписаними між сторонами спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної сировини за Формою-1 ТН (МС) за період 30.01.2015 по 08.12.2015, приймальними квитанціями за період 30.01.2015 по 08.12.2015 (том 1 арк. с. 55-237, том 2 арк. с. 1-250, том 3 арк. с. 1-250, том 4 арк. с. 1-250, том 5 арк. с. 1-250, том 6 арк. с. 1-250, том 7 арк. с. 1-250, том 8 арк. с. 1-250, том 9 арк. с. 1-250, том 10 арк. с. 1-122) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару (молока) на загальну суму 31 919 502,02 грн.
Як встановлено судом, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором поставки №3001 від 30.01.2015 року та угодою про виконання зобов'язань від 25.09.2015 року виконав частково, на момент розгляду справи зобов'язання відповідача в частині сплати 5 244 890,77 грн. ним не виконані.
Отже, відповідач, підписавши договір поставки №3001 від 30.01.2015 року, спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини за Формою-1 ТН (МС), приймальні квитанції, угоду про виконання зобов'язань від 25.09.2015 року взяв на себе зобов'язання з оплати товару. Відповідачем сума основного боргу жодним чином не спростована.
Відповідно до пункту 6.6. договору неустойка (штраф, пеня) підлягає сплаті (стягненню) у повному розмірі, не залежно від відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
На підставі вищевикладеного позивачем нарахована відповідачу пеня в сумі 708 723,25 грн. (розрахунок том 11, арк. с. 172-189), яка визнана судом першої інстанції такою, що підлягає задоволенню, оскільки при перевірці її розміру судом не було виявлено її завищення з боку позивача.
З матеріалів справи вбачається, що 09.08.2016 року від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (том 11, арк. с. 97-99) на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України (том 11, арк. с. 104-106). В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що ТОВ “Лозівський молочний завод” перебуває в складному матеріальному становищі, що пояснюється втратою основних ринків збуту (Російська Федерація, Республіка Казахстан) збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності зі сторони контрагентів ТОВ “Лозівський молочний завод”. Також відповідач вказує на наявність у нього заборгованості по заробітній платі на загальну суму майже 900 000,00 грн.
Проте, суд першої інстанції відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій з посиланням на те, що важкий фінансовий стан підприємства відповідача та на наявність перед ним заборгованості інших контрагентів не є підставою зменшення розміру неустойки та не є винятковою обставиною для зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, судом зазначено, що економічна криза негативно вплинула і на фінансово-господарську діяльність позивача, тобто сторони перебувають у рівних умовах. Крім того, належний до стягнення розмір пені не є завеликим порівняно з основною заборгованістю.
Враховуючи вищевикладене, а також паралельне подання відповідачем заяв про надання розстрочки виконання рішення суду, суд першої інстанції не вбачав наявності виняткових обставин, які б стали підставою для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені.
Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем нараховані відповідачу 3% річних в сумі 83 164,18 грн. та інфляційні в сумі 208 455,38 грн. (розрахунок том 11, арк. с. 172-189), які визнані місцевим господарським судом правомірними та такими, що підлягають задоволенню в межах заявлених сум.
Враховуючи наведене, оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами - спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної сировини за Формою-1 ТН (МС) та приймальними квитанціями, відповідач не надав доказів виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, керуючись ст. ст. 509, 526, 551, 625, 692 ЦК України, ст. ст. 193, 216, 230, 231, 233 ГК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 5 244 890,77 грн. основного боргу, 708 723,25 грн. пені, 83 164,18 грн. 3% річних та 208 455,38 грн. інфляційних є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає, що в результаті вірного встановлення обставин справи та застосування зазначених норм матеріального права, місцевий господарський суд прийшов до законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 5 244 890,77 грн. основного боргу, 708 723,25 грн. пені, 83 164,18 грн. 3% річних та 208 455,38 грн. інфляційних, які відповідачем жодним чином не спростовані. Рішення господарського суду відповідачем не оскаржується, що свідчить про визнання відповідачем позовних вимог. До того ж, відповідно до позиції відповідача, викладеній у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Матеріали справи свідчать про те, що 17.08.2016 року від відповідача до суду надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду по справі №917/99/16 на 48 місяців (том 11, арк. с. 125-127).
