24 жовтня 2016 р.м.ОдесаСправа № 521/15038/16-а
Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Мазун І.А.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федусика А.Г.,
суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м.Одеси на постанову Малиновського районного суду м.Одеси від 13 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м.Одеси про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м.Одеси (далі УПФУ) про визнання неправомірним рішення УПФУ про відмову у призначенні йому пенсії за вислугу років та скасування рішення №4818 від 26 серпня 2016 року, зобов'язання УПФУ призначити йому, як особі, яка має достатній для призначення пенсії за вислугу років спеціальний стаж роботи - 20 років 05 місяців 10 днів, у тому числі на посадах прокурорів і слідчих прокуратури - 16 років 08 місяців 14 днів, пенсію за вислугу років у розмірі 90% від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за останні 24 календарних місяці роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 11702,06 грн. відповідно до довідки прокуратури Одеської області №551 від 22 серпня 2016 року про розмір місячного заробітку, починаючи з 23 серпня 2016 року - з дня звернення за пенсією та виплачувати пенсію йому з дня звільнення з органів прокуратури.
Постановою Малиновського районного суду м.Одеси від 13 вересня 2016 року позовні вимоги було задоволено.
Не погоджуючись з постановою суду, УПФУ подана апеляційна скарга, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, перебуваючи на посаді слідчого в особливо важливих справах прокуратури Одеської області, 23 серпня 2016 року звернувся до УПФУ із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням УПФУ № 4818 від 26 серпня 2016 року позивачу було відмовлено у призначенні вказаної пенсії.
Відмова УПФУ в призначенні пенсії за вислугу років та винесення відповідного рішення і стало підставою для звернення позивача до суду.
Вирішуючи спірне питання та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, а також з того, що УПФУ незаконно відмовило позивачу в призначені пенсії за вислугу років, так як відповідно до поданих ним документів його загальний стаж роботи склав 20 років 05 місяців 10 днів (стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури - 16 років 8 місяців 14 днів), якого достатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ч.1 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12 липня 2001 року. Крім того, суд першої інстанції враховував положення ст.22 Конституції України, згідно з якими при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.
Так, відмовляючи в призначенні пенсії за вислугу років на підставі положень ст.50-1 Закону України Про прокуратуру № 1789-XII, УПФУ виходило з того, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, а також Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VІІІ, за якими з 01 червня 2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Крім того, УПФУ було зазначено, що ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII (далі Закон №1697-VII) передбачено право на призначення пенсії за вислугу років за наявності в період з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року вислуги не менше 22 років 06 місяців, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 06 місяців. Водночас, станом на час звернення позивача за призначенням пенсії (23 серпня 2016 року) вислуга років, розрахована за вимогами цієї статті, складає 19 років 11 місяців 16 днів, з яких 10 місяців 03 дні - стаж державної служби, 02 роки 04 місяці 27 днів - половина терміну навчання у Національному Університеті «Одеська юридична академія», 03 місяці 24 дні - час роботи на посадах помічника прокурора-стажиста.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками УПФУ та зазначає, що в період часу роботи позивача в органах прокуратури України діяв Закон України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, в статті 50-1 якого (зокрема, в редакції від 12 липня 2001 року) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
На теперішній час діє Закон №1697-VІІ, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.
З наведеного вбачається, що вказаною нормою збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років у порівнянні зі статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року), а саме: з 20 років до 22 років 6 місяців, що є звуженням конституційних прав позивача.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.
Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно приписів статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Так, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги від 20 березня 2002 року № 5-оп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсій і щомісячного довічного грошового утримання)
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
В рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зазначено, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Відповідно до ч.1-3 ст.8 КАС України суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Так, за змістом ст.1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf, Ргеssos Соmраnіа Nаvіега S.А. v. Веlgіum, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Тотожна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24 квітня 2003 року).
Таким чином, з наведеного можна дійти висновку, що в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, і які, всупереч положенням Конституції України, були звужені статтею 86 Закону №1697-VII, а тому колегія суддів вважає, що в даних спірних правовідносинах при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за вислугу років, зокрема в частині необхідного спеціального стажу, не можуть застосовуватися положення 86 Закону №1697-VII.
Крім того, колегія суддів вважає, що посилання УПФУ на положення п.5 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до п.14 ч.1 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.
Так, наведеними положеннями п.5 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення було передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
В той же час, вказані норми не є спеціальними нормами, які регулюють пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих, оскільки були визначені в не профільному (спеціальному) Законі України, на відміну від положень ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, які є спеціальними нормами законодавства, регламентують питання пенсійного забезпечення прокурорів, а тому мають пріоритетне застосування в даних правовідносинах. Додатково слід зазначити, що сам пункт 5 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" не було внесено зміни до ст.50-1 Закону №1789-ХІІ.
Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання неправомірним рішення УПФУ про відмову у призначенні йому пенсії за вислугу років та скасування рішення № 4818 від 26 серпня 2016 року, зобов'язання УПФУ призначити позивачу, як особі, яка має достатній для призначення пенсії за вислугу років спеціальний стаж роботи пенсію за вислугу років у розмірі 90% від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за останніх 24 календарних місяці роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 11702,06 грн., починаючи з 23 серпня 2016 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.
Також, колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.
За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м.Одеси - залишити без задоволення, а постанову Малиновського районного суду м.Одеси від 13 вересня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий: А.Г. Федусик
Суддя: Суддя: Л.Є Зуєва О.А. Шевчук