"20" жовтня 2016 р.Справа № 916/2135/16
за позовом Заступника військового прокурора Одеського гарнізону, в інтересах держави,
в особі Міністерства оборони України
та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси
до Одеської міської ради
та Товариства з обмеженою відповідальністю „АЛЬ-КАРІМ”
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі
Суддя Демешин О. А.
Представники:
від прокуратури: ОСОБА_1 - посвідчення ;
від позивача 1): ОСОБА_2 - довіреність;
від позивача 2): не з'явився;
від відповідача 1): ОСОБА_3 - довіреність № 122/исх-гс від 10.06.2016 р.;
від відповідача 2): ОСОБА_4 - довіреність
СУТЬ СПОРУ: Заступник військового прокурора Одеського гарнізону, в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю „АЛЬ-КАРІМ”, яким просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2013 року №4424-VI „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання товариству з обмеженою відповідальністю „AJIЬ-KAPIM” в оренду земельної ділянки загальною площею 0,4130 га, за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями”.
- визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 21.01.2014, укладений між Одеською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю „AJIЬ-KAPIM” щодо земельної ділянки, площею 4130 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна 29.
Відповідач 1) - Одеська міська рада у клопотанні від 23.08.2016 року просить суд залишити позов без розгляду, на підставі ст. 81 ГПК України, а клопотанням від 30.08.2016 року просить суд провадження по справі в частині визнання незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 року №4424-VI припинити на підставі п.1, ч. 1, ст. 80 ГПК України.
Відповідач 2) - Товариство з обмеженою відповідальністю „АЛЬ-КАРІМ” у відзиві на позов від 30.08.2016 року просить суд в задоволені позову відмовити.
Відповідач 1) - Одеська міська рада 12.09.2016 року надав суду відзив яким просить суд в задоволені позову відмовити.
Під час розгляду справи оголошувалась перерва у судовому засіданні до 12.09.2016 року о 12:00 та до 10.10.2016 року о 10:20.
Заступник військового прокурора Одеського гарнізону, в обґрунтування позову посилається на те, Рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951 року №. 27 „Про відновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнний та повоєнний період для потреб Одеського військового округу” було відведено право землекористування Одеського військового округу на земельні ділянки, відведені для потреб Одеського військового округу у довоєнний період.
На підставі вказаного рішення на земельних ділянках, зокрема, на земельній ділянці, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 дислокується військове містечко № 21 (яке на даний час вивільнено), а з моменту прийняття вказаного рішення від 29.05.1951 року до теперішнього часу державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 оформлено не було.
Натомість, як вказує прокурор, ТОВ „АЛЬ-КАРІМ” на початку 2014 року демонтувало об'єкти нерухомого державного майна військового містечка № 21 та здійснили будівництво двох багатоповерхових будинків. Підставою для проведення будівельних робіт було рішення ОМР від 17.12.2013 № 4424-VI „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання товариству з обмеженою відповідальністю „AJIЬ-KAPIM” в оренду земельної ділянки загальною площею 0,4130 га, за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями”.
На виконання вказаного рішення, 21.01.2014 року між відповідачами укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки, площею 4130 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна 29.
Проте, на думку заступника військового прокурора Одеського гарнізону рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2013 року №4424-VI та договір оренди від 21.01.2014 року не відповідають вимогам законодавства, що є підставою для їх скасування, оскільки вказане рішення прийнято з перевищенням повноважень, а спірна земельна ділянка належить до земель оборони, рішення про зміну її цільового призначення не приймалось, згода Міністерства оборони України на її вилучення не надавалась.
Відповідач 1) - Одеська міська рада 12.09.2016 року надав суду відзив яким просить суд в задоволені позову відмовити, посилаючись на достатність повноважень для користування землями комунальної власності, а тому спірне рішенні було прийнято без перевищення повноважень, а спірний Договір укладено на підставі правомірного Рішення ОМР.
Відповідач 2) - Товариство з обмеженою відповідальністю „АЛЬ-КАРІМ” у відзиві на позов від 30.08.2016 року просить суд в задоволені позову відмовити, вказавши, що позов є безпідставним та необґрунтованим.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного:
В обґрунтування своїх позовних вимог Заступник військового прокурора Одеського гарнізону зазначає у позовній заяві, що приймаючи рішення та укладаючи договір оренди землі від 21.01.2014 року Одеська міська рада перевищила межі повноважень що в свою чергу полягає у незаконному розпорядженні земельною ділянкою.