18.08.2016 року від відповідача до суду надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду по справі №917/99/16 на 12 місяців рівними частинами (том 11, арк. с. 191-193).
Задовольняючи клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду згідно заяви від 18.08.2016 року на 12 місяців рівними частинами, суд першої інстанції встановив, що відповідач (боржник) дійсно перебуває в тяжкому фінансовому стані, що підтверджується висновком аудиту, проведеного на ТОВ “Лозівський молочний завод” ПП “Аудит-К” за період з 01.01.2016 по 30.06.2016, звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) І півріччя 2016 року (том 11 арк. 194-213). Також судом взято до уваги те, що відповідачем здійснюються заходи з погашення боргу.
Отже, на підставі вище викладеного суд дійшов висновку про те, що відповідач на даний час є неспроможним виконати рішення суду разовим платежем з незалежної від нього причини, тоді як розстрочка виконання судового рішення дозволить акумулювати необхідні фінансові кошти для повного його виконання, а тому наявні виняткові обставини для розстрочення виконання рішення суду.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду по справі №917/99/16 на 12 місяців рівними частинами.
За змістом п. 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23 березня 2012 року «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:
- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;
- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Проте, як вбачається зі змісту рішення, судом першої інстанції не наведено належного документального обґрунтування винятковості або особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення, судом не звернуто увагу на невиконання відповідачем зобов'язань за раніше наданою розстрочкою відповідно до угоди про порядок виконання зобов'язань між ТОВ "Лозівський молочний завод" та ПрАТ "Насінневе" від 25.09.2015 про розстрочення заборгованості по договору поставки від 30.10.2015 № 3010, що стало підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду. Також, судом не враховано та не досліджено фінансовий стан позивача, який є сільськогосподарським товаровиробником і який перебуває під пріоритетним захистом держави, як суб'єкт найменш захищеного аграрного сектора економіки.
Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
В п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Слід зазначити, що господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України, тобто, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.
В обґрунтування заяв про надання розстрочки ТОВ “Лозівський молочний завод” посилається на те, що основним ринком збуту продукції відповідача була Російська Федерація та Республіка Казахстан, проте останньою з 2014 року було введено продуктове ембарго для продукції українського виробництва та всілякі обмеження і заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки, що призвело до втрати основних ринків збуту та зниження обсягів виробництва і реалізації продукції ТОВ “Лозівський молочний завод”. Також відповідач посилається на свій тяжкий фінансовий стан, на наявність заборгованості з виплати заробітної плати в сумі майже 2 000 000,00 грн., на значне порушення контрагентами відповідача платіжної дисципліни. Зазначене, на думку відповідача, унеможливлює виконання рішення суду за єдиним платежем, наслідком чого може стати арешт майна та коштів, що призведе до зупинки підприємства.
В підтвердження вищевикладеного відповідачем надано суду висновок аудиту, проведеного на ТОВ “Лозівський молочний завод” ПП “Аудит-К” за період з 01.01.2016 р. по 30.06.2016 p., звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) І півріччя 2016 року (том 11, арк. 194-213).
Проте, сам по собі факт наявності труднощів зі збутом відповідачем продукції не свідчить про неплатоспроможність відповідача, а вказані обставини не мають характер виняткових випадків.
Незадовільний фінансовий стан підприємства, який зумовлений втратою основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними потрясіннями в державі, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, і, як наслідок значне зменшення внутрішнього попиту на сирну продукцію, значне збільшення обсягу порушень платіжної дисципліни зі сторони контрагентів ТОВ "Лозівський молочний завод" за взятими зобов'язаннями, не має впливати на зобов'язання останнього перед позивачем, та не є безумовною підставою для розстрочки виконання рішення.
