04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" жовтня 2016 р. Справа№ 910/4675/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів: Калатай Н.Ф.
ОСОБА_1
при секретарі Матюхін І.В.
За участю представників сторін:
прокурор: Винник О.О.
від позивача: ОСОБА_2
від відповідача: не з'явились.
від третьої особи не з'явились.
розглянувши
апеляційну скаргу Київського управління механізації № 519 Дочірнього
підприємства Акціонерного товариства - фірми
“Сантехмонтаж-1”
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 29.06.2016 року
у справі № 910/4675/16 (суддя Цюкало Ю.В.)
за позовом керівника Київської місцевої прокуратури № 8
в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Київського управління механізації № 519 Дочірнього
підприємства Акціонерного товариства - фірми
“Сантехмонтаж-1”
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Київська міська державна адміністрація (КМДА)
про внесення змін до договору
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2016 року позовні вимоги задоволено повністю.
Внесено зміни до Договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 21.02.1996 року, зареєстрованого Київською міською державною адміністрацією у книзі договорів на право тимчасового користування землею 21.02.1996 року за № 75-004, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Київським управлінням механізації № 519 дочірнього підприємства акціонерного товариства - фірми “Сантехмонтаж-1”, орендодавцем за яким є Київська міська рада, а саме: викласти п. 2.1. у наступній редакції: “Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (трьох відсотків) від її нормативної грошової оцінки”.
Стягнуто з Київського управління механізації №519 дочірнього підприємства акціонерного товариства - фірми "САНТЕХМОНТАЖ-1" (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, будинок 7-А, ідентифікаційний код 01414146) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, ідентифікаційний код 02910019, р/р 35215057011062, ДКСУ, м. Київ, МФО 820172), грошові кошти: 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень) судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2016 року по справі № 910/4675/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Баранець О.М.; судді: Калатай Н.Ф., Сітайло Л.Г.
Представником позивача подані клопотання про залишення позову без розгляду, про призначення експертизи, про витребування оригіналав доказів та про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 11.10.2016 року представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися про причини неявки суд не повідомли. Розгляд справи було відкладено на 24.10.2016 року.
Розпорядженням головного спеціаліста відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09-52/5637/16 від 24.10.2016 р. справу № 910/4675/16, у зв'язку із перебуванням судді Сітайло Л.Г., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.
Згідно із протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.10.2016 р., справу № 910/4675/16 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Баранець О.М., судді: Пашкіна С.А., Калатай Н.Ф.
В судове засідання 24.10.2016 року представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися про причини неявки суд не повідомли.
Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача та третьої особи, враховуючи що останні належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалав даної справи, 21.02.1996 року між Київською міською державною адміністрацією та Київським управлінням механізації № 519 дочірнього підприємства акціонерного товариства-фірми “Сантехмонтаж-1” (землекористувач) укладено Договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею 21.02.1996 року за № 75-004 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Київська міська державна адміністрація на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів від 12.01.1995 року № 38 надає, а Київське управлінням механізації № 519 дочірнього підприємства акціонерного товариства-фірми “Сантехмонтаж-1” приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 12893 кв.м., в тому числі, за рахунок земель Київського сантехзаводу тресту “Сантехмонтаж-1” 12893 кв.м. згідно з планом землекористування, що додається.
Земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 25 років для експлуатації виробничої бази по вул. Сім'ї Сосніних, 7а в Ленінградському районі (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору плата за землю вноситься землекористувачем згідно з Законом “Про плату за землю” у вигляді орендної плати у розмірі двох земельних податків.
Прокурор стверджував, що відповідач використовує земельну ділянку на підставі Договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 21.02.1996 за № 75-004 від 21.02.1996 року, проте розмір річної суми орендної плати не приведений у відповідність до вимог ст. 288 Податкового кодексу України та рішення Київради №89/9146 від 28.02.2013 року “Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України”.
Відповідач вказував, що прокурор не має права звертатись до суду із позовом через відсутність підстав для захисту інтересів держави, ним неправильно визначено позивача, оскільки договір оренди земельної ділянки укладено з Київською міською державною адміністрацією. Крім того, стверджує що прокурором не дотримано порядок внесення змін до договору.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (ст. 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року в редакції чинній на день укладення договору).
Отже, з урахуванням змісту вказаної правової норми земельна ділянка передана відповідачу в оренду знаходилась у державній власності.
Згідно зі ст. 4 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на день укладення договору) суб'єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Відповідно до ст. 8 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (в редакції чинній станом на день укладення договору) орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі.
Згідно з п. 1 ст. 9 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції чинній станом на день укладення договору) до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (в редакції чинній станом на день укладення договору) міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.
Згідно з пп. 5в п. 18 розділу 4 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію та Положення про районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію, затверджене Указом Президента України № 760/95 від 21.08.1995 року (діяло станом на день укладення договору) державна адміністрація для виконання покладених на неї завдань має такі повноваження, зокрема, у галузі використання й охорони земель, інших природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища: передає земельні ділянки у власність, надає їх у користування, у тому числі на умовах оренди, припиняє право власності або користування земельною ділянкою чи її частиною у випадках передбачених законодавством.
Рішенням Київської міської ради народних депутатів від 12.01.1995 року №38 наділено Київську міську державну адміністрацію повноваженнями щодо укладення Договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею 21.02.1996 за № 75-004 від 21.02.1996 року.