Стосовно наявності повноважень у Одеської міської ради на прийняття вказаних рішень суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень визначених законом приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 59 Закону України „Про Місцеве самоврядування в Україні” визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на ІТ пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до ст. 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в)надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Таким чином, з огляду на положення вищезазначених норм, Одеська міська рада мала достатній обсяг повноважень щодо надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.
Щодо належності вищевказаної земельної ділянки до земель комунальної власності, то слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до п. п. а, б ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06 вересня 2012 року N 5245-VI внесено зміни, зокрема, до ст. 83 Земельного кодексу України та встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування - це право володіння і користування, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Частиною 2 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року в первинній редакції було закріплено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
Частиною 4 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов:
- якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або
- якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Так, заступник військового прокурора Одеського гарнізону в позовній заяві зазначає, що рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951 року №. 27 «Про відновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнний та повоєнний період для потреб Одеського військового округу» було відведено право землекористування Одеського військового округу на земельні ділянки, відведені для потреб Одеського військового округу у довоєнний період.
На підставі вказаного рішення на земельних ділянках, зокрема, на земельній ділянці, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 дислокується військове містечко №21. Крім того, у даній позовній заяві зазначено, що з моменту прийняття вказаного рішення від 29.05.1951 року до теперішнього часу державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 оформлено не було.
Враховуючи, що позивачем з 1951 року до теперішнього часу не було проведено реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, в той час як обов'язкова реєстрація права землекористування шляхом отримання відповідного державного акта на право користування землею (за формою, встановленою Радою Міністрів СРСР) була передбачена ще з моменту введення в дію Земельного кодексу УРСР 1922 року, відповідно до ч. 4 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вищевказане право постійного користування не може вважатися ані дійсним, ані «збереженим» як на це посилається заступник військового прокурора.
Також відповідно до пункту 1 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 року рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення в дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
Пунктом 2.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» встановлено, що положення статті 92 ' Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 р. В той час, як було вже зазначено вище у позивача не виникло права постійного користування земельною ділянкою.
Отже, з моменту набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 року земельні ділянки не можуть бути відведені позивачеві у постійне користування в силу прямого припису п. 1. Перехідних положень Земельного кодексу України стосовно виконання рішень виключно відповідно до вимог чинного Земельного кодексу України, яким відповідне право не передбачено.
При цьому, оскільки у позивача взагалі не виникло права постійного користування на земельну ділянку, його посилання на положення п. 6 рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 є хибним, оскільки вказаним Рішенням врегульовано сталість правовідносин щодо діючого права постійного користування земельними ділянками, набутого лише в установленого законодавством порядку станом на 01 січня 2002 року.
Крім того, у Постанові Верховного суду України від 06.07.2016 року по справі № 916/876/13 міститься правова позиція про те, що позов, предметом якого є визнання недійсним розпорядження органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу в оренду земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для орендарів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Таким чином. Одеською міською радою було прийнято рішення №4424-VI від 17.12.2013 р. „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання товариству з обмеженою відповідальністю „Аль-Карім” в оренду земельну ділянку загальною площею 0,4130 Га за адресою: місті Одесі, Приморському районі, вулиця Асташкіна, 29 для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями” є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання.
Тому скасування такого акту не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватись за нормами цивільного законодавства.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позов в частині визнання незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2013 року №4424-VI „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання товариству з обмеженою відповідальністю „AJIЬ-KAPIM” в оренду земельної ділянки загальною площею 0,4130 га, за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями” - задоволенню не підлягає.
Також слід зазначити, що позовні вимоги про визнання договору оренди недійсним з моменту його укладення не можуть бути задоволені з тих підстав, що договір по якому неможливо повернути одержане по ньому (послуги, виконані роботи, оренда) - може бути визнано недійним лише на майбутнє, а не з моменту укладення.
З умов договору оренди землі вбачається, що підставою для укладання даного договору являється рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 р. №4424-VI, а вимоги прокурора про визнання договору недійсним задоволенню не підлягають, оскільки, вказані вимоги обґрунтовані незаконністю прийнятих Одеською міською радою рішень та є похідними від вимог про визнання цих рішення незаконними.
Згідно ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі викладеного, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено 21 жовтня 2016 р.
Суддя О.А. Демешин