Відповідно до ст. 42 та ч. 5 ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.
Отже, у розумінні ст. 42 Господарського кодексу України здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Оскільки як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, тому несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Таким чином, незадовільний фінансовий стан не є безумовною підставою для розстрочки або відстрочки виконання рішення.
Що стосується висновку аудиту, проведеного на ТОВ “Лозівський молочний завод” ПП “Аудит-К” за період з 01.01.2016 по 30.06.2016, колегія суддів вважає, що зазначений висновок не є офіційним документом фінансової звітності підприємства, а має консультативний характер в розумінні ч. 2 ст. 7 Закону України «Про аудиторську діяльність».
Що стосується звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) І півріччя 2016 року, зазначений звіт також не є офіційним документом щодо отримання якого є достовірне підтвердження уповноваженого органу державної влади.
В свою чергу відповідачем не надано до суду доказів наявності реального руху грошових коштів на банківських рахунках відповідача. В матеріалах справи відсутні банківські виписки по рахункам відповідача, бухгалтерські довідки про рух коштів на підтвердження неплатоспроможності відповідача.
Також, колегія суддів звертає увагу, що відображені у звіті показники діяльності відповідача не можуть вважатися безперечним доказом наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, оскільки вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору.
Так, предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості, а саме: 5 244 890,77 грн. основного боргу, 708 723,25 грн. пені, 83 164,18 грн. 3% річних, 208 455,38 грн. інфляційних, яка утворилась внаслідок неналежного виконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки № 3001 від 30.01.2015 року.
Дослідивши матеріали справи встановлено, що 25 вересня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду про порядок виконання зобов'язань, відповідно до якої сторони визначили порядок виконання зобов'язань відповідача перед позивачем щодо погашення наявної заборгованості за поставлену молочну сировину на суму 5 378 489,82 грн. за договором поставки № 3001 від 30.01.2015 та строки виконання зобов'язань.
Пунктом 1.1. угоди ТОВ “Лозівський молочний завод” зобов'язувався здійснити погашення заборгованості в сумі 5 378 489,82 грн. за договором відповідно до узгодженого сторонами графіка (щотижня по 200 000,00 грн.) з кінцевим строком погашення до 01.04.2016.
Пунктом 6 даної угоди сторони погодили, що у випадку порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості за договором поставки № 3001 від 30.01.2015 р. у розмірі та строки визначені у пункті 1.1. цієї угоди про порядок виконання зобов'язань більш ніж на 2 тижні (у тому числі при порушенні порядку сплати чергових платежів), позивач має право без дотримання процедур досудового врегулювання спору звернутися до суду з вимогою погашення існуючої заборгованості з урахуванням штрафних санкції передбачених законодавством України та договором поставки № 3001 від 30.01.2015.
Проте, відповідачем зазначена угода про порядок виконання зобов'язань від 25.09.2015 не була виконана, що стало підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду.
Отже, відповідач вже мав змогу виконувати зобов'язання на умовах розстрочки, проте відповідач не дотримувався умов розстрочки. До того ж, після прийняття рішення у справі, яке відповідачем визнається у повному обсязі, відповідачем не було вчинено жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду та на погашення існуючої перед позивачем заборгованості.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про здійснення відповідачем заходів з погашення боргу є помилковим та таким, що не містить належного документального обґрунтування, тоді як матеріалами справи не підтверджено, а відповідачем не доведено вчинення дій на погашення заборгованості відповідно до укладеної між сторонами угоди про порядок виконання зобов'язань, ані вжиття заходів, спрямованих на виконання рішення.
Колегія суддів також враховує негативні наслідки для позивача при затримці виконання даного рішення суду, порушення його матеріальних інтересів, ступінь вини боржника у виникненні спору та наявність інфляційних процесів в економіці держави.