Отже, станом на день укладення Договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею 21.02.1996 за № 75-004 від 21.02.1996 року Київська міська державна адміністрація була уповноважена на передачу в оренду відповідної земельної ділянки.
Разом з набуттям чинності Земельного кодексу України 25.10.2001 року, законодавство, яке регулює земельні правовідносини, доповнено інститутом комунальної власності на землю (ст. 83), тобто правом власності територіальних громад сіл, селищ, міст, в т.ч., на землю в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, та визначено, що передача в оренду земельних ділянок комунальної власності в межах міста Києва відноситься виключно до компетенції Київської міської ради (відповідно до п. в) ст. 9), яка і є уповноваженим позивачем у даній справі.
Відповідно до ст. 8 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції чинній станом на день укладення договору) у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства.
Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 24 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції чинній станом на день укладення договору).
21.02.1996 року між Київською міською державною адміністрацією та Київським управлінням механізації № 519 дочірнього підприємства акціонерного товариства-фірми “Сантехмонтаж-1” укладено Договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею 21.02.1996 року за № 75-004, відповідно до п. 1.1. якого Київська міська державна адміністрація на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів від 12.01.1995 року № 38 надає, а Київське управлінням механізації № 519 дочірнього підприємства акціонерного товариства-фірми “Сантехмонтаж-1” приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 12893 кв.м., в тому числі, за рахунок земель Київського сантехзаводу тресту “Сантехмонтаж-1” 12893 кв.м. згідно з планом землекористування, що додається.
Право власності на земельну ділянку передану на підставі Договору змінилося з державної (ст.ст. 3, 4 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року) на комунальну (ст. 83 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року) на підставі закону - Земельного кодексу України, і передача в оренду земельних ділянок комунальної власності в межах міста Києва відноситься виключно до компетенції Київської міської ради (п. в) ст. 9 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року).
Згідно з ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Отже, з урахуванням ст. 83 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року і ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України наймодавцем за Договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 21.02.1996 за № 75-004 від 21.02.1996 року стала Київська міська рада.
Відповідно до ст. 36 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (в редакції чинній станом на день укладення договору) використання землі на Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості та місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої встановлюється за угодою сторін у договорі оренди. Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлюються Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про плату на землю” (в редакції чинній станом на дату укладення договору) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Статтею 18 Закону України “Про плату на землю” (в редакції чинній станом на день укладення договору) встановлено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди. Розмір цієї плати не може бути меншим від розміру податку за земельну ділянку, що орендується, а при оренді земель сільськогосподарського призначення не може перевищувати цього податку.
Однак, на теперішній час порядок оподаткування оренди земельної ділянки регулюється Податковим кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.
Так, відповідно до п.п. 288.1.-288.5 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
З метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України 28.02.2013 року Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України". Вказаним рішенням позивача вирішено внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів, зокрема, відповідача зобов'язання забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно з ч. 5 ст. 189 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 191 Господарського кодексу України державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення".
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про ціни і ціноутворення” органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної цінової політики у межах повноважень, визначених законом.
Згідно зі ст. 12 Закону України “Про ціни і ціноутворення” державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін. Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв'язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб'єкта господарювання.
Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати у разі законодавчої зміни її граничного розміру.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".
Відповідно до п. 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.
Судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Враховуючи викладене, а також те, що розмір орендної плати за землю, яка є державно регульованою ціною, законодавчо було змінено, що відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України є підставою для внесення змін до договору оренди в частині розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Щодо наявності повноважень прокурора на звернення до суду із вказаним позовом, слід зазначити наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 13 Конституції України).
Статтями 142-144 Конституції України передбачено, що до матеріальної основи органів управління місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Відповідно до п. в) ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Частина 1 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, в тому числі, належить право комунальної власності на землю.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (п. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).
Враховуючи викладене, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Київська міська рада.
Інтерес держави полягає у додержанні громадянами, юридичними особами незалежно від форм власності, державними органами та органами місцевого самоврядування встановленого нею порядку використання землі та вимог земельного законодавства.
Таким чином, прокурором належним чином обґрунтовано підстави для здійснення представництва інтересів держави у даній справі.
Колегія суддів відхиляє клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та про призначення експертизи.
На виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року для огляду надано оригінал договору від 21.02.1996 року № 75-004, за результатами огляду якого колегією суду встановлено відповідність копії догору наявної в матеріалах справи данному оригіналу.
Справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Господарський суду м. Києва ухвалою від 16.05.2016 року відмовив в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перелік підстав залишення позову без розгляду є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Наведені відповідачем твердження щодо неналежного оформлення позовної заяви та додатків до неї відповідно до ст. 63 ГПК України є підставою для повернення позовної заяви без розгляду, проте, це не слід ототожнювати із залишенням позову без розгляду на підставі ч.1 ст. 81 ГПК України.
Крім того, при дослідженні матеріалів позовної заяви керівника Київської місцевої прокуратури № 8 судом першої інстанції вірно встановлено відсутність підстав передбачених ст. 63 ГПК України для повернення позовної заяви без розгляду, у зв'язку із чим порушено провадження у справі №910/4675/16 та прийнято позовну заяву до розгляду.
Також, Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості повернення позовної заяви в порядку ст. 63 ГПК України після порушення провадження у справи, як і права сторони звертатись із таким клопотанням.
Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2016 року у справі №910/4675/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 910/4675/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови направити сторонам, прокурору та третій особі.
Головуючий суддя О.М. Баранець
Судді Н.Ф. Калатай
ОСОБА_1