Судом досліджено, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, який перебуває під пріоритетним захистом держави, як суб'єкт найменш захищеного аграрного сектору економіки. Такий пріоритетний захист позивача з боку держави забезпечено Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», Законом України «Про зупинення спаду сільськогосподарського виробництва та продовольче забезпечення країни у 1997-1998 роках» (Закон є чинним станом на дату прийняття рішення).
Так, згідно ст.1 Закону України «Про зупинення спаду сільськогосподарського виробництва та продовольче забезпечення країни у 1997-1998 роках» сільськогосподарськими товаровиробниками та переробними підприємствами списується з одержувачів сільськогосподарської продукції її вартість у безакцептному порядку після закінчення терміну, визначеного договором (контрактом), в порядку, встановленому Національним банком України. Тобто, законодавство передбачає навіть безакцептне списання коштів за поставлену сільгоспвиробниками продукцію, але аж ніяк не надання розстрочки зі сплати заборгованості за сільгосппродукцію.
Також, колегія суддів приймає до уваги, що надані позивачем копія балансу ПрАТ "Насінневе" станом на 30.06.2016; копія звіту ПрАТ "Насінневе" про фінансові результати (сукупний дохід) за 1 півріччя 2016 року, свідчать про те, що збиток позивача за звітний період склав 22 млн. 522 тис. грн., а непокритий збиток 124 млн. 301 тис. грн., що підтверджує скрутний фінансовий стан підприємства позивача.
Таким чином, колегія суддів, вважає, що наведені відповідачем аргументи не свідчать про неможливість виконання ним судового рішення, а вказані обставини не мають характер виняткових випадків, які можуть бути підставою для надання розстрочки виконання рішення суду, а є результатом неналежного ставлення до виконання своїх договірних обов'язків по поверненню коштів, а також недостатності заходів, що приймаються ним по погашенню дебіторської заборгованості та направленню одержаних коштів на оплату боргів. До того ж, при вирішення питання щодо розстрочки виконання рішення колегія суддів враховує наявність вини відповідача у виникненні спору, невиконання ним зобов'язань за укладеною між сторонами угодою від 25.09.2015, якою фактично вже було надано розстрочку виниклої заборгованості за договором поставки, а також інтереси та фінансовий стан підприємства позивача.
При цьому слід зазначити, що як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, та несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Отже, невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем негативно відображується на підприємстві позивача. А подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.
Інших доказів, які б свідчили про наявність виключних об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, заявником не подано.
Верховний Суд України у п. 10 Постанови "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26 грудня 2003 року № 14 вказує, що суду у вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, керуючись особливим характером обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
При цьому, суд звертає увагу що у рішенні Європейського суду (п.37 рішення у справі "Деркач та Палек проти України" (заяви №№ 34297/02 та 39574/02) від 21 грудня 2004 року) наголошується, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося не виконаним на шкоду однієї зі сторін.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/99/16 на 12 місяців рівними частинами, оскільки відповідачем не доведено ані винятковості, ані особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочку виконання рішення.
Отже, рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.16 року у справі № 917/99/16 в частині задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/99/16 на 12 місяців рівними частинами підлягає скасуванню, а в задоволенні даної заяви слід відмовити.
В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
З огляду на зазначене та керуючись 32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Насінневе", с. Слобожанське, Кегичівський район, Харківська область задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.16 року у справі № 917/99/16 в частині задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/99/16 на 12 місяців рівними частинами скасувати.
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", м. Гадяч, Полтавська область від 18.08.2016 про розстрочку виконання рішення суду по справі №917/99/16 на 12 місяців рівними частинами відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (вул. Будька 45 А, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область,37300, ідентифікаційний код 35294028) на користь Приватного акціонерного товариства "Насінневе" (вул.50 років Жовтня, 20/1, с.Чапаєве, Кегичівський район, Харківська область,64020, ідентифікаційний код 00387080) 103 051,30 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Головуючий суддя Білецька А.М.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Істоміна О.А.